Проект»Ацис і Галатея» здійснено формацією OpenOperaUkraine за сприяння Українського культурного фонду. 13 жовтня у партії Ациса виступив італійський тенор Леонардо Кортеллацці, який прибув на запрошення Італійського інституту культури в Україні. Співак відомий у Європі, кар’єра якого стрімко розвивається. Багатий барвами голос, тонке фразування, виразна дикція у поєднанні з акторською майстерністю підкорили київську публіку, зробивши другий прем’єрний показ особливий за атмосферою: після першого вихода Леонардо слухачі захоплено сприймали кожен наступний сольний номер, аплодуючи співакам. До речі, синьйор Кортеллацці провів майстер-клас для студентів Національної музичної академії України, а потім доєднався до українських артистів в кілька останніх днів перед прем’єрою, тож була можливість поспілкуватися з ним у коротких перервах між репетиціями.
— Ви вперше в Україні?
— Так, вперше. І не лише в Україні, а й у цій частин і Європи. Тому я з радістю відгукнувся на запрошення арт-директорки Italia Festival Barocco Нансі Мілезіс Романо взяти участь у фесті й виступити у проекті Open Opera Ukraine. Завжди цікаво відкривати для себе нову країну, її культуру. До того ж друга дружина мого батька — українка, тому мені було вдвічі цікаво приїхати до України.
— На що ви одразу звернули увагу? Що привабило око, слух?
— Найперше — це розміри усього довкола: будівель, вулиць, усього міста. Вони здалися мені велетенськими. І водночас — яскравими. Тут багато вогнів, блискучого оздоблення. А слух привернули увагу звуки інструментів, що нагадують напівгітару, напіварфу. На них займаються студенти консерваторії, граючи у коридорах. Я бачив також ці інструменти в підземних переходах — на них грають чоловіки і дуже емоційно співають.
— Це бандура. А виконавці — бандуристи чи кобзарі.
— Мені дуже сподобався незвичайний, чарівний звук цього інструмента і сильні, великі голоси цих співаків!
— Чи були у вас якісь очікування щодо музикантів, співаків, щодо самого проекту?
— Про сам проект я не знав нічого. На репетиції насолоджувався роботою, спілкуванням, якістю оркестру. Ми працювали у на сцені консерваторії (Великому залі імені Героя України Василя Сліпака Національної музичної академії) — чудовий простір для виконавців, щоб донести барокову музику, а для слухачів — насолодитися і зрозуміти її.
— Як щодо ідей, які запропонувала режисерка Тамара Трунова?Адже ви не так давно співали партію Ациса в Teatro Comunaledi Ferrara і можете порівняти ці постановки.
— Перший мій «Ацис» був дуже серйозний. Режисер тоді зробив акцент на трагічному аспекті цієї історії. Натомість, тут комічне, іронічне виступає на перший план. І, як мені здається, ось таке бачення є легшим і цікавішим для сприйняття публікою.
— Чи є ця іронічність у Генделя?
— Лібрето саме по собі не має нічого іронічного, в музиці ж іронія певною мірою присутня. А загалом, такий підхід — це спосіб інтерпретувати оперний твір. До прикладу, в цій виставі велика вага лягає на плечі хору — в хору надзвичайно складна партія, а крім цього, вони мають багато рухатися і грати у комічному ключі. Це нелегко, це челендж, але це цікаво! Або Поліфем — він може бути і страшним чудовиськом, і смішним, гротесковим персонажем.
— А яким тут є ваш персонаж, Ацис?
— Як мені видається, Ацис — єдина людська істота в цьому умовному селі на березі моря. Він більше спостерігач, ніж активний учасник драми. Спочатку насолоджується коханням, а потім — намагається залагодити ситуацію. Однак він для цього занадто сором’язливий і слабкий.
— Які у вас враження від роботи з маестро Йорґом Халубеком?
— Надзвичайно цікаво і приємно працювати з Йорґом. Він, як виконавець барокової музики, має власний смак відносно ритміки, темпів, забарвлення звуку; в нього дуже цікаві музичні ідеї. Він уміє домогтися найкращого звучання від солістів та оркестру.
— Як вважаєте, чи могла би OpenOperaUkraine повезти цей спектакль за кордон? Чи зібрала би публіку на спектаклі, щоб був, як і в Києві, soldout?
— Я вважаю що і в Україні, і за її межами існує величезний ринок, споживачі, які готові насолоджуватися цією музикою. Питання — у якості продукту й менеджменті. Я зі свого невеликого організаційного досвіду (це був благодійний концерт і маленька оперна постановка у Мантуї) знаю, що це — суцільний жах. І чи не найголовніше тут — гроші. Без коштів неможливо зробити щось насправді достойне, це будуть лише спроби владнати щось в останній момент. Гадаю, що добре було б зафільмувати «Ациса в Галатею» і використати ці матеріали як промоушен: мовляв, ось, ми здатні зробити це з такою невеликою кількістю коштів, але з такою чудовою трупою. Допоможіть нам, і ви матимете таку саму якість виконання у вашій країні (вашому місті). Це може бути майбутнім проекту.
— Ваш репертуар — це партії в операх найрізноманітніших епох, від бароко до найсучасніших творів ХХІ століття. Натомість чимало співаків свідомо обмежують себе певним стилем, вважаючи що такі переключення лише заважають.
— Я вважаю, що вокальна техніка — одна. Це й все. Далі — ви маєте навички, які ти можете вживати у тому чи іншому репертуарі. Після «Ациса і Галатеї» я лечу до Венеції співати Альфреда у «Травіаті» Верді. Я використовуватиму ту саму техніку, але даватиму більшого простору голосу, робитимуйого «темнішим» дбатиму про його спритність у belcanto. Але таке підходить не кожному. Є типи голосів, призначені для певного репертуару. Наприклад, я не відчуваю себе россініївським тенором, оскільки ці твори вимагають справжньої спеціалізації — світлого забарвлення голосу, майстерності використання його певного діапазону, швидкості в колоратурах.
Мені здається, що є великий і сильний зв’язок між бароковою та сучасною музикою, тому що в обох випадках це — бути насамперед музикантом, і вже потім — співаком. Ви маєте концентруватися передусім на музиці, а не на м’язових зусиллях, що показують, який великий і прекрасний у вас голос. Ні, голос має бути до послуг музики. Байдуже, чи це Гендель, Куртаґ чи Шарріно. Якщо ви розумний співак, який має міцну техніку, ви можете стрибати з одного репертуару в інший.
— Ви провели майстер-клас у Національній музичній академії. Які враження від молодих українських співаків? Що би ви їм загалом порадили у плані професійного розвитку?
— Мені дуже сподобалося, це був надзвичайний досвід. Я не раз давав уроки співу, але майстер-клас — вперше у житті, тому я дуже хвилювався. Але все було дійсно успішно. Більшість часу ми розбирали Моцарта, музику якого я знаю найкраще. Працювали над речитативами — це найважче і найцікавіше у Моцарта. Я ділився тим, як робити нюанси, які слова підкреслювати, щоб зробити зміст речитативів якомога виразнішим і зрозумілим. Найголовніше (і це стосується не лише українських співаків) — ви маєте розуміти те, що співаєте і намагатися бути справжнім, підносити музику так, щоб і слухачі це розуміли. Тоді публіка піде за вами і буде співпереживати вашому герою, буде залучена в музику.
