Так розпорядився локдаун! Між тим, один із найпрестижніших і найвідоміших європейських форумів сучасного мистецтва не розірвав фестивальну низку і не зупинив свою щорічну ходу.
«ВІДЕО-АНТРАКТ ФАНТАЗІЯ»
Звісно, певні корективи пандемія-таки внесла. Кілька зарубіжних ансамблів не дістались Одеси, а президент фесту Бернгард Вульф і його перкусійний ансамбль Фрайбурзького музичного університету звернулись на урочистому відкритті Фестивалю промовою та перкусійним вступом у форматі «аудіо-відео». Як і завжди, творчо-креативна арт-директорка Фестивалю Кармелла Цепколенко миттєво «відреагувала» на нові виклики, вмонтувавши в його драматургію новий жанр «відео-антракт фантазію», в якій прозвучали з екрана «Чорна сторінка №1» Френка Зеппи (Німеччина), твір еквадорського композитора, випускника Одеської національної музичної академії, а нині ректора консерваторії в м. Кіото Рікардо Монтероса у виконанні Антоніо Мазіні й Гуаякільського симфонічного оркестру, а також опуси французьких авторів Жоржа Апергіса, Вінко Глобокара і «Татамі 2» для сольних перкусій Бернгарда Вульфа. До речі, вперше за 27 років програма Фестивалю транслювалась на вест світ телеканалом UA.Одеса суспільне!
ГАЛИЦЬКИЙ КАМЕРНИЙ ХОР ПІД ОРУДОЮ ВАСИЛЯ ЯЦИНЮКА
«МІНІ-МОНО-ОПЕРИ»
Вже звичний для фестивальної програми жанр «міні-моно-опери» примножився новими прем’єрами, одна з яких — «Требнік трьох» для декламатора, соліста, баяна та підготовленого фортепіано, партію якого виконувала авторка Людмила Самодаєва. Експериментальні словотворення й футуристичні пошуки Вєліміра Хлєбнікова, Владіміра Маяковського і Давида Бурлюка композиторка спроєктувала на музичну мову. Соліст (Андрій Малініч) озвучував вірші «дієвих осіб» (три в одному), обравши імідж Бурлюка з його відомого зображення в циліндрі (можливо, як нагадування про причетність до Одеси одного з очільників футуризму початку ХХ ст.) .
КОМПОЗИТОРКА ОЛЕНА ПАВЛОВА (ПОЛЬЩА) ВИКОНУЄ ПАРТІЮ ФОРТЕПІАНО
Не зупинила пандемія приїзд з Австрії в Одесу головного моно-оперного героя Фестивалю Руперта Бергманна. У двох міні-моно-операх — композитора Антона Ровнера (США—Росія) та австрійського автора Вернера Шульце — відомий співак і режисер знову утвердив себе як лідер новітньої опери. У першій з них — «Біль і порятунок Іова» з книги Іова та «Богословських порад Патера» Даріуса Лебока — Руперт Бергманн вкотре вразив драматизмом почуттів свого біблійного персонажа. А в міні-моно-опері Вернера Шульце «Тригайос» за комедією Арістофана «Мир» опції співака розширились умінням перевтілюватись «на очах», що створювало відчуття присутності на сцені кількох персонажів — виноградаря Тригайоса, його донечку та бога Гермеса. Поліфонію образів і характерів сценічних героїв органічно доповнював ансамбль «SenzaSforzando» під орудою художнього керівника і диригента Олександра Перепелиці. Цей молодіжний Ансамбль зростав з біографією Фестивалю, формуючи його музичну вісь і знакові події. Цьогоріч «Senza Sforzando» презентував творчість молодих композиторів із Китаю Ся Мін, Дональда Ман-Чінг Ю й українських авторів Асматі Чібалашвілі, Кіри Майденберг-Тодорової, Андрія Мерхеля, твір якого привернув особливу увагу. Його моно-сцена «Ентропія: сліди снів» на тексти Ришарда Купідура (за мотивами Ольги Токарчук) для голосу, читця, довільного складу ансамблю, диригента, електроніки та відео розширила межі, по суті, моноопери концептуальною творчою ідеєю, шикарним відеорядом, яскравими світловими ефектами (відчувається чималий досвід Андрія співпраці з провідними українськими та зарубіжними колегами в царині новітньої музики).
МИКОЛА ШАХОВ
ЗНАЙОМСТВО З НОВИМИ ІНСТРУМЕНТАМИ
Не зважаючи на свій доволі солідний вік, одеський фестиваль виглядає, насправді, зовсім юним, насамперед, завдяки молодим учасникам — композиторам, виконавцям і молодіжній фестивальній аудиторії. 27-й запропонував нові імена обдарованої молоді, серед яких композиторки Анна Стоянова, Марія Гребіна, Ганна Копійка, флейтист Назар Кравченко, скрипалька Катерина Коршомна, альтисти Яков і Віра Іваніденки, баяніст Олександр Володько, перкусіоністка Ірина Малиновська та чимало інших. Цікаво було спостерігати, як жваво реагувала молодь під час композиторської майстерні Вернера Шульце, що проходила в стінах Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової. Можливо, в цьому й полягає секрет свіжості одеського форуму, який щоразу сприймається по-новому.
ОЛЕКСАНДР ПЕРЕПЕЛИЦЯ — КЕРІВНИК АНСАМБЛЮ SENZA SFORZANDO
Щороку Фестиваль пропонує знайомство з новими інструментами. Цьогоріч у фестивальний обіг долучились африканський барабан дарбука і духовий інструмент австралійських аборигенів диджериду, яким майстерно оволодів молодий український виконавець Сергій Мисюра. Несподівано прозвучав «дуель-дует» (теж один із винаходів фестивального жанру) домр: студентка Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського Аліна Подлепинська та її педагог Світлана Білоусова-Колесник полонили каскадом сучасної української домрової музики.
КРЕАТИВНІ ПРОЄКТИ
Новою фестивальною пропозицією став креативний проєкт Алли Загайкевич — демонстрація німих фільмів у супроводі її музики (можливо, не без впливу одеського фестивалю німого кіно та сучасної музики «Німі ночі»). Відома далеко за межами своєї батьківщини, Алла Загайкевич є лідером електроакустичної композиторської творчості в Україні. В її авторському виконанні на електроніці та перкусії (Аркадій Готесман) демонструвались кінострічка 1931 року «Штурмові ночі» Івана Кавалерідзе, а також «Електричні ночі» Євгена Деслава, ім’я якого стало для більшості справжнім відкриттям. Ось що розповіла пані Алла:
РУПЕРТ БЕРГМАН
«Про українського режисера Євгена Деслава я дізналася від французького композитора Філіпа Бланшара, що очолює фундацію італійського футуриста Луїджі Руссоло, автора знаменитого «Маніфесту шумів» та винахідника шумових інструментів intonarumori. Діяльність колишнього дипломата уряду Директорії Євгена Деслава (Євгена Слабченка) в мистецькому середовищі Парижа 1920-х насправді змінила хід історії, і світ почув первісну «шумову музику» абсолютно «електронної» естетики. Як свідчать документи фундації, саме Євген Деслав змусив Луїджі Руссоло використати шумові інструменти в авангардній естетиці, понад те, навіть виготовити для озвучення стрічок у кінотеатрах портативний шумовий інструмент. А фраза Філіпа Бланшара «Дякую Україні за Євгена Деслава!» приголомшила, спонукала знайти фільми Деслава. Звукозапису супроводу до фільмів Євгена Деслава, на жаль, не лишилося, а він міг би бути насправді отим першим документом у майбутньому музеї історії української електроакустичної музики. Французький кінознавець українського походження Любомир Госейко знайшов у архіві французького музикознавця і скрипаля Арістіда Вірсти (теж українського походження!) фільм Деслава про вогні нічного Парижа «Електричні ночі». Ось ця дивовижна німа кінострічка 1928-го року, супроводжувана електронною музикою в авторському виконанні стала справжнім відкриттям Фестивалю.
Узагалі-то, одеський форум стає дедалі активнішим промоутером української музики в сучасний світовий мистецький простір. І це стосується не лише новітньої музики України, а й її спадщини. Не випадково «2 дні й 2 ночі» відкрились своєрідною прелюдією — годиною українського музичного Бідермаєра. Знайомству з поширеним у музичній культурі Буковини і Галичини на початку минулого століття австро-німецького стилю Бідермаєра завдячуємо відомому українському композитору, піаністу, вченому і педагогу Олександру Козаренку. Його блискучий фортепіанний речиталь презентував опуси Миколи Лисенка лейпцизького періоду, твори Нестора Нижанківського, Анатолія Кос-Анатольського, Бориса Лятошинського й самого автора цього чудового проєкту.
ПРИСВЯТИ
Музичними присвятами Мирославу Скорику та Олександру Красотову Фестиваль склав шану видатним українським композиторам. Галицький камерний хор під орудою художнього керівника і диригента Василя Яцинюка представили «хорові портрети» Мирослава Скорика та його учнів — Анни Гаврилець, Олександра Козаренка, Богдана Сегіна. Свій виступ Галицький співочий колектив присвятив також пам’яті відомого українського хормейстера Григорія Ліознова. До 85-річчя з дня народження одного із засновників одеської композиторської школи, Олександра Красотова (1936—2007), який виховав багатьох талановитих композиторів, звучала in memoria його музика, поруч з якою пролунала посвята «Приношення вчителю» однієї з учениць професораЛюдмили Самодаєвої.
Із цих музичних присвят розпочалась друга доба Фестивалю, який набирав обертів із кожним «концертом гранд сцени», кожним дуель-дуетом, трансфер-фантазією, міні-моно-оперою, кіно-демо та несподіваним завершенням — джем-сейшн з електронікою Алли Загайкевич, перкусією Аркадія Готесмана та перформенсом Володимира Уманенка, який відбувся в нижньому фоє філармонії. Шалені ритми і запал музикантів об’єднали абсолютно всіх у танцювальних рухах, енергетика яких свідчила про радість повернення живої музики та можливості спілкування в offline.
P.S.
Звісно, велика вдячність тим, хто підтримує унікальний фестиваль, насамперед, міністерству культури та інформаційної політики України, Одеській обласній державній адміністрації, Одеській обласній Раді й Одеській міськраді, Німецькому культурному центру — Гете-інститут у Києві, «Баварському дому Одеса», Генеральному консульству Республіки Польща в Одесі, Національній спілці композиторів України та особливий респект — незмінним керівникам Фестивалю Кармеллі Цепколенко й Олександру Перепелиці.
Фото Олега Владімірського
