Вперше колектив Російської драми звернувся до творчості французького драматурга Жеральда Сіблейраса, лауреата премій імені Мольєра і Лоуренса Олів’є. Постановку на «Новій сцені» здійснив відомий актор Євген Лунченко (це його режисерський дебют), який також зіграв одну з ролей — Густава, а партнерами виступили колеги — Андрій Пономаренко (Фернан) та Олександр Валюк (Рене).
Герої цієї історії — ветерани Першої світової війни, які через різні обставини опинилися у богадільні, це, так би мовити, «зникаюча натура». Спочатку вони здаються глядачам диваками, з нездійсненими амбіціями та фантастичними планами.
Події розгортаються наприкінці 1950-х. Троє військових у відставці захопили... маленьку терасу в будинку престарілих, обороняючи «стратегічно» вигідне місце навколо кам’яної собаки від нав’язливих цивільних осіб. А їхня боротьба з медсестрою-тираном, по суті, виявляється грою на виживання і допомагає героям приховати свій страх перед хворобами і часом, який швидко збігає. Але за «боями» і вигадками ховається спільна мета: вирватися з цієї рутини, щоб спробувати зробити щось нове, перш ніж прийде смерть. Верхівки тополь на протилежному пагорбі немов закликають Рене, Густава і Фернана все ж дістатися тих «тополь», нехай і міфічних...
Діалоги героїв дуже дотепні, самоіронія одного до іншого — нещадна. Олександр Валюк, Євген Лунченко та Андрій Пономаренко не грають «класичних» дідуганів, актори не користуються віковим гримом, але кожен дуже переконливо розкриває характер свого персонажу. Щоденні зустрічі чоловіків — це не сентиментальні посиденьки, а бесіди про наболіле. Вийшла парадоксальна, гостра трагікомедія з елементами класики «театру абсурду». Головна думка постановки — в тому, що навіть перед обличчям Вічності, попри всі негаразди, — геть смуток! Герої шукають відповіді на запитання про мужність, гордість, любов, співчуття, і в цій багатобарвності укладена потужна енергетика, яка інтригує і захоплює глядачів.
