Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Сальто-мортале з ланцюговою реакцією

20 лютого виповнюється 90 років вiд дня опублікування «Першого маніфесту футуризму»
18 лютого, 1999 - 00:00

Натомість естетика ліберальна додатково поставить йому
на карб російський більшовизм, пролеткульт і тріщину маяковщини. Тут як
ніколи доречно зацитувати: «Хай аероплани линуть небом, а рев гвинтів зливається
з плескотом знамен і оваціями захопленої юрби». Про аероплани ще згадаємо,
а на знаменах бракує велетенських вождів, хоч вони дуже вгадуються.

Хтось іще доплюсує трагедію розщепленого атома, крах моралі,
торжество агресивності, світову екологічну кризу і — парадоксальним чином
— вивільнення тваринного в людях. Пунктів звинувачення може бути безліч
— ніщо інше не дається людському розумові так блискуче, як формулювання
звинувачень.

Тим часом я перечитую текст, адже з нього все й почалося.
Я спостерігаю в ньому кілька дуже промовистих прикмет. По-перше, він захоплює
стилістикою — це та химерна й вельми енергетична еклектика, що точно вказує
на перебіг дитячих хвороб і юнацьких захоплень з їхньою чарівною здатністю
переростати в заперечення або й ненависть — звичайно, тут сидить Ніцше,
тут не обійшлося без цього несамовитого філолога, трансформатора душ. «Спробуймо
ж вирватися з наскрізь прогнилої шкаралущі Здорового Глузду і, наче приправлені
гординею горіхи, вдертися просто в роззявлену пащу і плоть вітру!» — так
міг написати тільки колишній відмінник з його, Ніцше, спецшколи.

По-друге, текст маніфесту вражає досконалою (якщо тільки
вона є свідомою) плутаниною. Це загалом досить весела гра, стала підміна
понять, розумове звихрення, якому немає рівних. Марінетті немов поставив
собі за мету переплюнути найвіртуозніших циркових еквілібристів, пардон,
політичних проституток: «Хай живе озброєння, любов до Батьківщини, руйнівна
сила анархізму, високі ідеали знищення всього на світі! Геть жінок!» Заклики
ці, безумовно, гідні якої-небудь «оранжевої альтернативи» або «лучів чучхе».
Нині б його, звичайно, запідозрили у «стьобі». А варто було ще тоді запідозрити.

По-третє, це дуже наївний, просто-таки дитинний, текст.
Його дитинність перейнята насамперед любов'ю, особливою урбаністично-технократичною
любов'ю до моторів, механізмів, заводських і фабричних труб. Його найулюбленіші
персонажі — це аероплани, мотоцикли, пащі вокзалів, пароплави і паротяги.
Власне кажучи, цей маніфест написаний для них, для пароплавів, паротягів,
для автомобілів. Якби вони вміли читати, то Марінетті став би їхнім улюбленим
автором.

Найбільше вражає те, що з моменту опублікування маніфесту
світовий час і справді побіг швидше. Диктат майбутнього і фанатична віра
у «світле Завтра» надовго запанували в усіх без винятку соціальних, політичних
і культурних проектах. Майбутнє перевершило собою всі інші химери. Десятки
тисяч футуристичних листівок, скинутих з гелікоптерів на дахи і води Венеції
(«Стягайте хмиз до бібліотечних полиць! Спрямуйте воду з каналів у музейні
гробниці і затопіть їх!... І хай течія віднесе великі полотна! Хапайте
лопати і кайла! Розвалюйте давні міста!»), були тільки початком. Скандали
на парадних сходах театрів і сутички з поліцією теж...

І все ж, можливо, не про скандали йдеться в цій історії,
як і не про зухвалість, бунт, гімнастичний крок та демонічний виклик зіркам.
Навіть не про жарт, насмішку чи провокацію. Можливо, історія літератора
Марінетті — це насправді притча про те, що все написане збувається? Я навмання
вибираю сторінку й рядок, читаю: «Він переверне і спалить увесь світ».

Юрій АНДРУХОВИЧ, «День»
Газета: 
Рубрика: