Це не викликає сумнівів. Очевидним є одне: неможливо існувати й далі за застарілою системою померлого СРСР, коли весь світ працює інакше. Думки розходяться як проводити реформу. Введення контрактів, навколо яких точаться баталії,необхідні, але не змінюють нічого по суті! Це знову «імітація» і «реанімація».
Головна відмінність європейської театральної системи (та й світової) з українською – поліваріативний простір й існування умов для роботи різних театрів: і «залежних», і незалежних. Перед тим як відпускати театралів «у вільне плавання», необхідно забезпечити можливість альтернативи і соціального захисту, які існують у Західній Європі. Інакше введення контрактної системи може обернутися катастрофою, особливо в провінції. Натомість в інших країнах саме незалежні театри складають переважну більшість, і створені умови для їх роботи – це і приміщення, і гранти, і резиденції, і різні пільги тощо.
Для порівняння: в Німеччині 2 національних театри, у нас – 10! Натомість у Парижі, наприклад, понад 500 театрів (як приміщень), а театральних компаній (творчих груп) – ще більше. В усій Україні – офіційно 102. Залів, де можуть грати незалежні театри, дуже мало і здебільшого «на драконівських умовах», а репетирувати – і поготів складно. Державної фінансової підтримки – жодної! Наша театральна система грубо суперечить усім міжнародним нормам! Натомість будинків, які мають зали, близько 10 тисяч… Чому ж їх не поєднати з творчими групами? Від цього значно виграє насамперед населення. Ситуація абсурду очевидна. Саме це потребує нагального реформування: створення простору можливостей відповідно до ідей і здобутків митців, а не статусів приміщень.
Натомість представники вільних театрів об’єдналися і створили Асоціацію діячів незалежних театрів. Одна з головних пропозицій до влади – створення центрів для незалежних театрів. Після 9 місяців листів, зустрічей, обговорень – ситуація трохи зрушилась. Так, Комісія з питань культури Київради підтримала ідею створення «Європейського театрального центру» (ЄТЦ) на базі колишнього кінотеатру «Краків». Кілька театрів на волонтерських засадах почали доводити «до ладу» занедбане напіврозвалене приміщення. А вже наприкінці жовтня відбулося відкриття Європейського Центру, який пропонує сучасну альтернативну форму організації. Поки без євроремонту і фінансування, але з енергією і бажанням змінювати.
ЄТЦ поєднує створення і прокат вистав незалежних театрів різних типів і стилів, а також організацію студій, майстер-класів. Засновниками проекту «Європейського театрального центру» стала група незалежних театрів від досвідчених до зовсім молодих – «МІСТ», «ТСДІК», «Київ», «Перетворення», «Гайдамаки», до них приєдналися КХАТ і «Шпіль», а також можливі гастрольні та гостьові вистави, зокрема почав ініціативу Коломийський театр.
У діючому репертуарі Центру – різні напрями. Це і світова класика – В.Шекспір, Лопе де Вега, А.Чехов, Г.Фігейредо, і українська – Т.Шевченко, Г.Квітка-Основ’яненко, О.Вишня, і новітня драматургія – М.Вішнєк, Т.Кацаров, Д.Христов, Н.Неждана. Також Центр пропонує розмаїття репертуару для дітей – від нових версій народних казок до оригінальних сучасних. Зокрема на Миколая ЄТЦ відкрив «калейдоскоп казок» - відразу кілька прем’єр.
Цікавість новоутворення не лише в театральній варіативності, а і в синтетичності. Зокрема такою комплексною мистецькою подією став проект «Мій майдан». Це і відкриття першої авторської фотовиставки молодого фотохудожника Андрія Заболотного - серія робіт, знятих під час Революції Гідності (вернісаж можна побачити до 26 грудня). І показ документального фільму режисера Дем’яна Колодія, американця українського походження “Воля або смерть» - від подій Майдану до війни на Сході і катастрофи пасажирського літака. І виступи музикантів PIANOEXTREMIST, музичний символ майдану, ЕлектроФольк Груп КОЛО ДІЙ (ElectroFolkGroupKOLODIY), і дітей-роллерів зі студії «Смайл». Тут же була анонсована майбутня антологія актуальних п’єс «Майдан. До і після» - проект драматургічного відділу НЦТМ ім. Леся Курбаса. Після її виходу в січні планується сценічне читання фрагментів п’єс за участі театрів Центру. А супроводжував усе «майданівський кейтеринг»: чай, канапки,куліш і навіть живий вогонь на вулиці.
Власне, і сам проект Європейського театрального центру за своєю самоорганізацією, духом волонтерства, бажанням перетворювати наш простір «по-європейськи» і добрим авантюризмом нагадує майдан. На шляху ще чимало проблем, але перший крок зроблено. І це тільки початок. Подібних центрів у Києві і у всій країні мають бути десятки і сотні. Тільки тоді зможемо говорити, що театральна реформа і театральна асоціація з Європою почалася.
