У Музеї театрального, музичного і кіномистецтва України пройшла презентація альбому «Анатоль Петрицький. Театральні строї та декорації». Анатоль Галактіонович Петрицький був чародієм — відкриваєш альбом і з репродукцій на тебе спрямовується потужний потік творчої радості. Принцеси і лицарі, марсіани і велетні, козаки, арлекіни і бісенята змінюють один одного на карнавалі масок, а колір і жест спіймані в єдино можливому поєднанні ліній і барв.
У розкішному виданні представлені 243 ескізи костюмів і декорацій 1915—1960 рр. із зібрання музею (а загалом у колекції 600 експонатів «від Петрицького»). Над альбомом попрацювали укладачі Тетяна Руденко і Тарас Лозинський, вступну статтю написав Дмитро Горбачов, автор макету — Андрій Кись, співробітники музею, а видали його Музей театрального, музичного і кіномистецтва України та Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (Львів).
Авангардист, сценограф-новатор, живописець Анатоль Петрицький (1895—1964 рр.) буквально увірвався в український театр на зорі його становлення, у 1920-х, і багато в чому визначив його феноменальний розквіт.
Про нього писали, коли Петрицький працював головним художником Молодого театру, Першого державного ім. Т. Шевченка, Державних опер Одеси, Харкова, Києва: «Вже після першого підняття завіси ви бачите, що малярство, живопис є душею вистави» (газета «Голос Києва», 1918). Співпрацюючи з такими майстрами, як Лесь Курбас, Гнат Юра, Касян Голейзовський, завжди виступав співавтором режисера, і сьогодні за спадщиною А. Петрицького — великого майстра можна вивчати злети і падіння української сценографії.
Вихід альбому — унікальна подія, оскільки про українця Петрицького у нас знають менше, ніж у світі. Так у Кельні на виставці «Кращі сценографи ХХ сторіччя» (1986) почесне місце було відведене українському авторові, а його роботи виставлялися на міжнародних театральних фестивалях у Мексиці, Великобританії, Америці, Канаді. Знаменитий «Кат» Петрицького (ескіз костюма до «Принцеси Турандот», 1928) був збільшений, віддрукований на полотнищі і прикрашав будівлю виставки «Дні Києва в Тулузі».
На київську презентацію альбому приїхали московські гості — син та онук художника. Син — Анатолій Анатольович Петрицький, оператор фільмів «Война и мир», «Мимино», «Мой ласковый и нежный зверь» та інших, володар багатьох призів, серед яких — Почесний приз за складні рухи камери (Прага, 1966). За словами Тетяни Руденко, у фільмі «Война и мир», що отримав премію «Оскар», кожен кадр батальних сцен «грає» — як картина Петрицького-старшого.
Анатолій Анатольович розповів, що батько вважав себе передовсім живописцем. «Сьогодні у цій якості він доки мало оцінений, — підкреслив А. Петрицький. — Його живопису не давали ходу, художника звинувачували в націоналізмі, формалізмі, конструктивізмі, так була «заборонена» його картина «Шахтарі» — в очах її героїв читалося стільки ненависті й болю»...
Петрицький створив безцінну галерею портретів своїх сучасників — видатних поетів, письменників, акторів, режисерів, багато з них були пізніше репресовані, а портрети надовго забуті. Його картина «Інваліди» експонувалася на Венеціанській бієнале (1930), в Цюріху (1931), потім два роки подорожувала США у складі «Виставки картин, про які найбільше писала американська преса».
Кілька років тому Анатолій Анатольович Петрицький передав у музей особисті речі батька, зокрема палітру і мольберт, які були виставлені на презентації поряд із альбомом.
Тетяна Руденко, головний хранитель МТМК, розповіла, що у музеї зберігається не лише найбільша у світі колекція театральних ескізів А.Г. Петрицького, але і його листи, завдяки яким Петрицький-людина стає зрозумілішим і ближчим: чи пише він про те, як Гнат Юра допомагав його сім’ї під час війни, чи дає яскравий опис вулиць і жителів Харкова періоду одразу після фашистської окупації, чи розповідає, як багато працював над постановкою — а вона не відбулася.
Художник Тарас Лозинський, заступник директора Львівського інституту колекціонерства повідомив, що на недавньому Львівському форумі альбом «Анатоль Петрицький» посів друге місце у конкурсі «Найкраща книга Форуму-2012».
Чудова актриса Національного театру ім. І. Франка Галина Гілярівна Яблонська пригадала, як починався її творчий шлях з вистав «Назар Стодоля» і «Калиновий гай», у яких костюми й декорації Анатоля Петрицького створювали на франковскій сцені атмосферу справжніх людських почуттів у жорстку епоху 1950-х.
За словами мистецтвознавця Дмитра Горбачова, сьогодні Петрицький має статус вельтмейстера (weltmeister, нім. — майстер світу). Художник багатьох вимірів, не натураліст, але весь його апарат умовностей працює на те, аби ми відчували запах землі, сік життя. Його конструктивізм замішаний на «похмурому українському гуморі», один із витоків якого — український вертеп. Петрицький і в житті був людиною театру, гранично театралізуючи побут, перетворюючи його на мізансцену. Коли при ньому якийсь малоталановитий «митець» заявив: «Я спершу комуніст, а потім художник!», Петрицький вмить відреагував: «Колі ж настане це потім?». А ще Дмитро Омелянович подарував публіці приголомшливу розповідь про постановку за участю Петрицького п’єси Остапа Вишні «Вій» (1925), у якій відьма переносить Хому на Марс, весь космос приходить у хвилювання від слова «самогон», а сценою кружляє фантасмагорична вервечка — «веремія» нечистої сили.
Доктор мистецтвознавства Ольга Лагутенко нагадала, що Анатоль Петрицький був неперевершеним майстром мистецтва книги. Він оформляв альманахи «Нове мистецтво» і «Нова генерація», ілюстрував книги Михайля Семенка, Юрія Яновського, Остапа Вишні, Миколи Хвильового. А театрознавець Кіра Пітоєва озвучила ідею про необхідність створення у Києві музею Анатоля Петрицького як філії театрального музею.
