Нині на повен хід іде підготовка до IX Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, який відкриється 8 червня в Національній філармонії України. Честі відкрити це престижне музичне змагання удостоїли двох «золотих лауреатів» — переможців конкурсу 2010 року — киянина Романа Лопатинського (середня група) та піаністку з Південної Кореї Kim Kho Woon (старша група). Напередодні конкурсу Горовиця його засновник і незмінний директор Юрій ЗІЛЬБЕРМАН відповів на запитання «Дня».
— Розкажіть про свої враження від поїздки до Японії?
— До участі в концертах ми запросили лауреата VIII конкурсу в молодшій групі Олександру Касман, яка представляє США, і українського переможця в середній групі Романа Лопатинського. Японські контакти конкурсу Горовиця тривають вже багато років. Ще 1997 року, коли членом журі конкурсу був відомий японський піаніст і педагог Казухіко Накадзіма, в Токіо організували відбір японських піаністів-кандидатів на участь у конкурсі. Україну в журі представляв ректор Національної музичної академії ім. П.Чайковського В.Рожок. Серед піаністів, яких відібрали для поїздки до Києва, була унікальна юна піаністка, яка здобула I премію і золоту медаль, Риса Хіноуе. А в старшій групі — чудовий і витончений музикант, що став також лауреатом конкурсу, — Казумаса Мацумото. Він нині дуже популярний і успішно концертує в Японії і в Європі. У подальших конкурсах японські піаністи неодноразово ставали лауреатами. Отже, контакти з Японією підтримувалися майже стільки ж років, скільки існує конкурс Горовиця. 2011 року ми планували концерти в Токіо, Осаці і Хамамацу, але трагедія 11 березня не дала нам змоги поїхати. Цього року нас знову запросили до Японії. Наша мета: надати концертні майданчики нашим лауреатам і ознайомити якомога більше людей і країн з конкурсом В.Горовиця.
Ми прилетіли до Токіо 10 березня, провели кілька зустрічей з нашими діловими друзями, а 12 березня поїхали до Хамамацу. У цьому місті розташовані фабрики музичних інструментів фірми Yamaha. Окрім того, як відомо, там само відбувається знаменитий міжнародний конкурс, названий ім’ям міста, — Hamamatsu (серед лауреатів якого, до речі, чимало переможців конкурсу Горовиця). Нас чудово зустрічали: приємно було бачити, як на флагштоку, перед центральним офісом фірми майоріли три прапори — України, Японії та фірмовий прапор Yamaha. Ми оглянули фабрику роялів, наші молоді піаністи мали змогу перепробувати десятки дивовижних інструментів (нова серія концертних роялів ручної роботи), а ми разом з імпресаріо конкурсу Іриною Полстянкіною успішно провели переговори з керівництвом фірми щодо встановлення концертного рояля для майбутнього конкурсу. Вже увечері прибули до міста Осаки, де наступного дня відбувся концерт наших лауреатів. Одразу зазначу: японська публіка, можливо, трохи й стриманіша, ніж, скажімо, наша чи американська, але дуже уважна й привітна. Чому я кажу про публіку? Річ у тім, що концерт було поділено на два відділення, в першому Олександра Касман виконувала твори Миколи Метнера (скажу відверто, не найпопулярнішого автора), а в другому Роман грав «Петрушку» І. Стравінського, Скерцо з Шостої симфонії П.Чайковського (у дуже складному перекладенні С.Фейнберга). Програма, м’яко кажучи, не для любителів. Швидше — для слухачів-професіоналів. Проте слухали дуже уважно, тепло й захоплено вітали.
— Можливо, гарний прийом публіки зумовлений тим, що наші музиканти — екзотика для японців?
— Ні. Гадаю, річ не в цьому. У японських середніх школах музичні заняття є такими ж обов’язковими, як, скажімо, арифметика чи рідна мова. Діти отримують в оренду в школі чудові інструменти. Навчаються гри на них. Грають в ансамблях, оркестрах (згадана Yamaha виготовляє тисячі інструментів!). З раннього дитинства їм прищеплюють смак до справжнього мистецтва. Кожен слухач вже має цілком пристойний музичний тезаурус — він досить багато слухав, а можливо, й грав сам. Тому його сприйняття підготовлене до серйозних музичних творів.
— А в Токіо був концерт?
— У Токіо музиканти грали в знаменитому залі Yamaha Ginza Hall. Зал з дивовижною акустикою, весь у дереві, а головне, з фантастичним роялем! Концерт був дуже успішний. Напевно, вплинула загальна атмосфера піднесеності, важливості концерту в столиці, аура залу — все це змусило музикантів сконцентруватися — вони грали надзвичайно цікаво, натхненно, яскраво, зливаючись із залом, який відповідав їм цілковитим резонансом. Я спостерігав, як попереду мене сиділа маленька дівчинка, років 6—7, з мамою. Дитина слухала складну музику Стравінського, Метнера, сучасних композиторів заворожено. Вражаюче! Виявилося — вона вже відома в Японії, переможниця конкурсів для наймолодших (японський аналог «Горовиць-дебютц») і має намір наступного року брати участь у конкурсі Горовиця в Києві.
— Роман Лопатинський зараз здає свою першу сесію в Національній музичній академії України, а в червні відкриє конкурс Горовиця. Він багато грає?
— Роман наприкінці травня дає концерт у Парижі з новою програмою. Це буде концерт-презентація українських композиторів ХХ століття: Бориса Лятошинського, Івана Карабиця і Мирослава Скорика. Це наш спільний проект з Українським культурним центром у Парижі. Ми підготували спеціальне видання нот «24 Прелюдії» Карабиця, які даруватимемо слухачам...
Ви торкнулися найболючішої струни: завдання музичного конкурсу, як я собі це уявляю, не лише відкрити талант, а й розвинути його! Це головне, що може і має зробити для нього конкурс. Тому ми як організатори зобов’язані надати своєму лауреатові максимальну можливість реалізувати себе. А як це можна зробити? Лише у концертах! Саме цим питанням переважно присвячені засідання (асамблеї) Європейської та Всесвітньої федерацій музичних конкурсів.
— До речі, про Генеральну асамблею Федерації. Вона відбувалася в Голландії. Скажіть, конкурс Володимира Горовиця — член Федерації?
— Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів існує понад п’ятдесять років (створена 1957 року). До неї входять 123 найбільших музичних конкурсів світу. Це — відомі, престижні міжнародні конкурси, такі як П.І.Чайковського в Москві, Королеви Єлизавети в Брюсселі, Вена Клайберна в США, Л.Бетховена у Відні, Н.Паганіні в Італії тощо. 2004 року до Федерацію прийняли конкурс Горовиця. Засідання організації (генеральні асамблеї) відбуваються раз на рік. На них розглядаються важливі проблеми, які хвилюють членів Федерації: системи оцінювання конкурсантів, організація гастрольних поїздок, концертів для лауреатів, привернення уваги молодих виконавців до конкурсу. На генеральних асамблеях розглядаються питання актуальності конкурсних вимог і програм, застосування нових технологій у конкурсному русі тощо. У квітні Генеральна асамблея WFIMC — така абревіатура Федерації, відбувалася в маленькому містечку Голландії Хертогенбоші — батьківщині Ієроніма Босха.
Основним питанням цього року, була відповідність конкурсів Статуту Федерації. Було наведено кілька прикладів, коли той чи той конкурс, вступивши у Федерацію, не виконував вимог, скажімо, в плані зобов’язань перед своїми лауреатами щодо надання їм ангажементів у післяконкурсний період. Були й інші порушення: перенесення часу проведення конкурсу без погодження з Федерацією (а це призводить до того, що одночасного проводяться однотипні конкурси в поруч розташованих країнах), зміни номінацій, програмних вимог, одне слово, того, що вносить у всесвітній конкурсний рух елементи хаосу. На Асамблеї одностайно прийняли рішення розширити склад правління (зазвичай президенти престижних світових конкурсів) до дев’яти представників, аби розширити поле спостережень, тобто передбачити інспекторські поїздки членів правління на конкурси, що проводяться протягом року. Це торкнулося і конкурсу Володимира Горовиця: з 18 по 23 червня (тобто ІІІ тур і завершальний концерт переможців) відвідає президент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів Гленн Квок. Додам, що цими ж днями ми чекаємо генерального секретаря Європейської асоціації молодіжних музичних конкурсів (EMCY) Клер Годар.
— Розкажіть про підготовку до майбутнього дев’ятого Конкурсу ім. В. Горовиця. Адже день його відкриття збігається з відкриттям Чемпіонату Європи з футболу? Чи не додало це труднощів оргкомітету?
— Авжеж. Але... справа того варта. Адже ми переносили терміни проведення дев’ятого конкурсу (погодивши заздалегідь з Федерацією) з певною метою. Передусім, звісно, через те, що серед великої кількості уболівальників, за оцінкою УЄФА, близько п’яти відсотків (від передбачуваного мільйона — це 50 тисяч!) — любителі класичної музики. Отже, необхідно створити їм умови для задоволення цієї потреби. Не слід забувати, що двері Національної філармонії під час проведення конкурсу відкриті для відвідувачів. Окрім того, навчальний рік до червня завершиться раніше, ніж зазвичай, тоже, ми зможемо надати конкурсантам аудиторії Київського інституту музики ім. Р. Глієра з роялями для занять. Звісно, є труднощі з пересуванням, транспортом, дорожнечею готелів тощо. Але долати ці перешкоди нам активно допомагає Міністерство культури і Головне управління культури КМДА. Отже, гадаю, конкурс Горовиця відбудеться на високому рівні, а головне — з’являться нові «зірочки» — талановиті музиканти!
