Коли якийсь товар доступний лише вам, то це стає потужним джерелом позитивних емоцій. А доступне всім здається прісним
Щиро кажучи, особистість Сергія Шолохова — дотепного журналіста й колоритного світського персонажа, в минулому кінознавця й навіть кандидата наук, автора однієї з найсимпатичніших програм у постперебудовному телепросторі Росії «Тихий дім» — інтригувала мене давно. Тож, зустрівши його серед членів журі санкт-петербурзького фестивалю «Послання до людини», я не могла не скористатися шансом поговорити з цим милим паном.
— Вас тішить запрошення взяти участь у міжнародному журі?
— У даному конкретному випадку це дуже приємно, бо спростовує відомий стереотип «немає пророка у своїй вітчизні». Звісно, коли фільм не викликає в мене позитивних емоцій чи корисних думок, то я вважаю, що змарнував час на його перегляд. А свою роботу в журі сприймаю як серйозне заняття, позаяк готуючи свою передачу про фестивалі я керуюся цілком протилежним принципом — займаюся винятково тим, що мені цікаво.
— І що ж вам видалося цікавим останнім часом?
— Особливо дивуватися не було чому. Хіба що «Му-му» Юрія Гримова й остання картина Олександра Балабанова «Про потвор і людей». Інша річ, що для мене існують митці, котрі змушують звертати на себе увагу незалежно від того, хороші чи погані картини вони зняли. Приміром, мені було цікаво дивитися «Джекі Браун» Квентіна Тарантіно, хоч це, можливо, найантитарантінівський його фільм. Або, приміром, провальна картина за участю Джоні Деппа «Метушня в Лос-Анджелесі».
Найсильніше враження останнього часу — «Титанік», робота Леонардо ді Капріо. Я стежу за творчістю цього юнака протягом останніх шести років і можу сказати, що він після «Титаніка» злетів до надхмарних вершин кінематографічних небожителів. Те, що звідти він ніколи не повернеться на землю, ясно як божий день. Я загалом думаю, що Леонардо ді Капріо незабаром помре. Можливо, «протягне» років зо п'ять. Але, на мою думку, він повинен померти, бо жіноче колективне несвідоме нашої планети, яке він завоював, не дозволить йому старіти. Він повинен піти молодим.
— У вас що, був містичний досвід, пов'язаний з Леонардо ді Капріо?
— Та не було у мене ніякого містичного досвіду. Просто я знаю, що Леонардо ді Капріо постаріти не дадуть.
— А які ваші кінематографічні розчарування?
— Розчарувань не було за браком зачарувань. Нині навіть культові режисери, приміром, Гас вас Сент, намагаються потрапити в мейнстрім. А передбачуваність — нудна. Взяти хоча б останній фільм знов-таки вас Сента «Розумник Віл Хантинг», який, на відміну від мене, викликав ентузіазм в Американської кіноакадемії. Схема в ньому банальна: герой і суспільство, з яким він бореться. Так і чекаєш хепі-енду, коли, нарешті, добро переможе зло й гуманні сили суспільства переконають героя проти нього не бунтувати, позаяк ліпше разом із цим суспільством боротися за торжество американської мрії...
— Ви маститий кінознавець, отже, про кіно знаєте майже все. А чи не виникало бажання зняти білі рукавички теоретика й самому вийти на знімальний майданчик?
— Так, така ідея є, і, можливо, я навіть зможу її втілити.
— Ваш прогноз: чи буде кіно в ХХI столітті?
— Гадаю, що бажання дивитися кіно не зникне. Усе-таки воно має енергетику, абсолютно недоступну телебаченню. Можете також вважати це містикою, але я цілком переконаний у тому, що говорю. Крім того, вважаю, що, як не крути, а люди залишаються колективними тваринами. Коли вони спільно поділяють якусь емоцію, як це відбувається на кіносеансах, то вона потроюється, exciting, як кажуть англійці.
Потім не забувайте про поняття «рівня життя». Це також притаманне людській природі. Коли якийсь товар доступний лише вам, то це стає потужним джерелом позитивних емоцій. Коли ви, приміром, дивитеся фільм на фестивалі, у присутності «зірок», котрі знімались у цій картині, то якість події для вас істотно зростає. Перегляд фільму по телевізору не дає такого задоволення, адже його показують для всіх. А доступне всім здається прісним.
— А як ви ставитеся до порнографії?
— Цілком поблажливо, якщо вона існує в журналах і в Інтернеті, й однозначно негативно, коли її показують на ТБ. Під час перебудови я був експертом міського суду з цього питання і можу кваліфіковано відповісти, що, коли фільм є художнім, про порнографію в ньому загалом некоректно говорити, навіть якщо в ньому є гранично відверті сцени. Нехудожні фільми також мають свою шкалу: легка еротика, хард еротика, легке порно, хард порно. Коли, приміром, у кадрі великим планом демонструються геніталії й ніякої мети, крім демонстрації їх чи сексуальних дій партнерів режисер не має — це хард порно. А коли просто мальовничо знято оголені жіночі тіла — то це легка еротика.
— Я чула про те, що ви гурман.
— Так, я ціную кулінарні втіхи й приділяю їм дуже багато часу. Навіть інколи обираю фестивалі за гастрономічним принципом: лечу туди, де є змога поласувати смачними стравами. У жовтні, скажімо, незле потрапити на який-небудь фестиваль на узбережжі Середземного моря чи в Нормандії — можна покуштувати чудових устриць. На кінофестивалі в Карлових Варах прегарно готують качку з яблуками. А ще з цим фестивалем у мене пов'язаний зворушливий епізод: на банкеті з нагоди його закриття Вацлав Гавел пригощав гостей власноручно — і вельми непогано — спеченими сосисками. Хоча, ясна річ, відмінні сосиски й у Німеччині. Там же, на Берлінському кінофестивалі, неодмінно слід покуштувати гусака. А на Каннському рекомендую поїсти рибного супу. А власне рибою найкраще поласувати в Туреччині, на березі Босфору, там багато рибних ресторанів. Вам приносять рибу, ще живу, вибираєте ту, яка сподобається, і вам її відразу приготують. Загалом, думаю, що гастрономічні подорожі — це один із перспективних напрямів туризму майбутнього.
— Але фестивалі навіть для вас трапляються не щодня. А вдома у вас є улюблена страва?
— Вдома, коли не поспішаю, готую рагу з овочів: баклажани, помідори, кабаки, трішки грудинки, трішки лимону, перців (мені подобаються жовті). І все посипати зеленою цибулькою.
№197 15.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
