Концерти народного артиста Росії Сергія Стадлера завжди викликають величезний інтерес меломанів. Приємно, що музикант, незважаючи на щільний гастрольний графік, все ж таки знаходить кілька днів і хоча б раз на рік приїжджає в нашу столицю. Минулого тижня Стадлер знову постав перед київською публікою в двох іпостасях: скрипаля і диригента. У циклі Фріца Крейслера «Стародавні манускрипти» він грав широко, емоційно, показавши зразок високої салонної музики, що звучала на диво сучасно (акомпанувала на фортепіано Юлія Стадлер). Обидва вечори в Колонному залі ім. Лисенко, де проходили концерти, були аншлаги.
Слід віддати належне маестро — він дуже дбайливо і цікаво інтерпретує твори. За диригентським пультом — темпераментний та епічний. Сергій Валентинович не в перший раз виступає з українськими музикантами із Симфонічного оркестру Національної філармонії України. За його словами, нинішня зустріч запам’ятається йому плідним співробітництвом. Адже вони представили на суд глядачів «Фантастичну симфонію» Берліоза. Твір складний, він потребує від музикантів філігранності виконання. Автор заклав масу нюансів: тут романтика, фантастика і гротеск. Другий блок програми — арії з опер французьких композиторів: Деліба, Массне, Гуно, Равеля, які виконувала солістка Національної опери України Ірина Семененко (сопрано).
— Сергію Валентиновичу, деякі музикознавці вважають, що сьогодні в мистецтві немає прогресу, а є накопичення досвіду й навіть порівнюють нинішніх композиторів із лахмітниками. З чого роблять висновок: у найближчому майбутньому якісного стрибка вперед чекати не варто. Ви підтримуєте такий песимістичний прогноз чи бачите тенденції до поліпшення?
— Я не бачу, щоб сьогодні в музиці щось змінювалося на краще. На жаль, сучасні композитори, по великому рахунку, пишуть малоцікаві твори. Хоча, можливо, вони не винні, тому що передають какофонію сьогодення. Адже в основній своїй масі нас обволікають шум та твори поганої якості. Стався розрив між потребами слухачів і тим, що їм пропонують. Немає оперних і балетних хітів, а те, що твориться, йде в розріз із тим, як сьогодні живуть люди. Класична музика бурхливо не розвивається. Сподіваюся, що нинішній період незабаром закінчиться й композитори почнуть писати дійсно цікаві твори. Активних змін можна очікувати в освоєнні звукових джерел. Але не думаю, що комп’ютерна музика стане домінувати. На мій погляд, це звичайний конвеєр, коли одним пальцем людина може награти або насвистіти мелодію, включити синтезатор і техніка робить обробку. Що робити в цій ситуації? Чекати поки композиторів осінить? Адже минає час. Це для музики, як виду мистецтва, 400 років — термін маленький, а для артистів — життя не вистачить. Тому багато музикантів беруть старі зразки і роблять свої інтерпретації. Але в цьому питанні важливо не перестаратися, випинаючи своє «я», а бути дбайливими, подати твір так, щоб він викликав інтерес у слухачів. Я намагаюся не «загравати» популярні твори, а знаходити незаслужено забуті або мало і рідко виконувані. Повірте, є стільки скарбів, що мені грати не переграти.
— Розкажіть про останні постановки Санкт-Петербурзького театру опери і балету ім. Римського-Корсакова, яким ви керуєте. Які ваші гастрольні маршрути і чи входить до них Київ?
— Я відповім словами дона Базиліо — персонажа «Севільського цирульника»: «Ви мені дайте грошей і я все влаштую». Останні прем’єри нашого театру — опери «Тоска», «Пікова дама», балет «Лебедине озеро». На мій погляд, однією з найцікавіших робіт колективу є опера «Троянці» Берліоза, котру вперше ми поставили в Росії. Однак нині гастролювати великим колективам важко. Про плани я не люблю говорити, поки не реалізую їх у життя. Торік багато виступав як скрипаль. Був у Японії, Сінгапурі, кілька разів в Америці, Німеччині, Франції, Італії і скандинавських країнах. Досить часто я виступаю в музеї «Ермітаж», де керую музичною програмою. Там показуємо уривки з вистав і виконуємо камерну музику. Кілька місяців тому я створив новий оркестр — «Санкт-Петербурзькі зірки». Він організований за фестивальним принципом, тобто ми зібрали найкращих музикантів у місті. Вже показали кілька концертних програм у Великому залі Філармонії. Мені дуже приємно, що вдалося своєю ідеєю потягнути за собою прекрасних музикантів, і я вважаю, що це велика подія не тільки для нашого міста.
— У 2003 році ваше рідне місто Санкт-Петербург буде відзначати 300-літній ювілей. На ваш погляд, чи міняється місто в зв’язку з майбутніми торжествами? І чи відчувається до нього увага президента Володимира Путіна, який любить підкреслювати, що петербуржець, і навіть приїжджає на деякі прем’єри?
— Поки ніяких змін на краще я не помітив. Багато будинків вимагають капітального ремонту, дороги, навіть у центрі, огидні. Навкруги бруд і запустіння. Для Санкт-Петербурга те, що Володимир Володимирович став Президентом Росії, поки нічого не змінило. Він приїжджав лише на кілька прем’єр у Маріїнський театр. І говорити про його пильну увагу до діячів мистецтва нашого міста не варто. Президентські візити більше нагадували політичний хід. Що ж стосується майбутнього ювілею, то поки багато говорять, але конкретних кроків не роблять. Проте багато петербуржців очікують на зміни. Хоча, якщо згадати останні пушкінські торжества, то нічого більш ганебного неможливо уявити. Я вважаю, що краще робити щодня потроху і не займатися показухою до конкретної дати. З нашим менталітетом будь-який захід вміють забовтати чи провалити, частину грошей під шумок розкрасти. Сумна, але це данина. Санкт-Петербург претендує на одну з культурних столиць Європи. Є величезні традиції. Колись наше місто славилося своїм балетом, філармонічним оркестром. До речі, з останнім пов’язане ім’я Ігоря Мравінського — видатного диригента. Той період, коли Ігор Олександрович очолював оркестр, можна назвати найбільш успішним в долі прославленого колективу, і він вважався одним із найкращих у світі. А яким зоряним складом блищав БДТ у спектаклях Георгія Товстоногова, які чудові актори працювали в Александринці — багато було яскравих імен. Скаржитися, що сьогодні немає талантів, нам не доводиться, але і говорити про ренесанс мистецтва в Петербурзі я б не став.
— Останніми роками петербурзький фестиваль «Білі ночі» став дуже престижними. Багато музикантів і артистів намагаються на ньому виступити. Як вдалося його реанімувати?
— Усі фестивалі тримаються на людях. Наприклад, Зальцбурзький довгий час був досить рядовим фестивалем. Але після того, як його очолив Караян, розцвів, ставши одним із найбільш престижних у світі. Зараз вже так сказати не можна, бо там почалися свої негаразди між організаторами, хоча вони намагаються підтримати високу планку. Фестиваль «Білі ночі» проходить щорічно в червні в Петербурзі. Протягом 30 — 40 років це були звичайнісінькі концерти. Просто на афіші ліпили назву, що вони проходять у рамках фестивалю. Тобто, якщо виступ попадав на червень, то ви автоматично ставали його учасником. Кілька років тому «Білі ночі» очолив диригент Валерій Гергієв і своєю енергією, талантом, авторитетом вдихнув свіжі сили у фестиваль, зробивши його престижним. Мені дуже приємно, що музиканти намагаються підготувати цікаві програми, проходить багато різноманітних концертів. З одного боку — з’являється азарт у артистів виступити якнайкраще, а з іншого боку — публіка отримує можливість послухати гарну музику.
— Сергію Валентиновичу, ви маєте величезний досвід, чи є бажання викладати?
— Я не викладаю, бо в мене фізично не вистачає на це часу. Та й, зізнаюся, немає такого бажання. Потік для мене нецікавий, важливі особистості. Тому лише зрідка проводжу майстер- класи для студентів консерваторії.
— Як ви ставитеся до того, що деякі зірки стали робити комерційні проекти? Наприклад, «Тріо тенорів» виконує класичні шлягери, виступають на стадіонах і, таким чином, розширюють аудиторію.
— Я до комерційних проектів відношуся як до комерції. Мене розширення глядацької аудиторії мало хвилює. Коли вперше тріо виступило — це було незвичайно і дуже цікаво. А зараз, у погоні за надзвичайними гонорарами, вони просто тиражують стару програму. Я не вважаю, що класична музика повинна виконуватися для непідготовленої публіки у великих аудиторіях. Масовість — зниження висоти. Я вважаю, що класична музика вимагає серйозної підготовки з боку слухача, співпереживання. А люди, що приходять у філармонію в надії розважитися, цілком природно залишаються незадоволеними. На мій погляд, артисти поділяються на дві категорії — ті, хто розважає публіку і ті, хто власне є художником. Останніх, на жаль, дуже мало, але вони є справжніми майстрами.
ДОВІДКА «Дня»
Сергій Стадлер випускник Ленінградської консерваторії, закінчив аспірантуру Московської консерваторії, його педагогами були Ойстрах, Коган, Вайман, Гутников, Третьяков. Скрипаль є лауреатом чотирьох міжнародних конкурсів: «Концертіно-Прага» (1 премія); конкурс імені Маргарити Лонг і Жака Тібо (Париж, гран- при) — спеціальний приз за краще виконання французької музики; Конкурс ім. Чайковського (1 премія, золота медаль); Конкурс ім. Яна Сібеліуса (Хельсінкі) — спеціальний приз публіки. Його гастрольні маршрути охоплюють 43 країни світу. Скрипаль записав 25 компакт-диски.
