Нова праця автора відомої книги «Украинское театральное возрождение», доктора філософських наук, кандидата мистецтвознавства Наталі Чечель — монографія «Повертаючи стиль» (Київ, ПАРАПАН) розглядає важливий аспект філософії, культурології та гуманістики.
У бажанні «повернути стиль...» автор робить «філософсько-антропологічний дискурс української видовищної і драматичної культури від початку до ХVIII ст.»
Своє основне завдання в цій фундаментальній праці Н. Чечель окреслила як незгоду з існуючою ідеєю визначення розвитку української видовищної та драматургічної культури, як «успадковувано- фрагментарної моделі». На підставі своїх досліджень Чечель уперше пропонує концепцію органічності та тяглості української культури. Новаторським методологічним підходом автор сприяє поверненню української культури до європейського контексту, виявляє й стверджує життєздатність українського ігрового полістилізму.
Чуття дослідника привело Н. Чечель до думки, що Україну й українську культуру потрібно повертати, а не визначати її поступальний рух і історичний розвиток терміном «входження» до загальноєвропейського контексту. Тому відповідно звучить і назва книги: «Stilum verte», що в перекладі з латини означає «повертати стиль».
— Я прагнула осмислити логіку формування національного стилю та розробити концепцію органічності та тривалості української видовищної та драматургічної культури, яку я виробила на базі власної ідеї ігрового полістилізму, — пише Чечель. — Прийнята у вітчизняній театрознавчій науці наслідувально-фрагментарна модель її розвитку створює в сучасних умовах проблемну науково-методологічну та суспільно-політичну ситуацію і не відповідає установкам сучасної культурологічної думки, яка розглядає українську культуру як цілісну систему.
Монографія «Повертаючи стиль», немовби п’єса складається з 4-х дій-розділів — «У термінах філософії», «Древня Русь», «Давня Україна», «Козацька Україна». У вишуканій манері наукового і одночасно художнього викладу теми, Наталя Чечель відкриваючи завісу своєї монографії-п’єси, проводить комплексний аналіз категорії стилю як структуроорганізуючої філософсько-антропологічної універсальної категорії. Звертаючись до цих основоположних культурно-просвітницьких засад, у тексті виразно простежується момент сприймання людини як філософсько-теоретичної категорії, як культурно-художнього образу, як життєво-побутового світу.
Щоб занурюватися в розуміння і входити в резонанс із текстом Н. Чечель, безперечно, потрібно мати певну підготовку в галузі філософії, культурології, етики, естетики, мистецтвознавства. Але навіть і не фахівець у цих галузях знань зацікавиться її моделями сприймання світу, здивується філософським умовиводам щодо винайденої власної картини світобудови. Для того щоб проникнутися цією картиною, а окрім того, захотіти на основі прочитаного створити і свою, необхідна зацікавленість читача до предмета і його небайдужість до усвідомлення своєї національної ідентифікації. Саме заради піднесення рівня самосвідомості українців, заради розуміння важливості моментів життєствердження і об’єднання нації і писала свою працю Наталя Чечель. Її науково-теоретичні висновки спираються на концентровані висновки відомих учених, філософів зі світовими іменами, письменників, історичних осіб і наших сучасників. Багатий фактаж визначень, термінів відіграють роль своєрідної міні-енциклопедії, зміст якої служитиме, окрім усього іншого, освіті читача.
Але антракт закінчився. Дія друга — «Древня Русь». Тут автор зупиняється на розгляді домінанти видовищності та драматургічності культури дохристиянських часів і часів Київської Русі. Уперше Чечель звертається до предмету праукраїнського стародавнього народно-обрядового театру. У джерелах християнського середньовічного театру, в уявленнях творчості скоморохів, автор бачить явища самодостатнього полісемантичного стародавнього театру («обряд-гра»).
— Я прихильник теорії синтетичності і полістилізму українського менталітету, яка заснована на монтажному горизонтально- вертикальному типі мислення українського народу, властивого для прикордоння долини і гори, кочового і осілого способу життя, — пише Н. Чечель.
Чергове підняття уявної завіси і третя дія монографії — «Древня Україна». Слідуючи часовому просуванню, тут розглянуто горизонти української видовищності і драматургічної культури в системі художніх особливостей європейського середньовіччя і Відродження. Автор доводить співзвучність цих особливостей із майданно-містеріальною стилістикою українського театру того часу. Народна драма в Україні, яка продовжує своє існування як «обряд-гра», кладе початок такому поняттю, як «гра-вистава».
IV завершальна дія монографії називається «Козацька Україна». Зрозуміло, що в цьому розділі в центрі уваги автора — українська видовищна культура часів козацтва. Вона розглядається в контексті європейського бароко та рококо, з властивим їй універсальним полістилізмом, у дусі запорізької вільної стихії. У феномен козацького «тотального театру» автор вміщує всі складові «обряду-гри», трансформовані в часі і такі, що існують у різних соціокультурних середовищах.
Оригінальність теоретичної концепції ігрового полістилізму, створеної Наталею Чечель на конкретному історичному матеріалі полягає в тому, що викладки фундаментальної монографії «Повертаючи стиль» дають можливість пересвідчитися в органічності розвитку української культури від джерел людства. Автор пропонує не дотримуватися, зокрема, думки про народження професійного українського театру, датованого Х1Х сторіччям — «...тобто 1818 роком, як моментом організації полтавської антрепризи Котляревського і Щепкіна, і 1882 роком — роком показу «Наталки Полтавки» трупою Кропивницького в Єлисаветграді». Чечель переконливо доводить значно більш раннє виникнення українського театру, міцно вписаного в рамки великих європейських стилів і відповідно європейської культури. При цьому, вона відзначає спадкоємність і важливість взаємозв’язку традицій і сучасних тенденцій мистецтва.
Про теоретичне і практичне значення результатів свого дослідження, Наталя Чечель сказала: «Воно полягає в новій стилецентристській концепції розвитку української видовищної та драматургічної культури як цілісній інтегрованій системі, яка може стати основою для поглибленого вивчення сучасних проблем культурології та сприяти поверненню української культури до європейського контексту, доводячи суспільно-художню життєстійкість українського національного стилю».
