Уродженець Дрогобича, чиї твори перекладені майже на 50 мов, знайшов світову славу … трагічно загинув у гетто письменник і художник, якого ставлять в один ряд з Кафкою і Прустом. Про цього майстра сперечаються кілька країн. Польський письменник Бруно Шульц мав єврейське походження, а все життя прожив у “Столиці Всесвіту”, у “Республіці мрій”, “Цинамоновому місті”, як галицький Дрогобич називають поети і шарманники. Удома з родичами він спілкувався польською мовою, а на вулиці переходив на русинську (українську), німецьку та їдиш… Як митець Бруно починав із малювання, але видав дебютну книжку, що спричинила справжню сенсацію в Польщі. Але, працюючи над другою авторською збіркою, він захопився живописом, розкриваючи талан художника: рисунок, графіка, олійні роботи.
Бруно Шульц у Дрогобичі після 1920 р.
У розвідці “Бруно Шульц. Повернення” український культуролог, директор Львівської галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тарас Возняк (1957) вимальовує таку топографічну картину:
- Часи змінюються. На руїнах цісарсько-королівського коронного краю Галичини та Лодомерії постає Західноукраїнська Народна Республіка, точиться українсько-польська війна, яка мало зачіпає хворобливого і заглибленого в свої фантазії Бруно Шульца. Поляки відбудовують Другу Річ Посполиту Польську. Гімназію в Дрогобичі перейменовують у Державну гімназію імені короля Владислава ІІ Яґайла, де у 1924-1941 рр. Шульц стає до праці: “пан професор” вчить малювати.
У вересні 1924 р. на посаду педагога Бруно Шульца прийняли, так би мовити, на випробувальний термін, що розтягнувся аж на 11 років. Навантаження виявилося серйозним. Він не один-два уроки читав, а працював по 30 годин на тиждень, окрім того,завідував кабінетом малювання і практичних занять, а ще вирушав на курси підвищення кваліфікації та різні педагогічні конференції. Займатися творчістю часу бракувало... Приємним залишалося одне - здібні вихованці. Одним із учнів був польський поет Анджей Хцюк, який про викладача залишив теплі спогади - “Бруно Шульц. Зачарований і нормальний” (2011).
Бруно Шульц
Споглядаючи дику дійсність, у власній творчості Бруно Шульц зосередився на малярстві, а в 1918 р. увійшов до творчої групи “Kaleia” (“Kрасні речі”), що в міжвоєнний час під орудою австрійської оперної співачки Марії Будрацької-Темпеле єднала шанувальників мистецтва та єврейську інтелігенцію Дрогобича. Важко сказати, що спонукало дебютанта розпочати професійну кар’єру в живописі з такої провокативної серії графічних робіт, як “Книга ідолопоклонства” (1920-1922), а тим паче послугуватися призабутою технікою кліше-верр, або: скляне кліше, суть якої полягає у видряпуванні голкою фотографічної емульсії на склі.
Відомо, що художник отримав експоновані фотопластини від нового знайомого - Бертольда Шенкельбаха, чиє ательє розташовувалося будинку по вулиці Шевченка (нині - вул. Адама Міцкевича, 3). Над серією двох десятків робіт у техніці кліше-верр він трудився у будинку на вулиці Флоріанській. Іноді Бруно залучав до марудної роботи двох своїх небожів, а коли ті присікувалися із запитаннями щодо виразної контроверсійності гравюр, спокійно пояснював: вони працюють над ілюстраціями до нового видання роману “Венера в хутрі” (1870) Леопольда фон Захер-Мазоха: ну, того, котрий із Лемберґу (тепер - Львів). До наших днів дійшло буквально кілька шедеврів.
Тепер щодо назви, бо читав про різні спекуляції на теми “Книги ідолопоклонства” Головною темою серії авторських гравюр стала ідолопоклонницька данина, яку чоловік - людина нижча, підпорядкована істота, складає Жінці - вищій, правлячій істоті. Як і центральною фігурою “Венери в хутрі”, у плетениці контроверсійниї творів є Жінка (або: жінки): впевнена в собі, навіть зверхня, вродлива і недоступна як і личить божеству.
Подібно до Франца Кафки, скніючи життям дрібного службовця, маючи знавісніле робоче місце й одноманітний побут та стомливий вільний час, Бруно Шульц міфологізував літературну творчість як спосіб особистого есканізму. Цікаву думку висловила польський історик мистецтв і прозаїк Єва Курилюк:
- Якщо використати прекрасну метафору самого Шульца, Франц Кафка і Бруно Шульц є двома видатними громадянами “Республіки мрій”, котрі здатні були перетворювати гострі спостереження на переконливі пророцтва, а страждання й кошмари літературно подавати так, ніби вони і є реальні факти життя.
Будинок Бруно Шульца на вулиці Флоріанській
У спогадах про шарманника із Цинамонового міста перекладачка Ізабелла Чермакова написала:
- Із вогником в очах він показував нам оргію бур’янів за виліпленими з глини й фантазії будиночками. Він утаємничував нас у “мертві затоки” провулків, які гойдали його уяву, давали поживу його задумі. Ми ходили, мов наврочені. Бруно втягав нас у світ свого поетичного видива. Він очуднював сіризну й обмеженість маломістечкового життя, яке текло віддалік від нурту сучасної цивілізації. Його малярське око помічало гру кольорів і світла, відкривало красу в бридоті. Він демонстрував рідкісні зразки середньовічних містиків-талмудистів, герметично замкнених у мурах неіснуючого ґетто. “Дивовижність і загадковість анахронізму, - каже Шульц про своє містечко, - заповідник Часу”. “Чи можна Часові спинитися?” - питали ми. “Не можна, - відповів він. - А на еволюцію вже бракує часу, розумієте? ” - і в очах Бруно Шульца зблиснув жах.
Будинок на вулиці Беднарській (тепер - вул. Юрія Дрогобича, 12), у якому Бруно Шульц мешкав у 1910-1941 рр.
Усі нещасливі митці нещасливі тому, що караються із чужою музою: не їхня то радість буття, хот ти лусни. Усіма барвами веселки спалахнуло житті, коли навесні 1933 р. у Дрогобичі Бруно Шульц познайомився із молодою колегою Юзефіною Шелінською, котра викладала в приватній гімназії імені Ґенріка Сенкевича. То була дама серця.
“Даму новаторських починань” належало знайти. До літературної опіки Двойрою Фоґель Бруно Шульцом долучилася скульпторка Маґдалена Ґрос і шарманника Цинамонового міста доля вивела на потрібну пеані. Під час чергового візиту до Варшави на Великдень 1933 р. несміливого митця привели до приватного пансіонату пані Рози Ґрос, матері Маґдалени, що знаходився по вулиці Новий Світ, 33. Саме тоді і саме там до красного письменства його таки схилила нова знайома. То була знаменита в країні письменниця, віце-президентка польського ПЕН-клубу Зоф’я Налковська.
За однією версією, познайомилися вони на якомусь прийнятті, за іншою - відому белетристку збентежили кілька приватних листів графіка, другові написаних у вигляді закінчених новел про своє самотнє життя, історію родини та долі окремих співгромадян.
Будинок Якова Шульца(праворуч) на пл. Ринок у Дрогобичі
У грудні 1933 р. оповіданням “Птахи” Бруно Шульц дебютував у “Літературних новинах”, майже одночасно видавництво “Roj" друком видало першу книжку “Цинамонові крамниці” , яку в англомовних країнах найчастіше перекладають за назвою іншого оповідання - “Вулиця крокодилів” (“The Street Оf Crocodiles”). У Другій Речі Посполитій дебют перетворився на літературною сенсацією... На початку січня 1934 р. 42-річний Бруно Шульца приїхав до Закопаного, де на нього зачекалася 50-річна Зоф’я Налковська. Вони дали волю почуттях, хоча їхній роман тривав тільки чотири місяці. Тим часом нареченого в Дрогобичі зачекалася Юна, 28-річна викладачка місцевої Приватної жіночої вчительської семінарії Юзефіна Шелінська.
***
На хвилі сталого інтересу до дебютної збірки оповідань у грудні 1934 р. до Варшави Бруно Шульца приїхав із Юзою Шелінською. У періодиці друком з’явилися його оповідання - “Друга осінь”, “Липнева ніч”, “Геніальна епоха”, які маркували підготовку другої авторської книжки.
Улітку пара офіційно оголосила про заручини, та для видавництва “Руй" разом узялася перекладати на польську мову перший роман Франца Кафки - “Процес” (1925). Складалося враження: ось воно, повне щастя… Коли зайшла мова про весілля, виникла проблема. Молоді належали до різних віросповідань: Юна була католичкою, а Бруно - юдеєм. Аби укласти церковний шлюб, 8 лютого 1936 р. наречений вийшов із єврейської громади Дрогобича, отримавши статус особи без релігії. Здавалося, ось-ось вони потраплять до “Столиці Всесвіту”, у “Республіку мрій”. Не сталося…
Не один раз і не лише в Дрогобичі та Варшаві подав він заяву на реєстрацію шлюбу, навіть у колишніх прусських землях, зокрема в Сілезії, де діяли більш ліберальні закони про шлюб.Звідусіль надходили відмови. Попри відсутність офіційних документів, у 1935 р. у Варшаві Бруно і Юна стали жити спільним життям. Утім, щось зіпсувалося, хімія минула. Спочатку виникла напруженість у взаєминах, почалися докори: мовляв, який ти чоловік, ти - мимрик, котрий навіть шлюб облаштувати не здатен. Так тривало доти, поки у січні 1937 р. ЮзефінаШелінська не оголосила про рішення скасувати заручини, чому передувала невдала спроба самогубства Юни (красуня наковталася снодійних пігулок) і лікування в клінічному стаціонарі; у квітні т.р. будь-які стосунки пара припинила.
Державна гімназія в Дрогобичі. Бруно Шульц веде заняття з праці, 1934 р.
Уже після смерті обох закоханих стали відомі подробиці їхньої роботи над перекладом роман “Процес” Франца Кафки. Від початку то була чуттєва індульґенція, величезна емоційна вдячність Юзефіні, прохання до Юни вибачити за те, що він нездатний у повній мірі відповісти на її почуття. А ще - то був широкий жест доброї волі, яким підтримувалася молода літераторка.
У 1948 р. пані Юзефіна Шелінська сконтактувала із польським істориком літератури ЄжиФіцовським, котрого вважали найбільшим фахівцем з брунознавства. На її прохання, відтоді у своїх публікаціях дослідник не розголошував ніякі дані про неї, а виключно зуживав першу букву імені; врешті-решт, будь-яка згадка про пані Ю., кохану шарманника Цинамонового міста заміненася словом “наречена”. Тільки після смерті Юзефіни Шелінської в 1991 р. її тайна була розголошена паном Фіцовський у пізньому виданні монографії “Регіони великої єресі” (2002).
Дрогобич, депортація єврейського населення міста
У 1937 р. також у варшавському видавництві “Руй” друком вийшла давноочікувана друга книжка оповідань Бруно Шульца - “Санаторій під клепсидрою”, що підсумувала нетривалий період творчих удач і великих сподівань. На хвилі інтересу до дивакуватого літератора у липні-серпні 1938 р. автор спробував видати “Цинамонові крамниці” в Італії та Франції, організувати персональну художню виставку в Парижі, навіть возив до столиці Франції сто малюнків…Але всі починання закінчилися невдачею. А, ні, була одна радість. У листопаді 1938 р. прозаїка із Дрогобича вшанували престижною премію Золотий лавр (вінець) Польської Академії літератури.
Через особисті неґаразди нечуваної сили депресія накрила Бруно, остогидило виснажливе вчителювання в гімназії. Разом із тим загострилася політична ситуацію, на всі верстви поширилися антисемітські настрої. 1 вересня 1939 р. Третій Рейх атакував Польщу, а через десять днів гітлерівці ввійшли в Дрогобич. Нові порядки одразу далися взнаки: відбулися перші акції із масових страт євреїв. І раніше шарманник із Цинамонового міста не особливо довіряв реальній дійсності, бо мав більш важливі справи: він міфологізував бридку реальність. У рубриці “В майстернях польських письменників і вчених” варшавського часопису “Wiadomosci Literacki” з’явилася новина, що Бруно Шульц підготував наступну книжку, яку складуть чотири довгі оповідання.
Проте 24 вересня 1939 р. німецька окупація змінилася… більшовицьким “визволенням” братнього народу. Пристосовуючись до дивної реальності у “Столиці Всесвіту”, у “Республіці мрій”, “Цинамоновому місті”, аполітичний Бруно Шульц малював, траплялося, і пропагандистські плакати. Спочатку на замовлення окупаційної влади він створив масштабний портрет… Сталіна. Полотно вивісили на ратуші, але його одразу запаскудили місцеві галки. Коли автор це побачив, то прокоментував знайомому, мовляв, уперше в житті він тішиться з того, що його твір спотворили. Через кілька місяців нова влада замовила маляру картину під пишномовною назвою “Звільнення народу Західної України Червоною Армією”. Він виконав, але, угледівши на полотні занадто багато жовто-синіх кольорів, сталінські посіпаки звинуватила аполітичного єврея в… “українському буржуазному націоналізмі”, заарештували та допитали увідділку НКВС. Того разу минулося…
Ніби нічого в його міфологізованому житті не змінилося, Бруно Шульц вів світське життя, брав участь у кількох виставках у Львові, листувався із майстром епічного роману, нобелівським лауреатом Томасом Манном, співпрацював у Львові з літературно-художнім альманахом “Нові обрії”, а також (невдало) із німецькою редакцією Видавництва іноземної літератури в Москві- його німецькомовну новелу “DieHeimkehr” (“Повернення додому”) у Білокам’яній так і не опублікували. Аж раптом Бруно стало не до мистецтв - у вересні-жовтні 1940 р. до такого ступені загострилася хвороба нирок, що в гебрейському шпиталі (нині - вул. Пилипа Орлика, 8) невідкладною операцією довелося видаляти каміння, а потім тривалий час відновлюватись у Трускавці. За вислугою літ того року педагог міг йти на пенсію, але не мав змоги.
1 липня 1941 р. у Дрогобич повернулися фашисти. Школи та гімназії у місті позакривались, навіть оті мізерні 300 злотих, які платили професору малюванні, зникли. Бруно Шульц став безробітним.
Тим часом відновилися нацистські репресії - всіх євреїв запхнули в ґетто. На його щастя, художник потрапив під опіку колишнього віденського теслі, а тепер поважного ґауптшарфюрера СС (відповідно: унтер-офіцер у Вермахті) Фелікса Ландау (1910-1983), поціновувача не лише мистецтва, але й коней та собак. Той залучив митця до малярських робіт. На тему казок братів Ґрімм належало виконати стінопис у синовій кімнаті на віллі, де мешкав Ландау, а також у закритому казино гестапо, офіцерській їдальні, інших будинках, де квартирували гітлерівці.
Родина шефа дрогобицького гестапо показово була толерантною до місцевих звичаїв. Наприклад, дружина обершарфюрера СС - Ґертруда Сіґел Ландау, який вбивав по 20-30 євреїв щодоби, іноді просто з балкону своєї вілли (нині - вул. Тарнавського, 14), - удень вбиралась в… українську вишиванку…
Навіть не уявляю, як у дитячій кімнаті на віллі ката Бруно Шульц малював казкових принців і інші фантастичні сюжети, розуміючи, що батько цього милого хлопчика щодня розстрілює його співплемінників?
Раптом прилетіла жахлива звістка: 27 листопада 1941 р. у лісі під Бориславом гітлерівці розстріляли багато євреїв. Серед них добрих варшавських знайомих художника – Анну Плоцкер та її нареченого Марека Цвілліха. Новина стала страшним ударом для Бруно Шульца, попри те що Анна була молодша від нього майже на чверть століття, останній рік маляр був закоханий у талановиту художницю. В одному з листів Бруно сповідався коханій:
- Мені вперше пощастило зустріти таке багатство натури, яке ніби не вміщається в масштаб однієї людини.
Накази фюрера були обов’язкові до виконання, тим паче - ґауптшарфюрерами СС. Переселення євреїв потрібно було виконати і в Дрогобичі. Із Цинамонового міста Бруно Шульц із родиною переселився у ґетто, до одноповерхового бараку по вулиці Столярській, 18.
Книга ідолопоклонництва, 1920-1922 рр.
Чи варто говорити про глибоку депресію самозбереження “Реґіонів великої єресі”. Аби врятувати архіви: рукописи та рисунки, - було сформовано кілька тек, які вдалося передати за межі ґетто. Шарманник із Цинамонового міста може піти із життя, але його катеринка, з якої випурхують не мелодії, а хмари гарнюсеньких канарок, - мусить у Дрогобичі залишитися.
Розуміючи, в якому у становищі він опинився, варшавські друзі подбали про виснаженого психічно і фізично Бруно Шульца, Вони підготували та передали художнику фальшиві документи і гроші, аби той міг втекти із Дрогобича. Проте Реґіони великої єресі свого співця не відпустили - життя талановитого письменника і художника обірвалася трагічно.
Перед самою втечею, запланованою на четвер, 19 листопада 1942 р., Бруно Шульц мав запастися харчами в дорогу. Належало ступити на вулицю Міцкевича (нині - вул. Тараса Шевченка, 7) до “Єврейської ради”, - гебрейського комітету, створеного німецькими окупаційними властями як показовий орган самоврядування єврейських гетто. Також належало купити хліба.
Дорогою додому, до одноповерхового будиночку на вулицю Столярську 18, де його сім’ї тулилася в одній кімнатці, маляр потрапив під “дику акцію” місцевої айнзацкоманди (еinsatz; оперативний військово-розвідувальний підрозділ Служби безпеки). Просто на вулиці Міцвекича гестапівці хапали і розстрілювали юдеїв. То була помста за пораненого німецького солдата - його днями скалічив місцевий рецептар. Не зупинившись на оклик офіцера, на розі вулиць Міцкевича і Чацького Бруно Шульцу, котрий прямував за буханцем хліба, двічі в голову поцілив шарфюрера СС Карл Ґютлер. Він був кревним ворогом ґауптшарфюрера СС Фелікса Ландау; днями той застрелив… “його єврея”: чи то дрогобицького дантиста Львову, чи то місцевого теслю Ґауптмана – і тепер ґерр Ґютлер, не знав, де поставити пломбу і як спати на старому рипучому ліжку.
Під страхом смерті рано вранці наступного дня, у п’ятницю приятель маляра, дрогобицький правник Ізидор Фрідман приїхав возом, забрав із кишені мерця документи, годинника поліцаї вже зняли та поховав загиблого на старому єврейському цвинтарі; як заповідав Бруно, біля матері. Тривалий час місце поховання митця залишилося невідомим, а потім дивом вцілілий після війни цвинтар комсомольці повністю облагородили з лиця землі. Не забувайте:
- Мертвість - це тільки омана, за якою ховаються невідомі форми життя.
На уроці праці, викладач Бруно Шульц
…Свого часу Бруно Шульц виконував деякі роботи у дрогобицькій Хоральній синагозі (тепер - вул. Пилипа Орлика, 6), що булав єврейському кварталі Лани. Спостерігаючи за рисуванням, один ортодоксальний хасид, іншими словами: “той, хто робить більше, ніж від нього вимагає Талмуд”) - запитав, мовляв, чого це він малює в синагозі.
І тоді маляр, котрий був консеквентним юдеєм, відповів:
- Я записую світ, який збирається зникнути.
Сумніваюся, що Бруно Шульц передчував Голокост; скоріше, він усвідомлював сучасність, проходження крізь час купи городян Цинамонового міста, які наївно вірили в надійний захист їхніх священних книг. По смерті міського шарманника слова перестали викликати реальність. Бо ми знаємо:
- Дійсності немає. Є тільки одна істина і дійсність - та, що її створив Митець.
