Так вийшло, що «Щасливі дні» на малій сцені ТЮГу стали третьою роботою молодого режисера Юрія Яценка, яку можна було побачити в Києві. Дві попередні — «Стільці» і «Голомоза співачка» за Йонеско давали всі підстави для благонастроєності тих, хто знав, на що здатний цей талановитий постановник. Спектакль цей став уже другою постановкою нестерпної п'єси Беккета в місті, першу здійснив Олег Ліпцин у «Сузір'ї». Щось, напевно, витає у повітрі, якщо раптом два абсолютно різнi режисери майже одночасно звертаються до цього, взагалі-то, моторошного трагіфарсу. Поступове занурення в землю без права звільнення, два акти кричущої самотності, невимовне щастя від наявності зубної щітки — ні смерті, ні життя, одні тільки «щасливі дні». Беккет абсурдний і важкий. Щоб не загрузнути в ньому, можна зробити «Щасливі дні» ще щасливішими. Це щастя режисер і наганяє до спектаклю всіма доступними способами. Бідна закопана у землю Вінні (Ольга Писар) насправді має всю свободу рухів, вона вбрана у блискуче, дещо курортно-опереткове вбрання. Її безмовний друг Віллі представлений у цілих трьох вельми чарівних молодих обличчях. Велика частина спектаклю наповнена різного роду фізичними діями — і у м'яча грають, і на акордеоні, і імітують любовні акти, і танцюють, і співають. Ще щасливіше, ще щасливіше. Не відчуваєш, якої миті ці тонни щастя раптом стають вантажем — непідйомним, на жаль, для спектаклю. Начебто все й робиться грамотно і якісно, без ляпів і грубості — але, подібно до божевільної Вінні, постановка в'язне в інертній матерії суперечностей. Величезний монолог Вінні вимагає такого ж колосального внутрішнього зусилля, лише при такій умові решта складеться в цілісну і яскраву картину, до якої увійде i футбол на початку, і вальс у фіналі. Цього зусилля, цього прагнення відірватися від землі буденних прийомів та вишколених етюдів тут і немає. Зупинка руху, втрата енергії наростають поволі, і вже до середини спектаклю потік сценічної інформації — усі ці слова, жести, мізансцени — стає низкою почуттєво збіднених сигналів, виснаженим рухом по одній прямій, на одній ноті до завершення. А щастя справдi було можливим. Тому що Юрій Яценко здатний «взяти» матеріал вельми складний. Тому що «Щасливі дні» потрібні нині всім, як ніколи раніше. І тому що земля вже підступає під саме горло.
