Існує щось у його малярстві на склі таке, що примушує з першого погляду, без прискіпливого вчитування емблемувати роботи Валерія Бондара як інтелектуальні. Вони й справді розраховані не на абстрактного глядача, а на публіку, що принаймні має певну ерудицію і «добрий смак».
«Слобожанщина дохристиянська», «Чудовий лов риби», «Таємна вечеря»... Це лише назви й теми, хоча в естетиці богеми важливим є не стільки інтелектуально-релігійний пафос формулювань, а те, що запозичено їх із модної обойми. А отже, такий, нехай навіть хаотичний вибір уже відповідає сучасним смакам. І, зокрема, смаку теперішньої слобідської богеми — тому тонкому прошаркові людей, чиї основні зусилля зосереджуються в їхньому стилі антуражу власного буття. А щодо пересічного глядача, то йому відведено роль того наївного хлопчиська, що не помітив нового плаття короля: «Ну що це за каляки-маляки? — довелося знову почути на виставці. — Я теж так можу!»
