Анатолія Федоровича Шекери не стало п’ять років тому. Він залишив помітний слід у розвитку й становленні української хореографічної школи. Постановки Шекери об’єднують романтично-поетичну природу балетного танцю; в його спектаклях є психологізм, енергетика, образність, монументальність, філософська глибина, які дають глядачам простір для аналізу, роздумів. Самобутній талант балетмейстера спочатку був реалізований у Львові потім у Харкові, а з 1966 р. пов’язаний з Києвом. Для свого дебюту в столиці він вибрав «Легенду про кохання» Арефа Мелікова — балет, що є одним із найскладніших сучасних драматичних творів. Ця постановка не ілюструвала сюжет персидської легенди, а Шекера приніс на київську сцену нову хореографію, створивши її танцювально-смисловий еквівалент — коли музична партитура передавалася через танцювальну лексику. У «Легенді про кохання», фрагменти якої були показані на фестивалі, хореограф об’єднав різні стилі — героїчний і романтичний балет.
СПАДКОЄМНІСТЬ ПОКОЛІНЬ
Для А.Ф. Шекери балет — це повноцінна драматична постановка, з проникненням у внутрішній світ героя, розуміння психологічного стану його душі, а не просто красива розвага, яким був балет того часу. За чотири десятиліття роботи на сцені Національної опери України майстерність Анатолія Федоровича розцвіла, було створено 16 спектаклів, а його балети «Спартак» та «Ромео і Джульєтта» вважаються еталонами. Його постановки відзначені високими міжнародними нагородами — преміями ЮНЕСКО, ім. С. Дягілєва та ім. Т. Шевченка. «Танець як явище мистецтва проявляється в різноманітних формах і має дуже широкий діапазон. Говорячи про танець, я маю на увазі передусім його академічну основу… Я завжди мріяв і все робив для того, щоб наш балет був не колективом «окремих зірок», а колективом- зіркою, колективом об’єднаних внутрішньою дисципліною ансамблю однодумців», — говорив Анатолій Федорович в одному з останніх своїх інтерв’ю. Декілька поколінь артистів різних країн виросли на шекерівських балетах. Крім України, Анатолій Федорович ставив спектаклі в Польщі, Хорватії, Македонії, Сербії, Туреччині. Цього року Премію ім. А. Шекери у сфері хореографічного мистецтва отримала прима Македонського театру опери і балету Таня Вуйсич-Тодоровська. Вона закінчила Київське хореографічне училище, нині стажується як балетмейстер в Українській академії танцю, в класі Елеонори Михайлівни Стебляк (вдови Шекери). Вуйсич можна назвати ученицею Анатолія Федоровича. Вона танцювала в його постановках «Распутін», «Легенда про кохання» і «Спартак».
Сьогодні в репертуарі Національної опери України є п’ять балетів Анатолія Федоровича: «Лебедине озеро», «Болеро», «Спартак», «Коппелія», «Ромео і Джульєтта». В гала-концерті, що закривав фестиваль, взяли участь провідні танцівники: Олена Філіп’єва, Сергій Сидорський, Анастасія і Денис Матвієнки, Тетяна Голякова, Ігор Буличов, Наталя Мацак, Віктор Іщук, Ніна Змеєвець, Іван Козлов, Микола Міхеєв, Ярослав Саленко й інші. Вони виступали в супроводі музикантів Симфонічного оркестру Національної опери. Програму вечора можна назвати гімном майстру та спадкоємності поколінь. Були виконані не лише шекерівські постановки, а й показані роботи нинішніх балетмейстерів: Алли Рубіної, Бориса Ейфмана, Елвіна Ейлі, Тетяни Островерх та інших. У першому відділенні концерту оркестром диригував Аллін Власенко, а завершувався фестиваль одноактним балетом Моріса Равеля «Болеро» (диригент Володимир Кожухар, солісти — Тетяна Андреєва, Оксана Гуляєва та Сергій Литвиненко). До речі, Шекера разом з Леонідом Солошиним написали для цієї постановки лібрето, створивши динамічну хореографічну новелу про три іпостасі любові з філософським підтекстом, що легкодухість і зрада у світі справжньої любові не прощаються…
МАЙСТЕР НА СЦЕНІ Й ПОЗА НЕЮ
Анатолій Шекера — це ціла епоха українського балету, й тому фестиваль пам’яті легендарного хореографа зібрав у залі Національної опери дуже багато шанувальників Терпсихори, поціновувачів його таланту, колишніх колег, представників ЗМІ. Яким запам’ятався Анатолій Федорович людям, які добре його знали?
— Шекера був не просто хореограф і балетмейстер, а він був мислителем, — сказав співак, колишній генеральний директор Національної опери України Анатолій МОКРЕНКО . — Пригадую багато закордонних поїздок, коли ми місяцями були далеко від дому, й мені пощастило дуже зблизитися з Анатолієм Федоровичем. Я знав не тільки його балетні інтереси, а й те, що хвилювало його поза сценою. Чому Шекера залишив такий величезний слід в українському балеті? Він за своєю природою був зодчим і в балеті, а у житті — людиною енциклопедичних знань. Я впевнений, що якби він не реалізовувався в балеті, то став би чудовим архітектором. Він захоплювався історією, архітектурою, музикою й тонко розбирався в цих питаннях. Його балетні спектаклі ваблять тим, що в кожному танці завжди є думка. Сьогодні, на жаль, чимало хореографів роблять свої постановки бездумними. Це просто набір різних рухів, а думки в них немає. Шекера вмів у своїх балетах розкрити філософію музики в танці. Тому його балети не підвладні часу, вони живі й сучасні.
— Обличчя українського балету пов’язане з ім’ям Анатолія Шекери, — стверджує театрознавець, президент Української академії танцю Юрій СТАНІШЕВСЬКИЙ . — Він створив спектаклі великого стилю, спектаклі, які за своїм масштабом можна порівнювати зі спектаклями Юрія Григоровича. Ці два хореографи — майстри й фундатори балетних стилів. Їхні постановки ріднить величезний розмах, велич і грандіозність. Шекера тільки в Києві виховав чотири покоління артистів балету. Тут танцювали Олена Потапова, Валентина Калиновська, Тетяна Таякіна, Валерій Ковтун, Іраїда Лукашова, Валерій Пасегов, Елеонора Стебляк, Раїса Хилько, Людмила Сморгачова, Микола Прядченко й інші чудові артисти. Завдяки шекерівським постановкам ці танцівники показали абсолютно нові грані свого таланту. Наприклад, Калиновська станцювала свою найкращу партію Мехмене-бану в «Легенді про кохання». На гала- концерті були виконані фрагменти з цього чудового балету вже нинішнім поколінням трупи Національної опери. Я думаю, що ця постановка повернеться до репертуару театру. Тому що цей балет — найбільше мистецтво. «Легенда про кохання» визначила стиль київської опери. У рамках фестивалю показали легендарного «Спартака» — героїко-танцювальну поему — та приголомшуючу за своєю емоційністю «Ромео і Джульєтту».
Чудовий балет-казка «Коппелія» — остання робота Шекери. Здавалося, простий сюжет, в основі якого новела Гофмана «Людина з піску», а вийшла розповідь, тонко передана мовою танцю про багатогранність внутрішнього світу людини. Спектакль збуджує мрію про ідеал: лялька, хоч скільки її оживляй, не може стати людиною, але любов здатна творити чудеса…
«Болеро» — зразок музичності, симфонізму, розуміння природи танцю. Треба зазначити, що завдяки Елеонорі Стебляк балети Шекери живуть. Вона береже спадщину свого чоловіка і виховує нову зміну талановитих танцівників Національної опери та передає його творчу естафету. Спектаклі Шекери — найвищий рівень не лише в українському, а й у світовому балеті, який входить до п’ятірки найкращих хореографів ХХ століття.
— Я вперше зустрілася з Анатолієм Федоровичем 1963 року. Тоді я тільки закінчила хореографічне училище й прийшла працювати в трупу Львівського театру опери та балету, і Шекера підключив мене до репетицій його спектаклів. Першою постановкою, в якій я танцювала, стало «Болеро». Ми, дівчата, виходили на сцену зверху — з самих колосників. Це було так ефектно, незвичайно. Шекера завжди йшов від музики, й той його балет був дуже пристрасним, темпераментним… Я танцювала і в таких відомих його балетах, як «Лілея», «Попелюшка», «Легенда про кохання», «Спартак», «Досвітні вогні», — згадує колишня балерина Лариса СТУПКА . — Ми, артисти, з нетерпінням чекали репетицій. Анатолій Федорович завжди приходив з уже чітким планом дій. Майбутній спектакль, усі мізансцени він ретельно продумував, а прийшовши до танцкласу вже пропонував нам свої варіанти рішення майбутнього спектаклю. Репетирував він складно, вимагаючи від танцівників філігранної техніки виконання. Якщо в нас щось не виходило, то він сам показував, як треба танцювати. На жаль, Шекера рано пішов з життя. Він був людиною величезного таланту й міг іще творити й творити… А те, що його балетні шедеври живуть, — в цьому величезна заслуга його дружини, в минулому балерини, а нині педагога- репетитора Національної опери, завдяки копіткій праці Елеонори Михайлівни. Вона сподвижник! Адже всі танцівники, на яких ставив спектаклі Анатолій Федорович, уже на пенсії, а в балеті треба передавати досвід «нога в ногу». Ви знаєте, коли я дивилася фрагменти з «Легенди про кохання», то розплакалася. З цим балетом багато пов’язано в моєму житті. Уперше цей балет я танцювала, будучи ученицею Бакинського хореографічного училища, в постановці Юрія Григоровича. Потім у Львові за цей твір Арефа Мелікова взявся Шекера, і його версія вийшла прекрасною, а в Києві він зробив абсолютно нове хореографічне прочитання музики — приголомшливий балет. Ви знаєте, шекерівські «Спартак» і «Ромео і Джульєтту» я обожнюю й можу дивитися щоразу, коли дізнаюся, що ці постановки в афіші. Над ними не владний час. У «Ромео…» Анатолію Федоровичу вдалося об’єднати трагедію та поезію, дуже гармонійно передати палітру почуттів, конфліктів. А в «Спартаку» танець і музика створили поліфонію, де кожний жест, мізансцена, «па» наповнені ритмом і почуттям. Ці балети увійшли до балетної енциклопедії. Я вважаю, що треба видати архів хореографа. Адже там справжня скарбниця ідей, які так і не встиг реалізувати Шекера. Про нього треба написати книгу. Це був неординарний чоловік і балетмейстер.
— Він тонко відчував музику, й тому шекерівські балети були високими драматичними спектаклями, — сказав композитор Євген СТАНКОВИЧ . — Я вважаю себе щасливою людиною, бо доля подарувала мені можливість не лише близько знати Анатолія Федоровича, а й працювати разом з ним. На мою музику він поставив у Києві балети «Ольга», «Прометей», «Цвіт папороті», а в Скопле (Македонія) — «Распутіна»… Не все безхмарно було у творчій долі балетмейстера. Після «Прометея» нам приклеїли ярлик «націоналістів». Я згадую, як Анатолій Федорович важко переживав закриття спектаклю за Гоголем, який він створював разом з ансамблем ім. Г. Верьовки на мою музику. Його цькували тогочасні чиновники від культури. Та вакханалія закінчилася тільки з перебудовою… Анатолій Федорович був дуже світлою людиною й майстром балету від Бога. Сьогодні нам дуже бракує таких особистостей!
— В 1992—19992 рр. я працював у Кабміні. Це був дуже важкий період для українського мистецтва та київської Опери зокрема. Ми часто спілкувалися з Анатолієм Федоровичем (в ту пору він був художнім керівником і головним балетмейстером театру). Ми думали, як зробити так, щоб трупа Національної опери нормально працювала. Адже у артистів балету дуже невеликий термін, коли вони на піку своєї високої професійної форми. Танцівники мають встигнути себе реалізувати в мистецтві. Їм треба створити умови для роботи, дати творчий імпульс, простір для реалізації акторського «я» не тільки в рідному театрі, а й у світі. Балети Шекери настільки майстерно зроблені, що в них багато танцівників розкривали з різних сторін свій дар, і цими спектаклями ми презентували український балет. Тому, незважаючи на фінансові труднощі, ми все-таки організували гастролі театру за кордон. Ви знаєте, я вважаю, що в країні має бути один оперний театр зі статусом «національний», і це київська Опера. Має й бути один драмтеатр і один музей, один університет з цією високою назвою — «національний». Інакше всі поняття нівелюються… Я згадую, які захоплені відгуки в закордонній пресі були від гастролей балету та хору Національної опери України — нашим артистам аплодувала публіка Франції, Іспанії, Японії…
Шкода, що так рано пішов з життя Анатолій Федорович, але є велика божа справедливість у тому, що залишається наша пам’ять, пам’ять дуже виразна, яка володіє найбільшим потенціалом — духовністю, спадкоємністю поколінь, — підкреслив президент Національної ради з питань культури та духовності при Президенті України Микола ЖУЛИНСЬКИЙ . — Люди, подібні до Анатолія Федоровича, народжуються рідко, й Україні дуже пощастило, що ми мали й маємо такого високого майстра балету. Гала-концерт показав, що спадщину Шекера залишив чудову, і його справу сьогодні продовжують його учні. Я пишаюся, що балетна трупа Національної опери по праву називається однією з найкращих у світі. Високу планку, підняту Анатолієм Федоровичем, продовжують тримати ті, хто сьогодні виступає в його постановках. Усі танцівники чудово виступали. Вони показали високий клас майстерності, а ми, глядачі, отримали справжню насолоду від цього концерту. Той духовний вогонь, запалений Шекерою, я впевнений, горить у серцях, темпераменті його учнів...
СПОВІДЬ
У щоденнику Анатолій Федорович записав: «Творити в нашій країні завжди було складно. Колись були гроші, але не було свободи. Нині є певна свобода, але немає грошей на постановки. Наш народ ніколи не жив у нормальному історичному часі. Ми завжди були в кризі. Ми перебуваємо в глухому часі, й це дуже непокоїть».
З нереалізованих задумок Шекери — балет «Втрачений рай» на біблійний сюжет. Саме цю постановку він вважав головною у своєму житті. За словами Елеонори Михайлівни Стебляк, «Втрачений рай» — спектакль про те, що коли людина втрачає віру у вищі ідеали, то переживає крах. Анатолій Федорович болісно шукав музику, вважаючи, що її мусить написати дуже талановитий композитор. Він хотів поставити балет-сповідь…
