Її вважають головною фігурою та символом сучасного танцю,
тому не випадково чергова прем'єра у Вуппертальському театрі танцю, який
очолює Бауш, зібрала чимало фахівців, критиків і любителів хореографії
з усього світу. І хоч післяпрем'єрні відгуки у пресі далекі від захоплених,
проте аншлаг на спектаклі, позначеному як «Нова постановка 1999 року»,
свідчить: усе, що робить сьогодні Піна Бауш, апріорі є подією.
Бауш — випускниця знаменитої Фольквангської вищої школи,
де вона вчилася у Курта Йосса, одного з фундаторів та ідеологів німецького
танцювального експресіонізму. Пізніше вона стажувалася у Лімона й Тюдора
в Нью-Йорку, а також танцювала в «Новому американському балеті» та балетній
трупі Метрополітен-опера. З 1973 року й до цього часу вона очолює Балетний
театр у Вупперталі (Німеччина), який вона ж перейменувала на Театр танцю.
9 травня цього року знаменитій німецькій танцівниці, хореографу й режисеру
було вручено одну з найпрестижніших у світі — Європейську театральну премію
в Таорміні «За внесок у розвиток культури» («Європа — театру»). Досить
сказати, що раніше її отримали такі легендарні особистості, як Аріана Мнушкіна,
Пітер Брук, Джорджо Стреллер, Лука Ронконі. Нещодавно стало відомо, що
у 2000 році цю премію одержить петербурзький режисер Лев Додін
Основною заслугою Піни Бауш, на думку критиків, є створення
нової танцювальної мови, вільної від театральної умовності та стилізації.
Головні організаційні прийоми її постановок — зіставлення дикої та культурної
основ у людині й світі: природне буйство і підкреслена коректність, побутова
вільність та етикет — у її спектаклях ці теми переплітаються і осмислюються,
виявляючи свою полярність і водночас взаємозв'язок, підкреслюючи етичну
неоднозначність можливих акцентів. Мізансцени її постановок нагадують атональні
музичні композиції, де нема єдиного центру, який усе підпорядковує собі,
геть відсутня ієрархія.
Новий спектакль Бауш заснований на її італійських враженнях:
на запрошення римського «Teatro Argentina», їхнього партнера в новій постановці,
артисти Вуппертальського театру блукали вулицями й закутками Вічного міста,
побували в циганському таборі, закритих архівах Ватікану, нічному танго-клубі,
місцях, пов'язаних із Паоло Пазоліні. Спробою розгадати секрет вічності
Вічного міста й стала «Нова постановка».
Крім того, що враження про Італію як постановочний хід
Піна Бауш уже використала в постановці «Віктор» (80-ті роки), критики вбачають
у ньому й інші автоповтори: розмиті кінопроекції, офіціантки, які приймають
замовлення на сцені та пригощають публіку в перших рядах вином... Та що
найбільше розчарувало багатьох — це відсутність у «Новій постановці 1999»
фірмової спеції Бауш — «цікавої злості». Апофеоз її жорстокості — «жінка
залишає відбиток своїх червоних губ на руці чоловіка й перев'язує його,
наче рану». На думку рецензентів, «за рік до шістдесятирічного ювілею Піна
Бауш, очевидно, переживаючи новий рожевий період, пом'якшала».
