Вперше у Донбас Опері поставили «Шлях Тараса» Олександра Рудянського, прем’єри якого автор чекав два десятиліття! І ось минулого тижня (незважаючи на сепаратистські дії в центрі Донецької столиці, захоплення будівлі облміськадміністрації проросійськими елементами) відбулася визначна культурна подія: спільними зусиллями студентів Донецької музичної академії ім. С. С. Прокоф’єва, учнів Донецької обласної спеціалізованої музичної школи для обдарованих дітей, солістів і музикантів театру під орудою диригента і режисера Тараса Микитки було поставлено оперу сучасного українського композитора Олександра Рудянського «Шлях Тараса». Авторами лібретто є Віталій Юречко та Віктор Рева.
Своїми враженнями про виставу з читачами «Дня» поділилася режисер Донбас Опери, викладач режисури кафедри академічного співу Донецької музичної академії Валентина КУРКЧІ-МАКСІНА:
— Маестро Рудянський має бути щасливий, що його дітище — опера «Шлях Тараса» втілилося в життя. Однак мені здається, що коли б не зусилля багатьох людей, причетних до цього проекту, а особливого найголовнішого — музиканта, диригента, режисера-постановника, керівника, натхненника багатьох ідей та їхніх втілень Тараса Микитки, то цього могло б і не статися.
Постановка сучасної опери (я маю на увазі за музичним матеріалом, а не за сюжетом) — це важкий гігант, який не кожному колективу до снаги. І те, що постановники втілили цю ідею на сцені Донецького театру — це творчий подвиг. Геній Тараса Шевченка, безперечно, того вартий.
— Давайте поговоримо про сюжет опери. Який шлях проходить Тарас Шевченко у композитора Олександра Рудянського, а також диригента і режисера-постановника вистави Тараса Микитки?
— У сюжетній лінії опери закладено величезну філософію дум і переживань за майбутнє України. На цьому фоні музика складна, оркестр переобтяжений (особливо духова група), але вона звучить як звернення до нащадків.
У першій картині перед нами постає молодий, красивий та енергійний Тарас Шевченко (соліст Донбас Опери Сергій Дубницький). Він чує, як сліпий Кобзар Остап Вересай виконує думу поета. Вокальну партію Остапа добре заспівав студент IV курсу Ігор Руденко. У взаємодії з Уляною, племінницею і своїм поводирем (солісткою Донецької обласної філармонії Тетяною Гуртовенко, яка володіє красивим тембром високого сопрано), вони представили лінію народу Кобзаря, який проповідує поезії та пісні Тараса Шевченка.
Разом зі складними симфонічними і вокальними фрагментами в опері є ліричні та ігрові сценки, дивовижний дитячий хор (вокальна група хору Cantus — спеціалізованої музичної школи для обдарованих дітей під управлінням Ганни Сіраш).
В опері також задіяні студенти музичної академії. Так, у другій картині — помешкання Миколи Гулака, де зібралися члени Кирило-Мефодієвського братства — кожен зі студентів академії (вокальної й хорової кафедри) показав свій співочий голос і зробив сценічний внесок до вистави.
Один з найвдаліших, на мою думку, фрагментів опери — це пісня Забаржади у виконанні солістки Донбас Опери Ганни Усової в другій дії, коли Шевченко вже знаходиться у засланні в Оренбурзькому гарнізоні. Її голос — як дзюркотливий струмочок, а східний колорит пластики, легке кокетування у поєднанні з величезною відданістю і любов’ю до Тараса залишають у пам’яті цю виконавицю.
Дуже красивий дует Забаржади та Шевченка. У другій дії партію Шевченка виконує інший артист — Анатолій Воронін. У цьому дуеті співак відчув свій рідний шлях — української ліричної пісні. Тембр голосу звучить красиво і хвилююче. Сама сцена дозволяє висловити всю гамму почуттів. Композитор, режисер, солісти — всі єдині в цій гармонії.
— Валентино Володимирівно, справжньою прикрасою оперної вистави є хор музичної академії (керівник та диригент — Аліме Мурзаєва)...
— Усі хорові сцени збудовано на контрасті: ігрові, ліричні, драматичні. Хор звучить інтонаційно чисто. Це дуже важливо, враховуючи, що співають студенти (диригентсько-хорового та вокального відділень). За специфікою це різна подача звуку. Ось тут потрібні професіонали: концертмейстери (головний концертмейстер — Інна Максудова), хормейстери. Безумовно, це величезна праця керівника хору Аліме Мурзаєвої, проте головний цензор — це, звичайно ж, Тарас Микитка.
Однією з найяскравіших сцен вистави є хор «Думи мої, думи...» — заповідна молитва. Ідеальне виконання хору, режисерське рішення, поступове запалення свічок, блакитне світло, що розсіюється у просторі, і Тарас Шевченко, що йде між знайомими обличчями парубків та дівчат, які на сцені стоять так близько і знаходяться так далеко, — в рідній Україні. І лише його думи дозволяють наблизитися душею і думками до найпотаємнішого.
Маючи досвід диригента і режисера, Тарас Микитка з різних позицій вибудовував звучання хорових груп і солістів, враховуючи сценічне розміщення й режисуру всіх хорових сцен. Так, наприклад, хор «Реве та стогне...» виходить із залу, розташовується біля порталів і нагорі, на балконі. Цю потужність звучання підсилює відеоряд, де показано картини бурхливого Дніпра. Сильна річка — віддзеркалення всієї потужності держави, вільної України. Я вважаю, що філософський та естетичний вплив у цих сценах і в опері в цілому беззаперечний.
— Яка роль відеоряду у виставі?
— Автором і режисером відеосупроводу до вистави «Шлях Тараса» є Мирослав Бабуков. Це по-справжньому високопрофесійна робота. Відеоекран впродовж усієї вистави дуже допомагає своєю художністю, філософією, сучасною мовою бачення, барвистістю, різноманітністю подачі матеріалу, починаючи від побутових сценок: хатини, соняшники, українська природа. Ось Дніпро — бурхливий та могутній, як повсталий народ, хмари, що пливуть угорі, й шлях, який нестримно біжить, наче роки важкого життя нашого Кобзаря, що вже минули.
В одній з останніх картин опери перед глядачами постає лице Мадонни (Шевченко хоче покінчити з життям) — мольберт зі свічкою і поява примари його коханої Оксани підсилюють загальне враження. Коли ж на відеоекрані з’являється Мадонна з немовлям, Тарас стає на коліна перед образом зі словами: «О, Пресвята, Пречистая, забери мою багатостраждальну душу...» Це остання молитва вмираючого. У такі моменти відчуваєш всю силу оперного мистецтва й перемогу духовної гармонії.
— Режисер Микитка представляє нам двох Тарасів — молодого, енергійного, спрямованого в майбутнє, і зрілого, нескореного. Два різних Тараси — два актори. Як вам така ідея?
— Диригентське і режисерське рішення музичного і сценічного образу двох виконавців Тараса Шевченка було вірне й цілком виправдане. Молодий Шевченко (Сергій Дубницький) володіє ліричним баритоном, він музичний, з гарною зовнішністю та сценічним досвідом роботи в оперному театрі. Окрім вокального матеріалу партії, у ній багато моментів речитативу на щільному звучанні оркестру. Це ускладнює завдання співака: доводиться підлаштовувати свій голос під певну тональність. І до того ж потрібно вкластися у музичний матеріал. Я вважаю, що Сергій Дубницький чудово впорався з цим завданням.
Остання сцена вистави трохи переобтяжена звучанням оркестру й складністю музичного викладу. В опері, за будь-якого розкладу, головним залишається співак — його голос. Анатолій Воронін володіє справжнім драматичним баритоном, який має величезний досвід роботи у філармонії і на оперній сцені. Співак вільно справляється з високою теситурою і повною мірою розкриває образ зрілого Шевченка.
Постановка опери «Шлях Тараса» стала одним з найяскравіших символів пам’яті 200-річчя Великого Кобзаря — світоча української та світової культури. Дуже хочеться, щоб на цю постановку звернули увагу не тільки діячі культури, але й наші політики, оскільки генії та пророки не вмирають, а безсмертно несуть високу місію духовного процвітання.
Наприкінці опери чується дзвін дзвонів. Різниця передзвонів говорить нам про те, що закінчився земний, такий непростий і багатообразний, шлях Кобзаря і відкрився новий — нескінченний.
