Ну, нехай афіша – явище тимчасове. Та надто вже часто зустрічаються подібні смішно-грішні помилки. Є у Києві великий магазин, який називається «Салон молодожонів», є такі сосиски, які у кафетерії «залізничного вокзалу перетворюються на «сосиські», а у гастрономах – навалом товарів типу «сир-косічка», «колбаса», і все це в «асортіменті»....
І через це маємо мову, сконструйовану на вулиці і на базарі, «пропаговану» в описаний вище спосіб у громадських місцях. А потім нас, себто носіїв цієї мови, табуюють у цивілізованому світі за те, що знаємо нашу власну граматику гірше за англійця чи німця, який цю українську вивчив.
Чи говорить це про те, що ми як народ ще на шляху становлення (як парадоксально це не звучить), чи про те, що ми-таки народ, лише нецивілізований, дикий?
То що з нами? Хворіємо, панове? Наводжу тут, як приклад, саме столицю, яка би мала першочергово керувати цим процесом. Якщо б хтось закинув мені зараз те, що, мовляв, «не трогайте общепонятный», то йому слід би було закинути у відповідь справжнє обвинувачення – у ігнорації правил орфографії не лише української, а й російської, загальнозрозумілої, декому рідної мови.
Окрему монографію можна писати після кожного перегляду «Першого мільйона» на каналі «1+1». Не говорячи вже про мову і вимову ведучого, згадаю одну учасницю гри, яка на запитання, скільки в українській мові голосних звуків, упевнено вибрала варіант «11» – і це на всю Україну, де люди і так точно цього не знають! Як бачимо, прислів’я «вік живи – вік учись» не прижилося як слід у нашій масовій та індивідуальній свідомості.
Звичайно, що продавщиця, яка пише цінник, може і не знати, що там і як пишеться. Ну а як не знає, то хай би користувалася ріднішою мовою – це її право. Та з іншого боку – громадські місця є тим інкубатором, де засвоюються різноманітні речі, а тим паче – мова.
Отака-то задачка, вирішити яку важкувато. Перехрестя проблем, що поширюються на дві мови. І річ не в тім, що хтось ідеальний, а хтось – ні, зовсім ні. Проблема у тому, що не кожен українець знає свою мову так, як знає свою пересічний іноземець, який ніколи в житті не переплутає двох голосних літер у слові. Проблема в тому, що свої проблем ми хочемо вирішувати наспіх, причому лише зовнішньо, косметично. Бо хоча і по розуму проводжають, але ж зустрічають спершу по одежі. А якою буде ця одежа – залежить від нас самих.
