У Києві відбулась масштабна Міжнародна конференція «Лесь Курбас і світовий театральний контекст». Ця акція, організована Національним центром театрального мистецтва імені Леся Курбаса, — лише один із етапів реалізації художньо-освітнього проекту, присвяченого 125-річчю від дня народження великого українського режисера.
Якщо для інших сфер науки конференції будь-яких форматів є справою давно налагодженою, то для українського театрознавства міжнародна конференція подібного рівня — подія неабияка. На запрошення Центру театрального мистецтва до Києва з’їхалися вчені з Білорусі, Росії, Грузії, Польщі, Франції, Італії, Америки та Канади, вони обговорювали теми, так чи інакше пов’язані з режисерською діяльністю Леся Курбаса і ширше — українського авангарду. Нині інтерес до творчості українського режисера великий, а головне — абсолютно виправданий винятковістю його обдарованості, світогляду та філософії.
Так склалося, що у світі ту чи іншу національну театральну культуру ідентифікують за декількома яскравими її режисерами-символами: Росію — за Станіславським і Мейєрхольдом, Польщу — за Остервою і Гротовським, Німеччину — за Рейнхардтом, Англію — за Крегом, Францію — за Антуаном тощо. Український театр, на жаль, досі залишається без упізнаного «обличчя». Власне, одним із стратегічних завдань конференції й було, скажемо примітивно, пропаганда ідей і театральних досягнень Леся Курбаса, людини світу за способом мислення і за бажанням будувати новий український театр, орієнтуючись (але не наслідуючи) на актуальні європейські філософські, наукові та художні тенденції. Другою ж, не менш важливою, метою конференції була декларація власного інтересу до особистості Курбаса і тих перетворень у національному театрі, які він почав наприкінці 1910-х років і які спробували стерти, знищити, вилучити з документів і з пам’яті людей у середині 1930-х. Зауважу, що наш інтерес, мабуть, і є ключовою, обов’язковою стимул-реакцією для зарубіжних дослідників, адже складно переконати когось у чомусь, якщо сам по-справжньому в це не віриш.
Сьогодні українському театрові не вистачає віри у власні сили, в централізуючу ідею, яку можна було б підняти на знамена, без побоювання бути висміяними. Зазначу, що театральне «вчення» Леся Курбаса — більш ніж вдалий варіант такого загальнонаціонального театрального «знамена». Втім, справа це, зрозуміло не однієї конференції, для когось це стало справою життя та честі.
Наприклад, для американського режисера і театрального дослідника Вірляни Ткач, яка приїжджає до України і створює тут свої вистави-проекти, намагаючись не лише теоретично, а й практично осмислити естетику та методологію режисури Леся Курбаса. Вистава «Сон», зіткана з віршів поета Олега Лішеги, пропонує здійснити чарівливу подорож у «потойбічний» світ марень і фантазій. Вона й була показана учасникам конференції.
Окрім цього, співробітники Центру Курбаса спільно з колегами з Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України підготували оригінальний проект — віртуальну екскурсію київськими адресами Курбаса, точніше, — всіма місцями, так чи інакше з ним пов’язаними. Тут і будинки, де жив режисер і його актори; театри, на сценах яких йшли його вистави (нині це Оперета, Опера, Театр ім. Франка, Театр ім. Лесі Українки, Молодий театр); редакції журналів, куди навідувався режисер, і навіть його улюблена кондитерська. Проект, як запевняли його творці, поки що в стадії розробки, причому йдеться не лише про технічні деталі та ретуш, а й про мрії щодо аналогічних екскурсій Харковом, Львовом, Одесою, Віднем, Берліном, Прагою й іншим містами, де довелося жити, вчитися й працювати Курбасу.
Словом, ні енергії, ні задумів театрознавцям не позичати, як кажуть, були б гроші (до речі, міжнародна конференція і віртуальна екскурсія втілилися в життя за підтримки програми «Ідея. Імпульс. Інновація» Фонду «Розвиток України»). Щоправда, як і раніше, було й залишається безліч речей, які поза компетенцією всемогутніх фінансів. Справжній театр, яким його бачив Курбас, саме такий!
КОМЕНТАРI
Еріка ФАЧЧІОЛІ, Академія мистецтв, Болонья, Італія:
— Назвати Леся Курбаса лише як одного з основоположників театру ХХ століття недостатньо: цей режисер, теоретик, педагог, гуманіст і поліглот був одним із тих, хто особливо чітко усвідомлював політичне значення будь-якої естетичної дії. У його театральній поетиці є непорушний факт, що відобразився на його творчих експериментах: глибоке усвідомлення того, що він творив у конкретний історичний момент, який був, по суті, екстремальною спробою національного відродження.
Ганна СТЕПАНОВА, Російський університет театрального мистецтва (ГІТІС), Москва, Росія:
— Велике значення грандіозної фігури Леся Курбаса в історії як світового, так і українського театру на сьогодні незаперечне, і навряд чи тут можливі особливі різночитання. Але виявилось, що в теоретичній спадщині Курбаса, як показав час, наявні ідеї та прогнози, що саме сьогодні реалізовуються й багато в чому визначають специфіку сучасного, зокрема російського театрального процесу.
Ганна КОЖЕНЬОВСЬКА-БІГУН, Варшавський університет, Польща:
— Коли в Україні вже активно проводилися дослідження та дискусії довкола видатного режисера і театрального реформатора Леся Курбаса, в Польщі довгий час про нього практично нічого не знали. Коли говоримо про Курбаса в контексті польського досвіду, нам складно уникнути спокуси порівняти його творчість і спосіб мислення щодо модерного театру з художніми пошуками польських режисерів-реформаторів того часу. Курбас і польські режисери виявилися на загальній для всієї Європи хвилі Великої реформи театру, і кожен по-своєму віддався її «стихійному» рухові, який дуже часто розвертався в різних, інколи діаметрально протилежних напрямах... І в Україні Курбас один осилив те, що в Польщі зуміли здійснити кілька непересічних особистостей.
