Мусимо зібратися достроково, оскільки йдеться про зміну деяких правових підстав існування громадських організацій. Мова передусім про статус неприбуткової інституції, не відреагуємо вчасно — попрямуємо у щось таке комерційне. А з комерцією у нас мало спільного — всі заходи (ретроспективи, прем’єри фільмів, творчі вечори, дискусії й т. ін.) у нашому Будинку кіно проводяться безкоштовно — для глядачів, звісно. У планах — активізація освітянської діяльності, в сучасних форматах. У планах — інші зміни нашого життя, щоб кіно українське нарешті запрацювало у повну силу.
НАС МІНІМІЗУВАЛИ
Однією з поширених «мульок» є твердження, що от, мовляв, творчі спілки (письменників, композиторів, художників...) є породженням сталінських часів, а відтак, у часи теперішні — це застаріла архаїчна модель, нікому тепер не потрібна — окрім хіба що старшого покоління, яке до такої організації звикла. Що стосується нашої Спілки — це не так. Установчі збори відбулися в роки хрущовської «відлиги», 1958-го, а потім ще кілька років ЦК КПРС не давав «добро» на завершення організаційного процесу. Зрозуміло, чому. Бо коли тих самих письменників («єдінолічніков», кожен сидить собі окремішньо) треба було організовувати у такі собі «колгоспи», то навіщо якесь громадське утворення працівникам кіно — адже й так щодня у кіностудійному «колгоспі» варяться. «Нєясно і подозрітєльно!» Як у воду дивилися. Через роки, у 1986-му, Михайло Горбачов скаже, що перебудова почалася з революційного V з’їзду кінематографістів: саме вони першими пішли лупати скалу тодішньої системи. В Україні — так само. У надрах письменницької Спілки народився Народний рух, в Будинку кіно знайшов свій притулок «Меморіал» і т. ін. — спілки виконали місію руйнівника.
Виконали, і вже новітні українські (ну, ніби так) влади зробили з цього висновки. Дуже прості: належить робити все, щоб ті творчі спілки поменше висовувались, щоб більше зосереджувалися на проблемах власного виживання, ніж на фундаментальних питаннях розвитку культури і соціуму. Один із наслідків мінімізації впливу культурницьких громад (не тільки творчих спілок) — культура нації щораз понижувалась у статусі. А в деяких регіонах (передусім у Криму і Донбасі) її і зовсім повимивали звідусіль, щоб й духу не було. Кіно у тому числі. По суті, здали-віддали частину території України вже тоді — те, що сталося 2014-го, стало закономірним підсумком подібної «стратегії».
Ясна річ, у спілок, із нашою включно, є й внутрішні проблеми. Внаслідок замало не повної руйнації кінематографа у 1990-ті різко зменшився приплив молодих кадрів. Це позначилося на Спілці — адже з кінопроцесу випало ціле покоління. В останні п’ять-сім років молодь вже почала з’являтися, виникло міжпоколінське тертя, яке на спілчанському майданчику і гаситься. Важливо, щоб у керівництві Спілки з’явилися нові люди, щоби кінематографісти знову виглядали, як родина, об’єднана спільними інтересами, — як професійними, так і громадськими. На кону — доля самої України. Не буде в нас розвинутої екранної культури, не утвердиться нова медіаіндустрія, то й у майбутнього української нації будуть примарні й, боюся сказати, катастрофічні перспективи. Хоча б тому, що нині війни виграють не бомбами і ракетами, а інформаційною зброєю.
Тож завдання з’їзду — виробити консолідований погляд щодо шляхів культурного поступу, зрозуміти, яким чином посилити вплив громади на державну культурну політику. Хтось скаже, що ви усе прив’язуєте до державного воза, він же в Америці, до прикладу... Одначе ми живемо не в Америці, й ми ще добре пам’ятаємо, чим був наш кінематограф без державної підтримки (не тільки фінансової, звичайно)...
«НЕОБХІДНО ЗМІНИТИ АКЦЕНТИ»
Серед претендентів на виборну посаду голови Спілки кінематографістів — кінорежисер Тарас Ткаченко. В останні роки — секретар спілчанського правління. Його новий фільм «Гніздо горлиці» (сильна, драматична картина) за два тижні виходить в український прокат. Ось фрагменти його програми.
«На жаль, роль Спілки як потужного інструменту соціального і професійного захисту з часом зменшилася. Можна довго перераховувати причини, серед яких і політика держави, спрямована на витіснення творчих спілок (і громадських організацій у цілому) на периферію суспільного життя, максимальне ускладнення їхнього фінансово-економічного стану — через що, власне, маємо проводити цей позачерговий з’їзд, і фінансові труднощі, й ті обставини, що Спілка слабко адаптується до умов сучасного кінопроцесу (...) «Це не означає, що потрібно докорінно реформувати Спілку, але модифікувати її діяльність, змінити акценти — потрібно.
Власне, пошук нових форм існування Спілки вели давно. Шкода, що сьогодні малоактивною є діяльність професійних гільдій. А ідея, сенс якої у тому, щоб Спілка стала об’єднанням професійних гільдій, майже не працює.
Потрібно знову повернутися до ідеї активнішого функціонування гільдій. Найперше слід відродити режисерську, а також створити гільдію продюсерську. Взагалі, слід сказати, що продюсери мало представлені в Спілці, а це сьогодні чи не найдієвіша й найдинамічніша частина кіноспільноти, здатна багато чого зробити для реформування Спілки.
Діяльність цих двох гільдій — режисерської й продюсерської — у рамках Спілки може привести до виникнення середовища з вироблення спільних правил гри в сучасних умовах кіновиробництва, взаємних етичних, організаційних і юридичних норм. Така дискусія покличе до життя й інші професійні гільдії — операторську, акторську тощо .
Окрім того, хотілось би розбудовувати консультаційний і освітній потенціал Спілки.
Надання юридичних консультацій, проведення фахових семінарів — цим займалася Спілка, але сьогодні ця робота перейшла до комерційних структур. Налагодити таку роботу можливо без залучення великих коштів. Авторитет НСКУ — це теж великий капітал, що дозволяє залучати різноманітні структури на партнерських началах.
Саме освітня, консультаційна робота, професійний захист, юридична підтримка — ось ті козирі, які ми ще здатні використати, щоб залучити до роботи у Спілці молодь і повернути нам авторитет і роль рівноправного гравця в сучасному кінопроцесі.
На жаль, з Будинку кіно пішло — на більш модерні майданчики — чимало фестивалів. Сьогодні головною проблемою його ефективного функціонування є застаріле технічне оснащення. Це не дає змоги ні проводити власні заходи на належному рівні, ні здавати площі в оренду за адекватну ціну. Таким чином, питання технічного переоснащення Будинку кіно є першочерговим (...)
Вважаю, що можемо активніше долучитися до процесів законотворення. Активною була участь у розробці законопроекту 3081-д, у перешкоджанні в прийнятті некоректного закону про авторське та суміжні права (так званий законопроект Пташник), але сьогодні потребує активного втручання спроба проштовхнути новий закон про ОКУ, що теж ставить під сумнів існування нинішньої системи отримання Роялті, котра лише спинається на ноги. Участь Спілки у цьому процесі необхідна.
Отже, задля розвитку нашої Спілки і її утвердження необхідно:
• повернення до ідеї Спілки як об’єднання професійних гільдій;
• залучення до лав НСКУ, до правління і секретаріату правління представників продюсерського цеху із одночасним створенням відповідної гільдії;
• створення на базі Спілки консультаційного та навчального центру та центру професійного захисту;
• пошук способів модернізації Будинку кіно та повернення йому ролі фестивального центру;
• робота з молоддю, партнерські взаємини з іншими осередками кіно Києва й України;
• активна участь у законотворчому процесі».
