Організатори помилилися, вирахувавши, що приблизно три тисячі людей з’їдуться в Урич на фестиваль давньоруської та середньовічної культури «Ту стань-2006». Але вже з самісінького ранку машин понаїхало стільки, що за кілька кілометрів до історико-культурного заповідника не те що проїхати, пройти було складно. Тільки зареєструвалося десять тисяч, а що вже незареєстрованих, то сила- силенна. І львів’яни, й сколівчани, й навіть мешканці інших областей їхали сюди із чудовим, піднесеним настроєм. Виходиш із автобуса й відразу дух захоплює — і від повітря, настояного на смереках, і від гордовитого вигляду скель, що й сьогодні змушують відчути велич природи, а головне — від розуміння того, що саме на цих місцях жили наші мудрі та сильні предки, яких за три століття татаро- монгольська навала не змогла підкорити собі.
Тим, що світ знає сьогодні про Тустань, ми маємо завдячувати скромному інтелігентному чоловікові, який 33 роки досліджував фортецю й довів, що її аналогів у світі більше немає, — Михайлові Рожко. Цей історик та археолог якось приїхав сюди зі студентами на розкопки, гадав, що не надовго, однак Тустань більше його не відпускала. Мало того, сила її привабливості настільки потужна, що і діти Михайла Рожка присвятили себе фортеці. Син Андрій продовжує дослідження, працює нині директором цього Історико-культурного заповідника, донька Мирослава теж історик, зокрема саме вона розробляла костюми учасників дійства, основними організаторами якого й стали брат та сестра Рожко, громадська організація «Спадщина» й кілька львівських депутатів, які надали для організації фестивалю свої власні заощадження. Один із них, Андрій Парубій, сказав: «Спочатку дух Тустані потрібно відродити, а потім і за саму фортецю взятися».
Наші предки дійсно побудували унікальну фортецю, яка дивує світ своєю неприступністю, характером забудови й багатством архітектурних знахідок. За часів Київської Русі тут в Уричі було ціле наскельне місто-фортеця, збудоване біло-хорватською племінною знаттю. Центральна частина укріплень розташовувалась на висоті 40 метрів. Фортеця була важливим стратегічним пунктом і входила в єдину систему Угорської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. Тоді Тустань разом зі Львовом, Перемишлем, Коросним і Теребовлею належала до числа найвідоміших поселень Галичини, а також слугувала митним пунктом. Саме з останньою функцією пов’язана й назва: ту стань, розкажи, з якою метою приїхав і заплати данину князеві.
Тим, хто сьогодні й без зброї та військових обладунків піднімається на скелі, стає зрозуміло, що фортеця насправді була неприступною. Її мешканці могли довго перебувати в автономному режимі, робити це дозволяв колодязь, побудований на висоті 50 метрів. Загалом Тустань включає в себе три групи скель — Острий Камінь, Жолоб і Камінь. Саме на Острому Камені була видовбана ще й цистерна для води глибиною 14 метрів, яка дозволяла 50 особам, за умови такої потреби, протягом півроку жити відокремленими від світу.
Унікальність фортеці полягає в тому, що ніде в світі не знайдено аналогів саме наскельної фортифікації. Саме Михайло Рожко ввів в обіг таке поняття, а до цього просто йшлося про фортецю на скелі. А тут скелі використовувалися як стіни. Між скелями в прірвах були вмонтовані п’ятиповерхові галереї, захищені від надмірних опадів і ворожих чужинців. Знайдені на скелях більше двох тисяч пазів та врубів дозволяють відтворити фортецю з точністю до 90%. Фортеця мала п’ять будівельних періодів, перший припадав на IX, а останній на XIII століття. Протягом трьох століть фортеця була суцільно дерев’яною, а потім Данило Галицький почав укріплювати стіни, щоб протистояти татаро-монгольським навалам. 1340 року Тустань усе ж таки була захоплена польським королем Казимиром та за його ж наказом відбудована після руйнації. Потім, коли кордони змінилися, фортеця втратила своє оборонне значення й поволі занепала, однак живе вона в стількох легендах, які переповідають один одному урівчани!
ЛЕГЕНДИ НЕ ЗАБУВАЮТЬСЯ
Говорять люди, що на Великдень, коли правиться служба, відчиняється брама й можна увійти у величезну кімнату, наповнену золотом. Увійти можна, а вийти — складно. Та був один дивний випадок, якось одна удовиця з малим синочком увійшла. Золота набрала й винесла, а дитя залишила, бо рук не стало його винести. Однак за удовицею двері зачинилися, а мале дитя залишилося всередині. Перелякана жінка побігла до священика. Він сказав: «Прийди через рік, але гроші не витрачай, і дитину забереш...» Вдовиця ледь дочекалася потрібного часу, ввійшла в приміщення й дійсно знайшла дитя своє здоровеньким, лише на рік старшим. Гроші залишила й благополучно з синочком вийшла...
А ще говорять, що було біля Урича озеро, в якому жили русалки. Сільські легені з тими русалками зустрічалися в ніч на Івана Купала й ставало тих русалок та легенів усе більше. Та одної ночі якийсь парубок захлинувся водою, русалка, що його кохала, страшенно злякалася, обійняла легеня, да так і завмерли. І то не скелі стоять, а легень з русалкою. І тому така сила від скель віє, що сила любові їх утримує...
Андрієві Рожко до душі не перша і не друга легенда, а третя, яка розповідає, що ці скелі — зачаровані велетні, які колись створили могутню державу й були нездоланними. Щороку з гір спускається білий вершник, ніхто не знає, коли він спуститься, питає кожного, кого зустріне: «Чи вже?» Однак ніхто з людей не розуміє про що йдеться, і, боячись чогось страшного, відповідають: «Ні!»
Якби вони знали, що потрібно відповісти: «Так, уже пора», то з гір, би вийшло могутнє військо і ми б мали могутню, потужну державу.
— А що, Андрію, ви дійсно вважаєте правдою?
— Те, що ця фортеця є могутньою й неприступною, унікальною. Погодьтеся, з самого дерева й зараз складно побудувати п’ятиповерховий будинок. А XIV століття у багатьох країнах ще зовсім не було багатоповерхових будівель. У Росії вони з’явилися в XVII столітті, причому лише чотири поверхи. У нас всі конструкції були зведені з 15 кратним запасом міцності. Якщо фортеця, то фортеця!
— А коли ж час виходити велетням?
— Ми своїм фестивалем відповіли, що не слід вже зволікати, треба будувати потужну, мудру державу. А така може бути лише тоді, коли історію свою шанобливо пам’ятає народ.
...Заповідником і дійсно походжали не такі могутні як велетні-гори, але й не слабкі хлопці. Вони носили на собі кольчугу вагою не менше 20 кілограмів, важкий шолом і меч. Справжнісінький меч, яким вони билися на турнірі. Той кому здалося, що це забавка, — неправий. Бо удари п’ятикілограмового меча по щиту може витримати не кожен. Вже не кажучи про те, щоб вправно мечем обходитися. Для цього потрібні роки тренувань.
Сільські хлопці приміряли до себе цей лицарський одяг і сором’язливо крутили головою — не вміємо мечем битися. Їм не було чого встидатися, бо саме завдяки їхнім зусиллям постали тут декорації...
У ТУСТАНІ Є МАЙБУТНЄ
«Дуже багато допомогли наші сільські майстри, які дуже швидко все це побудували. Цінно, що ніби тимчасові конструкції, а можуть простояти довго — цілі роки», — зауважив Андрій Рожко. Він довго, з вдячністю говорить про те, що фестиваль витягли на собі ентузіасти. Це й товариство молоді «Спадщина», яке взяло на себе найбільше навантажень, й інші громадські організації. Реальні серйозні гроші надав лише «Кредобанк», а решта — були внески експедиційників, які з року в рік сюди приїздили. Серед них: Тарас Парубій та Андрій Парубій, Тарас Процевич, Віктор Романович, Борис Кузьменко. Нажаль, понад 50 потужних фірм отримали запрошення до участі, однак навіть на рівні однієї-двох тисяч ніхто не відгукнувся.
— Як тата не стало ми взялися за організацію структури, яка б серйозно зайнялася охороною цієї пам’ятки. Хоча 1994 року була постанова Кабміну про створення цього заповідника, лише нещодавно реально створена дирекція. Заповідник патронує відділ охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації, а до цього часу це був лише відділ історичного музею, неповноправна структура.
— А як виникла ідея створення фестивалю?
— Вперше на практиці 1991 року я мав змогу побувати на найбільших європейських фестивалях, зокрема в Кельтенберзі. Фестивалі вражали й викликали деяке незадоволення, адже їх учасниками не могли стати глядачі. Воїни-артисти, вдягнені в середньовічне вбрання, були неприступними, ви не могли взяти в руки меча, вдягнути обладунки. Загалом я довго чекав того моменту, коли можна буде зробити щось подібне в нас. І цього року вирішили — нехай фестиваль буде маленьким, але стане прототипом великого, першою ластівкою. Ці стежки, розрівняні дороги, смітники, нехай вони будуть вже зараз зроблені й залишаться на наступний рік. До речі, наші сподівання перевищили себе. Адже ми хотіли провести лише поєдинки й відтворити середовище, а вийшло і співоче свято, й просто народні гуляння. Справді, такого не очікували. Звичайно ж, бачимо й прорахунки, але і їх треба обернути на позитив. Нам важливо було, щоб місцеві люди відчули, що це їхнє, щоб жителі тих сіл, де виник заповідник, зрозуміли, що це робиться для них. Щоб вони побачили саме своїх людей на сцені. А на другому місці у нас були гості — львів’яни, регіон. Ми лише наступного року мали намір вийти за межі регіону, але й цього року приїхало чимало людей з різних куточків України.
Два місяці тому тут ще нічого не було споруджено, смітників не дошукаєшся, дорога — ніяка, скелі не пильнувалися, не проводились екскурсії. Наступного року подбаємо про розвиток інфраструктури, щоб люди могли нормально проїхати, отримати вичерпне інформаційне забезпечення, харчування і були раді провести тут кілька днів. Розмістити їх можна в навколишніх туристичних базах, селах. Ми сьогодні багато говоримо про зелений туризм, і от Урич та й інші тутешні села ідеально для цього підходять. Якщо біля цих скель збудуємо готельний комплекс, ми багато чого втратимо, люди їдуть сюди, щоб побачити дику, могутню природу.
Ті контакти, які ми встановили з творчими колективами, художниками, реконструкторами (громадськими організаціями, що відтворюють старовинний одяг) є безцінними. Все це має вилитися в потужне дійство на три дні. У нас чимало задумів і ми маємо шукати шляхи їхньої реалізації. Адже в моїй структурі, структурі заповідника працює всього 10 людей, серед них — касир, бухгалтер. А потрібно задіяти справжніх професіоналів, знавців. І призвичаїти Україну до того, що тут на початку осені кожного року проходить великий і цікавий фестиваль.
— Чи плануєте відтворити фортецю?
— Зараз ми не говоримо про натурне відтворення фортеці, зараз ми говоримо про наукову реконструкцію. Звичайно, вже є графічна реконструкція, яку зробив тато, однак це лише початок роботи. Скеля дуже складна, дуже висока й абсолютно не геометрична, тому, щоб зробити грамотні креслення й правильно здійснити потім реконструкцію потрібно зробити комп’ютерну модель, яка матиме кілька цілей. Перш за все — відобразити комп’ютерні пази, які допоможуть потім у просторі моделювати всю забудову. Це дасть змогу не просто побачити фортецю, а прорахувати всі потрібні матеріали для будови. Більш того, пропонувати не окремі картинки, а зробити комп’ютерну анімацію, створити фільм й показати, які були періоди в житті фортеці, як нападали на неї і як вона боронилася. Щоб усе це здійснити, треба занести скелі в комп’ютер, тобто зісканувати скелі лазером, а це досить складно, для цього приїдуть американські спеціалісти. Зроблять це за кошти благодійних фондів, зокрема фонду Гончара, Фонду відтворення пам’ятників історії та культури. Що дуже важливо — створення благодійного фонду відновлення Тустані, що має накопичувати гроші діаспори, закордонних жертводавців.
Треба визнати, вже не один бізнесмен пропонував побудувати тут комплекс відпочинку, ресторан, самотужки відбудувати фортецю. Батько, звичайно, стояв тому на перепоні. Щоб сьогодні остаточно зупинити цих амбіційних підприємців і не дати їм зруйнувати природне середовище, треба довести до свідомості громади України, яку дивовижну річ побудували наші предки, що ми маємо цим пишатися теж і, звичайно ж, берегти. В Уричі справді, на наше щастя, вдалося зберегти історичний агро ландшафт й цю унікальну бойківську забудову, які й мають приваблювати туристів. Лише після того, як Тустань зазвучить, можна буде сподіватись, що ніхто вже на неї у приватному, комерційному порядку не зазіхатиме. І ми зможемо планомірно, грамотно здійснювати задумане. Зокрема, продовжити археологічно-геодезичні дослідження, археологічні розкопки, які на тій території проведені лише на 3%. Однак й це підтвердило, що Тустань, як на той час, була дуже сучасно оснащена. Знайдено унікальні знахідки побуту і військового знаряддя. Однак є ще чимало білих плям. Не відомо де ховали жителів фортеці, воїнів. Не відомо ще чимало. Отже у нас велика дорога попереду.
