Андрій та Марина Тарковські походять із родини літераторів: знаного поета і перекладача Арсенія Тарковського та маловідомої письменниці Марії Вишнякової. Арсеній Олександрович покинув родину, коли синові було три, а дочці — один рік. Проте діти все життя відчували духовну спорідненість із батьком. Вірші Тарковського в авторському виконанні прозвучали у фільмі Андрія Арсенійовича «Дзеркало». Нині спадщиною Арсенія Олександровича та Андрія Арсенійовича займається філолог та письменниця Марина Тарковська, яка видала кілька книжок-спогадів про своїх видатних родичів. Старший син режисера — Арсеній — став лікарем і майже не цікавиться спадщиною батька, а ось молодший — Андрій — очолює міжнародний інститут ім. Андрія Тарковського. Київська зустріч із Мариною Арсенівною та її чоловіком Олександром Гордоном (кінорежисером та сценаристом) відбулась у приміщенні культурно-освітнього центру «Майстер Клас», пише pravda.com.ua. Літнє подружжя охоче відповідало на запитання глядачів та не боялося згадувати про інтимні та часто неприємні подробиці з життя власної сім’ї.
ПРО ПОХОДЖЕННЯ РОДИНИ ТАРКОВСЬКИХ
— Наша родина тісно пов’язана з Україною. Тарковські походять із Польщі, з міста Любліна, — розказала М. ТАРКОВСЬКА. — В часи Петра І вони опинились на Волині та поступово просувались звідти до Житомирської губернії. В Житомирі зберігся архів Тарковських, із усіма перипетіями отримання російського дворянства, якого вони добивалися 50 років. У Тарковських були землі в районі Овруча та Прип’яті, але без кріпаків...
Потім рід Тарковських опинився у Єлисаветграді, місті, яке брат Достоєвського назвав «маленьким Парижем». Там зародився український національний театр. Батьковими родичами були брати Тобілевичі. А з Марією Заньковецькою нашого дідуся пов’язували теплі, майже любовні стосунки. Існує легенда про дагестанське походження роду Тарковських, але це тільки батькова гра, і певним чином містифікація. Колись, серед радянських письменників, батько опинився у Дагестані, і коли назвали його прізвище, із натовпу вийшов сивий старигань, поважний аксакал і сказав: «Ти наш князь». Він хотів поцілувати татові руку, але оскільки це був якийсь 1937—1938 р., то батькові стало не по собі і він сказав, що ніколи не мав князівського титулу.
ПРО СТОСУНКИ З БРАТОМ ТА БАТЬКОМ
— Стрічка «Дзеркало» займає особливе місце у творчості Тарковського. У ній він розказує про себе. Про те, як він спокутує провину перед своїми близькими. Адже він залишив свою першу родину і згодом відчував провину і перед нею, і перед батьком та матір’ю. Фільм став називатися «Дзеркало», бо Андрій розумів, що він повторив долю його батька, який розлучився з нашою матір’ю.
У мене самої було відчуття величезної провини перед Андрієм. Я дуже принципова та не пробачаю деякі речі. Андрій пішов з родини та залишив хлопчика, Арсенія. Тоді я дуже страждала, адже він був мені як син. Я не могла пробачити цього дуже довго, і коли Андрій наполягав, щоби я побувала в його домі, побачила його нову дитину, і цю дружину... А тепер, із плином часу, розумію, що це зведення рахунків було надзвичайно нерозумним та непотрібним. Якось тато сказав: «У Андрія може бути скільки завгодно дружин, а брат у тебе — один». Ці татові слова примусили мене дивитися на ситуацію тверезіше. Після смерті батька я почала займатися його спадщиною. І тоді, заглибившись у його творчість, я зрозуміла, що це був видатний поет. Літературознавець Дмитро Сергійович Ліхачов сказав, що бувають поети яскраві, які спалахують, немов феєрверк, і гаснуть, а Тарковський залишиться на багато-багато років.
ТАРКОВСЬКИЙ І ЙОГО ТВОРЧА ГРУПА
— На першому великому фільмі («Іванове дитинство») Тарковський залежав від оператора Вадима Юсова. Андрій зрозумів, що аби знайти спільну мову з Юсовим, потрібно засипати його діловими пропозиціями. Юсов знаходив для фільмів власні рішення, але ідеї підказував Тарковський.
На зйомках «Сталкера» була дуже складна ситуація. Тарковський та його оператор Георгій Рерберг працювали ще над «Дзеркалом», і ця робота була дуже злагодженою. Ви знаєте, що «Сталкерів» було фактично два, уся натурна зйомка під Таллінном пішла в брак через прострочену плівку; на «Мосфільмі» думали, що «так і треба», а відповідальність на себе так ніхто і не взяв. Стосунки між Рербергом і Тарковським на той час буди дуже напружені. Коли виявили брак, Рерберг покинув зйомки, а в Андрія Арсенійовича стався інфаркт. Адже була втрачена справа кількох років його життя. Гроші всі закінчилися. Середня ланка Госкіно пішла назустріч Тарковському і запропонувала зробити ніби двосерійний фільм, і видати гроші на другу частину. Стрічку зняв чудовий оператор Олександр Княжинський. Далі Тарковський сам сів за камеру: він будував мізансцени, вказував оператору зміну світла, визначав переміщення актора в кадрі. І ось коли все було вирішено точно, без всяких імпровізацій, тоді він саджав оператора за камеру, і той бачив, що йому треба робити. Так він працював і в «Ностальгії», і в «Жертвопринесенні». Так що оператор Свен Ньюквіст на нього ображався, але потім зрозумів його позицію.
У Андрія були власні вимоги до акторів. Для нього актор був особистістю, яка виражала ідеї режисера, втілені у сценарії. Тому актор повинен був тільки виконувати накази постановника, аби зануритись у той світ, що був потрібен Тарковському. Це було нелегко. Ви пам’ятаєте роль скомороха у фільмі «Андрій Рубльов», яку зіграв Ролан Биков. Андрія дратувала його акторська енергія, бо Биков весь час щось пропонував.
Ідеальним актором для Тарковського був Анатолій Солоніцин (виконавець ролі Рубльова). До речі, він дуже любив Миколу Гринька і вважав його надзвичайно доброю, чутливою людиною та прекрасним актором. Він нагадував Тарковському батька. У фільмі «Іванове дитинство» Гринько зіграв роль полковника Грязнова, який по-батьківськи ставиться до хлопчика.
ТАРКОВСЬКИЙ І КОЛЕГИ ПО ЦЕХУ
— Андрій дуже добре відгукувався про Михайла Ромма — і як про свого вчителя, і як про людину великої громадянської мужності, принциповості, чесності. Поте після закінчення ВДІКу в них не було тісної дружби. А серед світових режисерів можна казати лише про тих, хто був цікавий його поколінню: Робер Брессон, Акіра Куросава, Мікеланджело Антоніоні. Йому подобалося небагато режисерів, бо він сам належав до цієї категорії «небагатьох». Наприклад, зйомки «Жертвопринесення» відбувалися на острові Готланд, недалеко від помешкання Бергмана. Його друг, Ерланд Юзефсон, який знімався у Тарковського, часто пропонував Бергману запросити того в гості, але той відмовився бо не уявляв як вони разом будуть сидіти на дивані... До речі, коли в Стокгольмі відбувся показ фільму про зйомки картини «Фанні та Олександр» Бергмана, в зал увійшов Тарковський. Знаменитий скандинавець розвернувся і пішов, бо не хотів знайомитися з Андрієм, якого вважав геніальним. Для нього Тарковський був незбагненним режисером...
