Через те, що в оповіданні більше малюнків, ніж самого тексту, письменник і художник Юрій Григорович, жартуючи, розказує, що намалював свою «Велику рибу» ще 1982 року. А от спіймати її, чи то видати, вдалося лише тепер — у видавництві «Ярославів вал». Цією книжечкою, до речі, також було започатковано і серію для дітей молодшого і шкільного віку «Бедрик». Ще за радянських часів автор пропонував цей твір для дітей до друку видавництву «Веселка», однак дістав відмову. Тодішнє керівництво резюмувало: «Ну от ви були в Каневі: там така побудова комунізму, там такий трудовий подвиг — ГЕС будують! Ви ж якихось старих дідів із тими довбанками малюєте. Ні! Та коли вже скінчиться ця ваша ідеалізація старовини? Кому ця архаїка потрібна? Такі звершення, а ви із цим пхаєтеся!»
Натомість автор пропонував своє бачення справжнього життя Канівської землі того часу.
Як розповів Ю. Логвин, після війни в Каневі була постійна база для студентів художнього інституту. У 1960-х це була та українська Атлантида, яка пішла під воду вже назавжди! Саме цей куточок присілка Бессарабії — між містом і Тарасовою могилою — став «резервуаром» справжньої народної культури. До речі, саме в тих місцях жив і працював один із останніх великих майстрів-гончарів Василь Гордійович Бадя. Також там були двоє прекрасних бакенщиків. Один — Павло Васильович Семенюк, жив на присілку, другий — із села Ліпляве, Федір Салюк... Загалом за ту практику художник зробив понад 200 малюнків! Він пригадує, що тоді колісний пароплав «Іван Котляревський» доробляв останню навігацію і вже запустили «ракету» (якось сидів і малював, коли вона гвинтом чи крилами вдарила величезного сома): «Риба була зо два метри! Умить скупчилося багато людей, адже поблизу розташована база відпочинку: усі щось кричать, дехто фотографує... Уже потім я прочитав у книжці Леоніда Сабанєєва, найкращого дослідника рибальської справи і мисливства, що насправді в той час найбільші соми водилися саме в нас — на Дніпрі, а не на Волзі чи ще десь...»
Або от ще одна історія, яка трапилася того літа.
— Тоді Дніпро сильно обмілів, — продовжує письменник, — і якось однієї ночі біля Переяслава колісний пароплав «Іван Котляревський» став поперек фарватеру. Глибина води становила всього 1 метр 75 см. Десь трохи збоку сягала навіть до 60 см. Якщо одне колесо пароплава загрібало воду, то друге вже почало викидати пісок. Викликали катер, щоб цю багатотонну машину зрушити. А командиром цього рятувального водолазного корабля був Юхим Щупак, «потомственний лоцман із Дніпровських порогів». І от коли водолази провели під днищем баржі сталевий трос, товстіший, ніж моя рука, то почали піднімати. А все навкруги так гуділо, так гуркотіло! Коли нарешті бачимо: вода розходитися, але в цей час лопається трос і зі всієї сили, як велика зміюка, починає бити по воді і вже далі — кидається на беріг, де саме сидів і малював я. Юхим Юхимович підходить до мене й каже: «Що, художнику, злякався?» А я навіть не встиг злякатися. Це вже потім, коли прийшов додому, мною почало трусити — вага ж баржі — кільканадцять десятків тонн!»
P.S. Загалом до книжки «Велика риба» ввійшло до тридцяти графічних ілюстрацій Ю. Логвина, змальованих із натури ще за студентських років. Кожна з них — яскравий історичний відблиск цікавої життєвої ситуації. Автор прагне нагадати старшому поколінню про реалії тих часів, а також у захопливій формі розказати юним читачам про ту минулу епоху — із особливостями побуту, поведінки та звичаїв наших предків.
