Виставу поставлено за мотивами однойменної п’єси Пітера Квілтера. Здається, для бенефісу Наталії Сумської це дуже вдала ідея — вистава про Флоренс Фостер Дженкінс, співачку, яка колись підкорила Америку, хоча не мала ані слуху, ані почуття ритму, ані вокального таланту! Як сказано в програмці, вона «змітала закони партитур і вільно ширяла поміж нотами».
Для Сумської, чиї вокальні дані загальновідомі, це — веселий і зухвалий професійний виклик. Адже спробуй прикинутися безголосою, коли маєш такий голос! Тут виручає гротесковий талант актриси: кожен «вокальний» вихід Дженкінс-Сумської змушує шаленіти публіку в залі, а на сцені концертмейстер падає... зі стільця, й собака за кулісами казиться од гавкоту.
Секрет Великої Дилетантки простий. Вона, виявляється, знає, «як треба правильно», але... по нотах будь-хто заспіває, а ти спробуй без нот! Це тобі не to be or not to be... Не всім дано подолати оцю прірву між любов’ю до мистецтва і знанням нотної грамоти. Один із персонажів вистави — Сейнт Клер, пожежник, який хотів і не наважився стати артистом. Його грає сам Анатолій Хостікоєв. У пожежника є фраза: «Ця жінка — символ для всіх, хто хотів і не наважився!» Це вимовлено ніби курсивом, прямо в зал, щоб ні в кого не залишалося жодних сумнівів.
До прем’єри думалось, що Хостікоєв, можливо, хоче «повторити» свою знамениту постановку про іншого нестандартного артиста, Кіна IV, так би мовити, в «жіночому варіанті». Виявилось, зовсім ні! «Незрівнянна», на відміну від більшості інших робіт режисера, — вистава тиха, навіть якась камерна, хоч і йде на великій сцені. І ще — в ній більше меланхолії, ніж зазвичай, при тому, що меланхолійність — взагалі вроджена риса хостікоєвського таланту. В чому причина? Можливо, в тому, що вистава — не так про успіх, як про ціну того успіху. А ціна — самотність.
Сумська грає тріумфаторку з сумними очима. Цей настрій підсилює сценографія Сергія Маслобойщикова, він облаштував простір так, ніби за прозорим задником світ закінчується, люди там існують лише у вигляді тіней, і лише коли виходять на цей бік, на сцену, — стають тілесно живими. Це ніби острів — порятунок у пустельному непривітному морі.
Є у виставі й одна важлива й очевидна істина — втім, не вимовлена словами. Назвемо її щасливим незнанням. Доки артист ще не знає своєї долі (навіть успішної), він щасливіший, ніж на вершині. Це добре прочитується в другому акті, де режисер вставив епізод із казки про чарівника країни Оз (Сумська грає дівчинку-підлітка — браво!) а Хостікоєв-старший — Хороброго Лева (явна алюзія на давній спектакль франківців, в якому вони, ще молоді, виходили в ролях Лева й Зайчика Люськи).
І ще одна несподіванка «Незрівнянної» — це особлива увага до викінченості й доброї індивідуальної продуманості кожної наявної тут ролі. Через те здається, що перед нами бенефіс не тільки Наталії Сумської, а й усіх, хто є на сцені, — від оркестру театру під орудою Володимира Гданського до чудово опрацьованих ролей Марії (Анастасія Чумаченко), Дороті (Ірина Дворянин) та юного концертмейстера Косме Макмуна (його по черзі зіграли Олександр Бегма та В’ячеслав Хостікоєв, обидва — ще студенти Національного університету театру, кіно і телебачення).
КОМЕНТАР
«Хочеш виступати на сцені – працюй і вір у себе»
Виконавиця головної ролі Наталія СУМСЬКА розказала «Дню», як народжувалася постановка:
— П’єса Glorious Пітера Квілтера — це першопрочитання в Україні. Твір кілька років тому прислала моя подруга, яка живе в Польщі. Для нашого театру український літературний переклад «Незрівнянної» зробив знаний перекладач Сергій Борщевський. Ця п’єса мені дуже сподобалася, хоча режисер вистави «Незрівнянна» Анатолій Хостікоєв сказав, що для великої сцени не вистачає матеріалу для другого акту. І ми почали думати, як зробити постановку більш динамічною і насиченою (бо в багатьох країнах світу вистава йде саме на камерній сцені).
Мені імпонує в моїй героїні — американській співачці Флоренс Фостер Дженкіс — її акторське єство і закоханість у музику. Вистава «Незрівнянна» — про тих, хто хотів і не наважився! Хоча мадам Дженкінс була не дуже добра вокалістка, але страшенно закохана у спів, і не уявляла свого життя без сцени. Вона могла не потрапляти у тональність, однак не боялася включати до свого репертуару найвидатніші оперні арії та світові хіти. Дженкіс виступала навіть у «Карнегі-Холі» (це історичний факт!) і своєю ексцентричністю зачаровувала публіку. Один із персонажів, Сейнт Клер, якого грає Анатолій Хостікоєв, каже, що кожного разу хвилюється, коли виходить на сцену, — як тебе сприйме публіка? Для мене Флоренс — самобутня жінка. Таких, як вона, ми можемо бачити на кастингах багатьох талант-шоу, яких нині чимало відбувається. Моя героїня впевнена у своїх силах, хоча часто виглядає кумедною й дуже смішною. Знаєте, навіть коли після прослуховування кажуть артисту, що він не має таланту, а він відчуває у собі творчий потенціал, то я впевнена, що все одно, рано чи пізно, заявить про себе. Хочеш виступати на сцені — працюй і вір у себе!
До речі, дія п’єси П. Квілтера відбувається в час, коли відкрився Другий фронт, полягли сотні бійців-десантників англо-американських військ у Нормандії у Другій світовій війні. А зараз у нас теж гинуть українці на сході... Прикро, що історія знову повторюється. Але Україна вистоїть, і я впевнена, що ці жерти не марні. А ті, хто нині захищає нашу землю від російських найманців, — святі люди! Сьогодні кожен повинен на своєму місці бути патріотом України, й тоді наша країна, попри все, вистоїть! Так, ми, актори, на своєму театральному фронті теж воюємо. Зокрема виступаємо перед бійцями, займаємося волонтерством, а ще треба знаходити той матеріал, який би промовляв до людей, закликав не бути байдужим. Хочеться, щоб наша «Незрівнянна» трохи підняла настрій глядачам — це є головним завданням усієї команди, яка створювала постановку.
Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Наступні покази «Незрівнянної» відбудуться в Національному театрі ім. І. Франка 10 і 20 липня.
