Нині репертуар Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша дуже різноманітний. Крім великої сцени, успішно функціонує так званий театр-кафе, де під час вистав актори ходять просто поміж глядачів, які сидять за столами, та експериментальна сцена під дахом.
Сьогодні Херсонський театр видає «на-гора» — до 36 вистав у місяць! Про те, чим передусім регіональні театри сьогодні можуть бути цікаві глядачам, «День» розмовляв із директором Херсонського театру Олександром КНИГОЮ:
— Театр повинен захоплювати глядачів постійним творчим пошуком. Напередодні відкриття нового (вже 77-го) сезону ми випустили на вулиці Херсона святковий тролейбус №77, в якому їздили відомі актори та оркестр. Актори виходили на зупинках, запрошували проїхатися херсонців та гостей нашого міста. Також із цієї нагоди було висаджено 77 кущів троянд у сквері поряд із театром.
Цього року ми відкрили сезон музичною прем’єрою «Труффальдіно», головну роль у якій зіграв улюблениць глядачів Олександр Мельник. До речі, цей молодий автор нещодавно здобув звання «Заслужений артист України». Вистава вже проходить з аншлагами, а квитки на неї розкуплено до нового року.
— Практичного кожного дня йдуть вистави. Як вдається вам так продуктивно працювати?
— Театр — ніби живий організм. Багато працювати змушують дві складові: глядач та економіка. Глядач стимулює тим, що регулярно відвідує театр і завжди хоче бачити щось нове. Я чудово розумію, що ми — один академічний театр в місті. Відповідно, повинні задовольнити найвимогливішу публіку — російськомовну та україномовну, молодіжну й аудиторію старшого покоління, любителів експериментальних постановок та класики, а також шанувальників музичних вистав. Разом із тим ми маємо заробляти гроші. І це додатково стимулює експериментувати — в нас з’явилися «Кафе-театр» та «Театр під дахом». Сьогодні виношуємо ідею міні-цирку під дахом. Є циркова студія, що готова з нами співпрацювати, залишилося лише адаптувати сцену. Цього сегменту немає в Херсоні, а глядачу цей жанр цікавий.
Творчих планів стільки, що інколи просто бракує на їхню реалізацію ресурсів. Наприклад, щоб завершити виставу «Труффальдіно» за п’єсою Карло Гольдоні «Слуга двох панів», ми брали кредит в банку, і кошти вже повернули. Вистава окупила себе й далі заробляє гроші. Гадаю, в такий спосіб невдовзі випустимо й «Енеїду». Правильно налагоджена робота дозволяє нам гастролювати. Так, 9 листопада виїжджаємо до Кіровограда. Веземо три вистави — «Два серця», «Між небом та землею» і «Світ пісень Едіт Піаф».
— Сьогодні режисери та драматурги часто говорять про необхідність театральної реформи в країні, мовляв, доцільно фінансувати не театр «взагалі», а конкретні проекти. Як ви до цього ставитеся?
— У деяких театрах країни йде своєрідна війна між директорами та режисерами, іноді до «боїв» і актори підключаються. Це дуже заважає працювати. Можливість їздити на фестивалі та на гастролі дає змогу не «варитися» творчим колективам у власному «сиропі», а бачити рівень інших театрів, тем, які вони порушують, і тягнутися до висот. Сьогодні директори театрів перебувають ніби в неформальному змаганні за лідерство. І від цього український театр тільки виграє. Якщо я бачу, що через різні обставин не можу «вистрелити» цього року цікавою виставою, то наступного обов’язково здивую глядача!
Щодо нашумілої реформи. Цього року на фестивалі в Одесі відбулася конференція директорів театрів. Ключова тема розмови — «Альтернатива репертуарному театру». Всі дійшли думки, що такої альтернативи в Україні поки що немає. Традиційний театр тримає глядача, він цікавий, живий і нині перебуває в творчому пошуку. А заяви про термінову необхідність реформи зводяться лише до ідеї щодо зміни умов фінансування для конкурсних вистав та переведення всіх працівників на контрактну основу. Приміром, мені в Херсоні треба кожного дня відчиняти двері театру та прийняти тисячу глядачів. Якщо люди ходять до театру, значить, він їм подобається. Відповідно, його як установу потрібно фінансувати.
Сьогодні в Україні немає когорти талановитих акторів, які ходять вулицями без роботи і чекають, доки ми їх запросимо. Натомість наші актори кожного дня приходять до театру і виходять на сцену. Безумовно, в певному сенсі реформувати театр потрібно. Але це не означає, ніби все зведеться до того, що завтра закриють театри, й вони існуватимуть лише як приміщення. Щоб не тримати адміністрацію та трупу, наприклад, у Херсоні, в наш театр приїжджатимуть актори з Києва. Але цей мандрівний театр приїде кілька разів на квартал, а ми сьогодні ставимо 36 вистав на місяць, і люди йдуть. Структуризувати всі колективи під один — не можна! Так, в Європі сьогодні працюють, здебільшого, на контрактній основі. Директори театрів не проти окремих програм, грандів для підтримок певних вистав...
У травні в Херсоні відбувся ХІV Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», в якому взяли участь дев’ятнадцять театрів із України, Росії, Білорусі, Молдови та Азербайджану. Наш форум відвідало близько 25 тисяч глядачів. «Мельпомена Таврії» — не «містечковий» захід. Спеціально на фестиваль приїжджають не тільки театри, а й глядачі з усіх регіонів країни, зарубіжжя. Люди мають можливість порівняти, а театри — позмагатися. Це свідчить про те, що українські театри все більше цікавлять своїх та європейських глядачів насамперед національним колоритом та самодостатністю. Тому потрібно й надалі пропагувати українську класику, розвивати національну п’єсу, можливо, використовуючи нові форми. Український репертуарний театр має колосальний потенціал! Наш колектив із успіхом гастролював Болгарією та Францією. Із європейських турів актори повертаються окрилені, відчувають власний потенціал, розуміють, що вони нічим не гірші за своїх європейських колег. А уважний глядач ці крила обов’язково помітить і оцінить.
