Rosarium, сад троянд, зрощений руками художника Андрія Блудова, — надто сумний для парадизу, але й надто гарний для повсякдення. Населяють його химерно-зворушливі потвори — справжній «Каталог Андреа», не гірший від славетного феллінівського «Каталогу Федеріко». Шоу горбоносиків: голови, роздуті, як гарбузи, до яких пришпандорено «здивовані» вуха та сонні очі (єдина спільна риса між персонажами та їх творцем), а жінки змушені нести за собою, всупереч закону тяжіння, шлейф власної зачіски, майже готичної, що різко оголяє лоба. Вони всі втратили пам’ять, що звільнило їх від усвідомлення своєї безпритульності, але не витравило почуття нездiйсненного, ниючого суму. Якщо живопис буває екзистенційний, то насамперед — це живопис Андрія Блудова.
Rosarium, термін запозичений з алхімічної теорії (врешті, Блудову не чужої: в його майстерні на поличках — Ніцше поряд з Кастанедою і «Емблемата» — з каталогом голландських галерей, якими він час од часу вояжує) — це для художника якесь місто, куди мрієш потрапити, як у той град Кітеж. «А водночас — ті рухи, дії, котрі передбачають збіг протилежностей...»
Суперечності змиряються у площині полотна, що менш за все нагадує мозаїку, попри висхідну мозаїчну конструкцію. До речі, трояндами тут і не пахне. Навіщо? Передчуття насолоди сильніше насолоди з’явленої: здійснення бажань занапащує. Але Блудов не надто тим зажурений. Адже за покликанням і вдачею — він невимушений синтетик, для якого гармонія є досяжною навіть за нестерпних умов. А вони, здається, вже настали. Важко хворіти на гармонію на схилі другого тисячоліття, ой, важко. Важко й сумно. Лікуєшся спогляданням гір, написаних Блудовим («Мірун», «Гора Гобі»). Плекаєш свій Rosarium. Смокчеш іриску та знічев’я граєш в шахи — як персонажі блудовських полотен.
Самому авторові нудьгувати ніколи. Як не зазирнеш до нього — він все тягне показати тобі стоси щойно написаних полотен. І яких! Інший митець вдовольнився б недбалим підмальовком, а наш себе не жалує — і пише, і переписує. Встигає ще й поневірятися по майстернях — зі Святошина на Поділ, і сьогоднішній притулок на Хоревій ось-ось зачинить за ним двері. (Єдиний пунктик, у якому йому постійно не фортунить). Нинішня його виставка представляє полотна, створені за останні рік-півтора (одна-єдина картина, яку автор відносить до «раннього періоду», написана... 1996 р.) Кілька років тому в Києві відбулися його ж «Міфосвіти». Отже, Rosarium — не перший персональний виступ. Сподіваймося — й не останній. Хоч би де докладав Андрій творчих зусиль — у живописі чи відео-арті, інсталяції, виставці чи дружній вечірці (таких минулим літом був цілий цикл, згодом названий «оболонськими вечорами») — для шанувальників прекрасного це неодмінно ставало подією. Є в нього вдячна аудиторія і за кордоном, куди він їздить, як до себе додому. Rosarium чекає успіх, в тому немає сумніву. Прийдіть привітати митця букетами троянд!
№211 04.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
