Робоча назва наступної прем’єри в Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» — «Схоже на щастя». В оригіналі п’єса П’єра Пальмада та Крістофа Дютюрона називається «Втікачкі».
Досвідчена й мудра жінка (репетирує А. Роговцева) та молода й експансивна (роль готує С.Орліченко) кидають трясивину нормального, розміреного, гарантованого існування і вирушають на пошуки незвіданого, не сформульованого щастя.
Кажуть, немає жодних логічно обґрунтованих цілей людського існування. Життя триватиме без будь-кого з нас. Ми просто несемо собою функцію виживання біоформи.
Проте персональну прописку у житті дають хай придумані, але єднаючи з світами, часами, людством цілі. А без них особистість засмоктує дрібне й безлике, риси індивідуальності запорошуються загально важливим і вседоступним, голос розсипається на зойки. Власне про це майбутня вистава і все досягодняшне життя великої актриси. Наша газета анонсувала книгу А.Роговцевої, присвячену її, чоловікові, конгеніальному актору Кость Петровичу Степанкову — «Мій Костя». Сторінки їх спільного життя долучають до невпинної роботи над розумінням свого приходу в цей світ, розшифровуванням його сенсу, усвідомленням відповідальності перед цим величним божим даром.
Вечір — презентацію другої книги «Свідоцтво про життя» Ада Роговцева почала сумною констатацією: «Я була мамою двох дітей, а нині стала мамою однієї».
Втрата сина стала ще одним життєвим випробуванням, силами подалання якого актриса, мати ділиться з читачами і глядачами. «Між мною і Костею не перерізали пуповину. Найбільше моє здивування в житті є те, що я живу після нього» — зізналася Ада Миколаївна і прочитала свій вірш:
Я хожу по саду на світанні.
Тихо. Тільки півні будять ранок.
Хто поможе моїм стражданні?
Як підняти жалобний серпанок?
Впало яблуко, скотилось
у травицю,
із роси, як вогник, визирає.
Впало серце в тризну,
як в криницю.
Як дістати? Тільки Бог не знає.
Огорнуло горе.
Наче гора впала.
Сину! Моя зоре!
Що це нас спіткало?
Де не додивилась?
Що не зупинила?
В Господа просилась
дати тобі силу,
дати тобі долю,
з ніжністю, з любов’ю...
Але ти від болю
Захлинувся кровю.
Крок ступить несила.
Серце в прірву впало.
Обгоріли крила,
і мене не стало.
Як відповідь з небес пролунав вірш Кості Степанкова:
— Хто це співає?
— То спомин ховає
Мелодію щастя в скарбницю бажань.
— Хто се стріляє?
— Мисливець гуляє,
Боронить од круків беззахисну лань.
— Що се за стогін?
— То материн спомин,
То мати шукає дитинство дітей.
— Чому в душі мука?
— То просто розлука
Розтягує час для щасливих людей.
Роговцева все життя біжить від пізнаного, досягнутого, гіркого й солодкого, пафосного і буденного. І це не біг заради життя, це життя без впину.
Коли вона виходила на сцену Майдану, її попросили про заспокоюючий виступ. Не змогла. Виступила як відчувала, сказала що думала, і як стало ясно пізніше, була права — коли акторський апарат працює на повну силу він здатен передбачати і не може збрехати.
Трирічний Костик якось попросив маму почитати йому. «Що саме»? — спитала Ада. — «Молись і кайся», — відповів син.
— У нас немає такої книжки. Тоді Костик зняв книжку з полички і дав мамі.
Ось — «Малиш и Карлсон». І так далі по життю водночас в цих іпостасях і координатах існує фантастична Ада.
А ми запрошуємо прихильників таланту А.Роговцевої на прем’єру «Схоже на щастя» за П’єром Пальмадом та Крістофом Дютюроном, яка відбудеться в Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» 5 та 6 вересня. Режисер — постановник — дочка Катерина Степанкова, яка після навчання в Київському університеті театру, кіно і телебаченні ім. І.К.Карпека-Карого була актрисою Театру Романа Віктюка, режисерський вишкіл здобула на Вищих режисерських курсах Петра Тодоровського, поставила в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра вистави: «Рожевий міст», «Обман довжиною у життя», «Вася має подзвонити», в Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» «Будьте як вдома».
Успіх попередніх вистав дає надію на радість нової зустрічі з новим свідоцтвом мистецького життя.
