Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Світло без тіней

23 грудня, 1999 - 00:00

Спочатку він поєднував їх із деревом та цеглою, а потім
відмовився і від цього. Для нього вже не було «скульптури», «живопису»,
а лише — «ситуації» і «пропозиції», «коридори» і «бар'єри» — звісно, з
тих же ламп. Колеги- мінімалісти (Карл Андре, Дональд Джазу, Роберт Морріс)
гадали, що конструкції мають бути повсякденними, як зубна щітка, матеріали
— звичними, як білизна, а форми — простими, як коров'яче мукання. Виявилось,
що найпростіше є і найвишуканішим, але навіть найдовершеніша простота не
сприяє популярності.

Один із перших опусів 1963 року Флевін присвятив філософу-схоластові
14 століття Вільяму Оккаму, своєрідному мінімалісту свого часу. Тому самому,
що його афоризм назвали «бритвою Оккама»: «Не треба примножувати сутності
без потреби» (тобто — «досить варнякати!»). Мистецтво, яке в середині 60-х
(читаймо — в кінці 90-х) захлиналось від надлишку ідей, також потребувало
своєї «бритви». Чи то пак «лампи».

Як на мене, сам матеріал трохи нагадує лампи денного світла
в радянських гуртожитках — безжалісно-розпечені, налиті якоюсь сечею, тужливо-бляклі.
Вмикаючись, вони судомно сіпаються. Засинаючи в їх мерехтливому затишку,
маєш повну гарантію прокинутись назавтра з нестерпним головним болем, який
не вгамують жодні пігулки. Флуоресцентні куточки, вибудувані Деном Флевіним,
занурюють глядача в мікрокраєвиди підводного царства — хіба що без трьох
царівен.

«Перехрестя зелених: для Піта Модріана» (1966) — дві смарагдові
смуги в формі акведуків, перетнуті на різних рівнях. Іронія автора в тому,
що голланд- ський митець Модріан зазвичай не вживав зеленого кольору. «Без
назви: для Марго» (1986) — кутовий перпендикуляр із жовтих і червоних ламп,
інтимний куточок для бесіди, запаморочливе перетікання барв з крикливо
жовтих до ситої чорноти, з бордової до брунатної. «Без назви: для Лео»
(1987) — сітка нервово-різноколірних трубок, наче декорація до фантастичного
роману. «Для Дона Джуда» (1987) — п'ятірка «хрестів святого Антонія», сполучення
відтінків несподіване і шокуюче. Твір адресовано колезі-художнику, що своїм
радикалізмом змагався з Флевіном.

Наступники Флевіна не вважали за потрібне дотримуватись
принципів його лаконізму. Часто вони використовували яскравіший, нахабніший
неон, а малюнок їхніх творів навіть дратував своєю вигадливою надлишковістю...
Модернізм — страшна сила!» — співчутливо зітхаю, з жалем виходячи з приміщення
музею. За мною — дзеркальна стеля і палахкотливі трубки покійного «шістдесятника»,
що ніби моргає назустріч новому вікові.

Олег СИДОР-ГіБЕЛИНДА, «Art-Line», спеціально для «Дня» Київ — Берлін — Київ  У ХХI століття берлінський департамент Музею Гугенхейма увійде виставкою «Архітектура світла», котра відкрилась тут ще восени. Таке враження, що образотворчість в о
Газета: 
Рубрика: