У кінці 1998 року письменниця, що населила свій літературний світ сотнями героїв, сама стала персонажем. Про неї написав книгу — «Елегія для Айріс» — її чоловік, Джон Бейлі, літературознавець, знавець англійської та російської літератур. Деякі критики вважають книгу безжальною і навіть нетактовною. Джон Бейлі по-англійському холоднокровно описує присмеркові дні дружини, чия пам’ять згасає. Це опис спільного життя нарізно. Можна дивитися з дружиною телепередачу для найменших, мити її, садити на стільчик, класти спати, але при цьому бути від неї безмежно далеко. Вже п’ятий рік Айріс Мердок живе в сутінках свідомості. І навіть променю кохання важко пробитися крізь таку щільну завісу. І все ж книга Джона Бейлі — про кохання. Виявляється, кохання набагато живучіше, ніж нам іноді здається. Бейлі називає Айріс трирічною дівчинкою, зворушливо згадує, як закохався в неї з першого погляду, коли вона проїхала на велосипеді повз його вікна. «Тепер, — пише Бейлі, — наші життя повністю й до кінця переплелися». Про стосунки з родичами, котрі страждають на хворобу Альцгеймера, писали й до Джона Бейлі. Але його випадок — особливий. Завдяки йому Айріс Мердок продовжує залишатися в літературі, нехай персонажем, але все одно на розгорнутій сторінці.
Вівторок, 7 січня
