Ангели з бездонними як світ очима, Демон, що викликає співчуття, скандальна Богоматір, яка розуміє кожного, хто до неї приходить, Царівна-лебідь і дівчинка на фоні перського килиму, Шестикрилий серафим і Валькірія – усе це картини художника, якого мало розуміли за життя і навколо якого до цієї пори існує ореол містицизму – Михайла Врубеля.
Побачити його роботи кожен киянин і гість Києва може в Кирилівській церкві, вибудованій ще за часів князя Всеволода ІІ Ольговича у ХІІ столітті. Ця унікальна святиня, прикрашена незвичайними фресками, що походять з часів Київської Русі, зайняла особлива місце на культурній мапі української столиці завдяки долученню до її реставрації в ХІХ столітті на той час маловідомого і молодого художника з Санкт-Петербурга.
КИЇВСЬКА ЕПОХА
Михайло Врубель був запрошений до Києва в 1884 році мистецтвознавцем Адріяном Праховим, котрий мав у планах розпис Володимирського собору, однак у кінці цей проєкт було віддано Віктору Васнецову, а Врубелю дісталася церква на Дорогожичах. Прахов хотів знайти талановитого художника, що за мінімальний бюджет виконає замовлення. І нікому ще не знаний Врубель взявся це зробити за 1200 рублів. Цей творчий тандем подарував нам яскраву сторінку історії Києва.
Роботи художника кидаються в очі одразу з порога – напроти входу до Кирилівської церкви міститься вівтар, де основні чотири фігури – «Афанасій», «Христос», «Кирило» і образ Богоматері – вражають своєю реалістичністю. У тракті підготовки цих робіт художник їздив до Італії, зокрема до Венеції, для того щоб краще пізнати мистецтво епохи Відродження і удосконалити свою майстерність. Підготовчі ескізи для робіт, написання вівтарних образів відбулося саме там у 1885 році. Вівтарні образи написані на цинкових дошках. Богоматір писалася першою, коли художник ще не знав, як працювати з новим для нього матеріалом. Її основа – два цинкові листи, які не були оброблені належним чином, що утруднює нині роботу реставраторам.
Коли піднятися крутими сходами на перший поверх до того місця, де знаходилась княжа молільня, то побачимо інші роботи художника – містичний «Космос», «Мойсея», «Надгробний плач», янголів, архангелів і цікаву роботу, яка імітує мозаїку – «Сходження святого духа», яка свідчить про те, що художник намагався наслідувати класичні візантійські мотиви, хоча і на свій лад. Своєрідна манера виконання фресок не до смаку місцевим прихожанам УПЦ МП, які домагаються їхньої ліквідації через нібито неканонічність.
Богородицю з Кирилівської церкви можна вважати однією з найкрасивіших православних ікон Марії, матері Ісуса. Однак у свій час вона опинилася в центрі гучного скандалу. За чутками, молодий художник, що часто бував у гостях у свого мецената – Прахова, буцімто закохався в його дружину – Емілію Львівну. Власне, з неї він писав центральний образ іконостасу Кирилівської церкви, але кияни, що приходили сюди молитися, відмовлялися поклонятися жінці, яку вони знали. А прототипом Ісуса стала молодша дочка Прахових – Ольга.
Емілія не відповідала Врубелю взаємністю і невдовзі він покинув Київ, забираючи з собою своє розбите серце, але назавжди залишаючи безцінне – свої роботи. Реставраційні роботи в Кирилівській церкві закінчились у 1889 році. Багато дослідників творчості і біографів художника стверджують, що київський період був ключовим у процесі формування Врубеля як особистості і як художника.
ТВОРЧІСТЬ, ПІДСИЛЕНА ВИПРОБУВАННЯМИ
Техніка Михайла Врубеля була незвичайною, оригінальною, незрозумілою його сучасникам. Це викликало несприйняття його робіт, хоча і прихильників не бракувало.
Незвичними були і ті сюжети, що він вибирав – наприклад, славу йому приніс образ Демона. Видно, що задумуючи цей образ, художник ретельно обмірковував кожну його деталь, намагався зрозуміти цю загадкову містичну істоту, розгадати його загадку. І саме тому від картини Врубеля «Демон», який сидить на вершині і спостерігає за світом, з його єдиною сльозою, віє самотністю. Цей образ, що походить із творчості Лєрмонтова, не є силою зла, а є тим духом, що ніколи не має спокою і просто шукає свого місця на землі, але не знаходить його. Образ демона зустрічався і в ілюстраціях Врубеля до поеми Лєрмонтова з однойменною назвою.
Кульмінацією стосунків художника з цим персонажем стала картина «Повержений демон» - трагічна і сильна емоційно.
У «Демоні» художника гармонійно поєдналися чоловічі і жіночі риси, тому знайшлися особи, що стверджували, що цей образ теж багато чого почерпнув від Емілії Прахової.
У 1896 році Михайло Врубель одружився зі співачкою Надією Забілою, яка була вихованкою Київського інституту шляхетних дівчат. З нею він відвідав Київ у 1901 році, і пізніше – у 1903 році родина Врубелів гостювала тут разом з сином. Під час останнього візиту дворічний син Врубелів Сава помер і був похований на Байковому кладовищі.
Ця подія погіршила і без того тяжкий психічний стан нервового, ексцентричного художника, в якого і до цього траплялися нервові зриви. Планувалося помістити його в клініку при Кирилівському монастирі, але вкінці художник опинився в Ризі в лікарні для душевнохворих «Атгазен». Тут художник морив себе голодом, намагаючись покінчити життя самогубством. Подібні спроби в нього були і раніше, ще в київський період його творчості.
З Риги художника перевезли в клініку Усольцева в Петровському парку в Москві, де його лікар наполягав, що художник має продовжувати малювати. У цей період Врубель малював олівцем пейзажі, портрети лікарів і медсестер, звичайні побутові речі, кімнати клініки. Тут також з'явився цикл робіт під назвою «Безсоння». Лікування пішло на користь, пацієнт відчував явне покращення і тому в 1904 році він разом з дружиною переїхав до Санкт-Петербурга, де Забіла мала виступати в Маріїнському театрі.
СПАДОК
У той час до Російської імперії дійшла мода на імпресіоністів, і стиль Врубеля неочікувано виявився актуальним і доцільним, а багато його критиків публічно визнали свою неправоту стосовно оцінки творчості художника, про нього також активно писала преса. У 1905 році на виставці Союзу російських художників Врубель представив наступне своє дивовижне полотно «Перлина», що сприяло росту його слави.
Однак вже незабаром його психічний стан знову погіршився. Художник чув голоси, активно займався активним самознищенням, але працював над ескізами до робіт на релігійну тематику.
1906 року в нього погіршився зір, однак він не покидав малювати. У наступні роки художника фактично не покидали галюцинації, і постійно повторювалися суїцидальні спроби. Михайло Врубель помер у квітні 1910 року в віці 54 років. На його похороні, окрім близьких, були присутні О. Блок, М. Реріх, В. Серов, І. Ге. Похоронили його на Новодівичому цвинтарі. Через три роки в віці 45 років померла Надія Забіла, яку поховали поруч з чоловіком.
Картини Врубеля нині прикрашають Третьяковську галерею в Москві (близько 40 робіт), Російський державний музей у Санкт-Петербурзі, Музей художнього мистецтва ім. М. Врубеля в Омську (місці його народження), але також його праці можна знайти в Одеському художньому музеї, Національному музеї «Київська картинна галерея». Київська колекція налічує близько 150 робіт художника, в основному це акварелі і графіка за період 1884-1889 років, представлені портретами знайомих Врубеля і натюрмортами. Серед визнаних шедеврів тут присутні «Дівчинка на фоні персидського килима», «Надгробний плач», але більшість із тих робіт були ескізами до інших, ґрунтовніших полотен. Знайдемо тут і багато ескізів, зроблених як підготовчі праці до розписів Кирилівської церкви і Володимирського собору, на них ми можемо зауважити, що очі в ангелів і демонів на малюнках Врубеля фактично ідентичні за своєю глибиною та емоційністю.
Національний музей «Київська картинна галерея» постійно проводить виставки, присвячені творчості художника, ділиться своїм архівом із закордонними музеями, щоб привабити увагу до творчості Михайла Врубеля. Але не варто забувати, що для всіх, хто хоче познайомитися чи продовжити знайомство з творчістю цього незвичайного художника, який нікого не залишає байдужим, завжди відкрита Кирилівська церква на Дорогожичах у Києві.
До слова, цього року минула 165 річниця від дня народження художника, однак постійні виставки, спектаклі, присутність його в документальному кінематографі і літературі свідчить, що він залишив глибокий слід у київській культурі.
