Режисер стрічки — Леос Каракс — є одним із найвідоміших маргіналів французького кіно. (Леос Каракс — псевдонім, анаграма його першого і другого імен, Олексій Оскар, а справжнє прізвище — Дюпон.) Захопившись кіно ще в підлітковому віці, Олексій зняв кілька короткометражних стрічок, написав низку кінознавчих текстів, перш ніж у віці 24 років випустити повнометражний дебют «Парубок зустрічає дівчину». Фільм прихильно прийняли на Каннському кінофестивалі 1984 року. За три роки Каракс знявся в епізодичній ролі в «Королі Лірі» Жана-Люка Годара, отримавши, таким чином, щось на кшталт благословення від легендарного зачинателя «нової хвилі» 1960-х. Молодого режисера стали зараховувати до нового покоління французьких кінематографістів, яке коротко позначили анаграмою ВВС (Бі-Бі-Сі, як британську телерадіокомпанію), — за іменами нових авторів — Бессон-Бенекс-Каракс.
Доля кожного з цієї трійці склалася по-різному, у Каракса, мабуть, найменш вдало. Його друга картина, футуристична «Ворожість» (1986), також привернула увагу кіноспівтовариства, але серйозних призів не завоювала. Протягом трьох років режисер працював над своїми «Закоханими Нового мосту» (з Жюльєт Бінош у головній ролі). Фільм став явною невдачею, як і «Pola X» (1999, з Катрін Деньов і Депардьє-молодшим).
«Корпорація «Святі мотори» — багато в чому підсумкова робота Каракса: у ній він зібрав мотиви, сцени і героїв зі своїх попередніх картин. Головну роль грає незмінний протагоніст Каракса, пристаркуватий, але ще доволі фактурний Денис Лаван. Виконує він, утім, не одну, а кілька ролей, адже за сюжетом його герой — хтось на кшталт янгола, який, роз’їжджаючи Парижем у величезному білому лімузині, втілюється в різних людей, щоб розіграти ту чи іншу життєву ситуацію — зустріч батька з недолугою донькою, вбивство, витівки безумного волоцюги на цвинтарі, любовне прощання. Саме життя, як поле для ігор посланих згори акторів. Весь світ — театр: не нове!
Уже в початкових епізодах відчутна одвічна проблема Каракса: історія здається умоглядною і місцями надуманою, персонажі — штучними, психологічно недостатніми. З іншого боку, Лаван дійсно добрий, а найефектнішими є музичні вставки: коли головний герой очолює цілий оркестр барабанщиків або коли епізодична зірка Кайлі Міноуг грає, а головне — співає в настільки пронизливій сцені, що майже у всіх глядачів навертаються сльози. Мелодраматичної інтонації було не уникнути: фільм присвячено коханій Каракса, російсько-французькій акторці Катерині Голубєвій, яка пішла з життя торік.
У цілому, «Святі мотори» — видовище яскраве і суперечливе, проте скоріше призначене для поціновувачів творчості Каракса, ніж для широкої аудиторії.
