У певному сенсі цьому сприяли негаразди з приміщенням. Як відомо, ще кілька років тому «Мистецький Арсенал», котрий був головним майданчиком фестивалю, остаточно відмовив «Гогольfest», чиє існування таким чином опинилося під загрозою.
Цього року організатори знайшли нову локацію, котра здається кращою навіть за «Арсенал» і за студію імені Довженка, де фестиваль проходив минулого року: Київський завод залізобетонних конструкцій на Видубичах. Це комплекс занедбаних промислових будівель, ціле місто у місті.
Давно доведено, що індустріальна архітектура майже ідеально підходить для сучасного мистецтва в усіх жанрах. По всьому світу мистецькі галереї, експериментальні театри, концертні зали облаштовуються у колишніх фабриках, електростанціях, навіть шахтах. Відрадна тенденція проявилася й у нас: у Донецьку на базі заводу ізоляційних матеріалів успішно діє арт-центр «Ізоляція».
Потрапляючи на територію заводу, гості «Гогольfest» вступали у справжню мистецьку країну. Керівництво об’єкту проявило небачений лібералізм, надавши артистам повну автономію дій. Виявилося, що наші художники багато на що здатні — достатньо лише їм не заважати.
Безумовно, найбільш удалою можна вважати саме програму візуального мистецтва. У головному цеху був реалізований звично кураторський проект Павла Гудімова — виставка тих художників, із якими Павло традиційно працює як галерист. Але набагато цікавішим було те, що відбувалося просто неба. Фарби, пензлі та великі фанерні аркуші видавали всім бажаючим. Дітлашня, що з бабусями та батьками приїздила з усього міста, з задоволенням розписувала паркани і стіни. Можна було побачити, як бабуся піднімає і тримає свого малюка, котрий завзято малює якусь квіточку просто на вікні цеху: ось заради такого і варто проводити будь-які мистецькі фестивалі.
Професійні художники не відставали: уздовж стіни головного цеху обладнали дотепну виставку зі свіжостворених картин, малюнків, фотографій, манекенів та різного цікавого мотлоху, що знайшли тут же.
Невеличка бетонна будівля з глибоким підвалом біля самого входу на завод перетворилася на суміш інсталяції, фотогалереї та концертної зали. По всій території на розтяжках висіли великі фотоплакати, в тому числі авторства одного з найкращих українських світлинярів Олександра Чекменьова.
Справжніми тріумфаторами стали стрит-артисти. Їм не просто дозволили малювати, але й дали для цього найкращий простір — кілометри бетонних і цегляних стін. Виявилося, що наші графітчики, якщо їм не заважати, малюють не гірше за іменитих американських колег; стіни заводу перетворилися на величезну галерею зі справжніми фресками і навіть інсталяціями на всі смаки.
Іншою сильною складовою фестивалю була музика. На «інді-сцені» та сцені галереї «Лабкомбінат» діяли майданчики рок-музики; поруч із інді-сценою працював ді-джей; окрім того, люди назовні самі організовувалися для найрізноманітнішого музикування — хоч на гітарах, хоч на тамтамах, хоч на духових інструментах. Але жанровий розмах і тут дався взнаки, бо головну сцену надали для концертів академічної музики. «Майстер-клас» склав надзвичайно цікаву програму академічного авангарду з добірними виконавцями і неординарними композиторами. Особливо тут хотілося б відзначити концерт «18 пісень для актора, що вміє співати» — пісні київського композитора Вікторії Польової, виконані чудовою львівської акторкою і співачкою Наталкою Половинкою, а також «Сонну музику» — нічний концерт чотирьох талановитих українських авторів (Святослав Луньов, Алла Загайкевич, Максим Шалигін, Олексій Ретинський), під час якого публіка розміщалася просто на... сіновалі.
Не можна також не згадати кінотеатр із надзвичайно насиченою програмою, низку лекцій і майстер-класів, театральні вистави і перформанси на кількох майданчиках. Мистецтво було всюди, буквально розливалося у повітрі з музикою, запахами багать і східних прянощів.
«Гогольfest» можна критикувати за окремі моменти організації або за окремих виконавців. Однак фестиваль українською означає «свято», а цей фестиваль став святом поза будь-яким сумнівом — святом мистецтва і свободи, чого в нашому житті наразі дуже не вистачає.
