Через півстоліття після Жаррі Ежен Йонеско поділився
з людством своїм кошмаром — світ «оносорожується». Він міг би сказати «убюївається».
125 років тому цього дня народився геніальний
творець літературного монстра —батечка Убю.
Герой ексцентричного французького поета здобув колосальну славу. Фарси
Жаррі про батечка Убю називали серед своїх попередників фундатори найрадикальніших
художніх течій сторіччя — дадаїсти, сюрреалісти, абсурдисти. Але вплинув
Убю не тільки на артистичну богему. Самі того не відаючи, його наслідували
всі чванливі, навіжені та істеричні диктатори сторіччя, всі ці незліченні
дуче, фюрери й керманичі, безпринципні й ненаситні, агресивні й тупі. Жаррі
геніально вгадав не тільки універсальні механізми, якими будь-який сатрап
приборкує свій народ: люк, до якого розлютований Убю кидає свої жертви
— дворян та неугодних міністрів, матеріалізувався у цілком конкретні підвали
Луб’янки й нацистські концтабори, а «машина для видалення мозку» продовжує
під різними псевдонімами справно функціонувати по всьому світу — де як
пропагандистський прес, де як кокотка-реклама, де як заклинання політиків
і президентів. Але пророцтво Жаррі фатальніше й гіркіше: зобразивши нікчемного
крамаря, у якого, за словами самого автора, «з трьох душ, відомих Платону:
душі голови, серця й черева, — лише остання не залишилася у стані ембріона»,
Королем він по суті поставив діагноз мільйонам грядущих хамів, всім, у
кого головними та єдиними рухами, душевними в тому числі, будуть хапальні
й жувальні. Народ не тільки гідний влади, яку має, ця влада є найвульгарнішим
і найправдивішим уособленням цього народу.
Прем’єра «Короля Убю» в Парижі 1896 року викликала один із найграндіозніших
скандалів в історії театру. У залі стояли такий рев і свист, що виконавець
головної ролі був змушений, перервавши дію, танцювати на сцені шалену джигу,
гримасувати, кричати, а на довершення всього влягтися животом на суфлерську
будку обличчям до публіки й благати її втихомиритися. Фарс дограли. Але
закінчення йому не передбачається. Бо гладкий, боязкий, віроломний Убю
продовжує плодитися в геометричній прогресії. Він капостить своїм конкурентам
на службовій драбині, лизоблюдничає перед сильнішими за нього й зневажає
благородніших; його апокаліптична утроба (недаремно йому присвоєно титул
Рицаря Черева) всмоктує в себе хот-доги, галони пива, акції, піджаки, краватки,
бюстгальтери й автомобілі, дачні ділянки й вілли, банкноти будь-якого походження
й вартості, соціальні теорії й тонни графоманських опусів, усмішки кінозірок
і ритуальні жести й порожні обіцянки все нових і нових політичних лідерів.
Через півстоліття після Жаррі Ежен Йонеско поділився з людством своїм
кошмаром — світ «оносорожується». Він міг би сказати «убюївається».
Невинна літературна витівка Жаррі, котрий почав складати свій фарс ще
разом з ліцеїстськими приятелями, гумористично описуючи безглуздого педанта
— викладача гімнастики пана Ебера, дорого коштувала автору. Створивши виродка
й негідника Убю, він здобув всесвітню славу, але поплатився й репутацією,
і здоров’ям, і душевним спокоєм. Здавалося, народжена його фантазією патологічна
істота першою вирішила зжерти свого творця. Неначе намагаючись утихомирити
цього фантома, Альфред Жаррі, котрий ненавидів і зневажав свого героя,
став, епатуючи громадську думку, наслідувати його, немов намагаючись довести
всім своїм огудникам і насмішникам, що батечка Убю не варто сприймати тільки
як літературний персонаж. Поет набув слави міського божевільного, про нього
розказували непристойні анекдоти, а він, доконуючи себе алкоголем (феєрично
й відчайдушно, що й дозволило Андре Бретону в Першому маніфесті сюрреалізму
зарахувати Жаррі до попередників саме за «питною статтею», назвавши його
«сюрреалістом в абсенті»), а потім ефіром, все судомніше корчився під машкарою
канібала Убю. Навмисно говорив механічним голосом, рухався, як автомат,
шокував навколишніх — чи то в кафе, у світській вітальні, на вулиці — непристойними
жестами й зухвалими словесними ескападами. Як і в більшості геніальних
поетів, життя Жаррі виявилося реактивно коротким: він помер у 34 роки.
В Україні Жаррі ніколи не ставили. Певно, не через дипломатичне побоювання
образити сусідню Польщу: дія «Короля Убю», як меланхолійно попереджає в
пролозі Ведучий, «відбувається в Польщі, а значить, де завгодно, тобто
ніде». Певно, режисерів (їхню обізнаність відносно творчості «протокласика
європейського авангарду», звичайно, не варто перебільшувати) спантеличувала
немислима простота цього «драматургічного конструктора», яка ріднить витончений
умовний текст Жаррі з народною казкою, балаганним сценарієм. А ще, напевно,
насторожує навмисна грубість цього геніального, як народний лубок, примітиву.
Принаймні в українському виданні найвідомішої п’єси Жаррі «Король Убю»,
що єдине вийшло кілька років тому, перекладач «стерилізував» текст з обережністю,
гідною підданих цього монстра, не наважившись відтворити навіть першу репліку
батечка: «Дюр-р-р-рьмо».
