Сакрально-символічним елементом естетичної комунікації в українській національній традиції були і ще залишаються (нехай і в звужених колах побутування) святочні картки. Чимало з таких мистецьких раритетів малих форм об’єднували українство всього світу в лихі для Батьківщини десятиліття московського засилля. Свою роль у цьому відіграли і малюночки Ярослави Сурмач-Міллс, американської художниці українського походження. Один із мотивів її карток — «Колядники» (1968) — став рекордним із числа поширених у різних країнах світу, зокрема завдячуючи популяризації відомою міжнародною організацією з захисту прав та інтересів дітей ЮНІСЕФ.
Постать Ярослави Сурмач-Міллс на сьогодні ще не має розлогої наукової історіографії, а її багатостороння творча спадщина потребує системної фахової кваліфікації. Натомість за останні роки увага до різнобічних досвідів цієї мисткині постійно зростає, про що свідчить, зокрема, організація її першої індивідуальної виставки в Українському музеїв у Нью-Йорку (США) навесні 2018 р. У складі експонатів можна було побачити понад 80 творів — авторських ікон і писанок, малюнків на склі, офортів і книжкової графіки, рисунків. Відтворювальною технікою на екрані демонструвалися зразки її вітражів. Як написано в рецензії на виставку, «...наголос поставлено на її малюнках на склі, що зображують і висвітлюють український народний побут».
ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ — ПОЇЗДКА ДО УКРАЇНИ
Без перебільшень, саме неопримітивістська стилістика графіки і малярства Ярослави Сурмач-Міллс стала найбільш магнетичною властивістю в її неабиякій популярності серед українців зарубіжжя. Народилася вона 11 липня 1925 року в містечку Квінс (Queens) поблизу Нью-Йорка в сім’ї підприємця, власника музичної крамниці на Мангеттені, видавця і бібліофіла, уродженця с. Желдець (тепер Кам’янко-Бузького р-ну на Львівщині) Мирона Сурмача. Саме навколо батькової книгарні «Сурма» зростали таланти Ярослави, про яку він згодом написав: «Ярослава прославила і себе, і мене, і наш нарід своїми мистецькими осягами, своїми писаннями про українську писанку та своїми ілюстраціями і малюнками в репрезентативних американських і наших виданнях».
Американська урбаністична реальність не завадила Ярославі виховуватися на ґрунті українських національних традицій. Яким чином сформувався в дитини смак на фольклор далекої, в дитинстві ще не баченої Батьківщини, дивувався і сам батько. «Чому Славця малює такі приємні українські народні типи? Видно, така в неї вдача, як у її зображеннях».
Мистецьку освіту здобула в коледжі Cooper Union у Нью-Йорку та коледжі Мангетенвіль (Manhattanville College) у м. Пурчіс. Уже тоді вона захопилася галуззю ілюстрації книжок та каліграфії, якийсь час викладаючи в коледжі відповідний спеціальний курс. Чимало зусиль докладала до вивчення рецептів старих майстрів, пробувала писати ікони яєчною темперою в комбінації з пігментами, глиною та сухозлиткою.
Переломною подією в житті молодої Ярослави Сурмач стала поїздка до України. Що пережила того 1956 року, вона розказала батькові: «Я стояла біля пам’ятника Святому Володимирові, я дивилася на Дніпро, і цей вид зворушив мене до глибин. Мороз пішов по мені, очі зайшли слізьми. Я ще ніколи в житті чогось подібного не пережила. Мені видалося, що я піднеслась у повітря, що я в раю. І тоді я майже не крикнула від душі: Україно, ти моя рідна!».
Уже 1957 року художниця видала свою першу ілюстровану книжку Ukrainian Easter Eggs, що дала імпульс для популяризації писанкарства серед українства США. Упродовж 1959—1969 років працювала мистецьким редактором журналу для малечі Humpty Dumpty. Поза сумнівом, дитяча специфіка цього популярного видання вплинула на скерованість стильових уподобань мисткині на дальшу творчу перспективу.
АВТОРСЬКА МОДЕЛЬ «НАРОДНОЇ КАРТИНКИ»
1959 року Ярослава вийшла заміж за відомого соціолога, професора Колумбійського університету Чарльза Райта-Міллса. 1960 року народила сина Ніколаса. Материнські почуття ще відчутніше збагатили образну мову її творів. Неопримітивістську стилістику розвинула в чергових авторських дитячих виданнях The Mitten, Stocking for a Kitten, An Egg is for Wishing, Ivanko and the Dragon: An Old Ukrainian Folk Tale та ін.
Від 1970 року Ярослава продовжила мистецькі студії в коледжі Рокленд (Rockland Community College) в Нью-Йорку, поглиблюючи свої знання в професійно-технічних спеціальностях. Великої популярності досягнула малюнками святочних листівок, які масовими накладами тиражувалися у видавництві її батька.
ВІКНО З ВІТРАЖЕМ ЯРОСЛАВИ СУРМАЧ-МIЛЛС У ЦЕРКВІ СВ. ДМИТРА В ТОРОНТО (КАНАДА)
Пояснити творчий успіх Ярослави Сурмач у графіці можна тим, що їй вдалося знайти оригінальну формально-образну інтерпретацію різних мотивів української звичаєвості, представляючи кожну сценку через авторську модель «народної картинки», з відповідним жартівливим сюжетним супроводом, фольклорними парафразами, гротеском. У підгрунті її образної концепції — духовно-етичний кодекс українського етносу, який вона органічно перейняла від своїх батьків і розвинула в сучасній творчій методології. Художниця уважно вивчила численні культурні артефакти минулого, зокрема традиційно-побутову сферу, народний одяг, вишивку, різні форми фольклору. Все це знайшло відображення в образно-асоціативній палітрі її графіки і малярства. Основою композицій святочних карток — Різдвяних, Великодніх — ставали її малюнки на склі — галузь, особливо близька творчому темпераменту мисткині. Лише в цій малярській техніці в містах США відбулося понад двадцять її індивідуальних виставок. Слава про талант Ярослави (підписувала свої твори як Yaroslava) поширилася з-поміж різних середовищ світового українства.
МИСТКИНЯ ГОРІЛА БАЖАННЯМ ЗБАГАТИТИ СВІТ УСМІШКОЮ
Водночас мисткиня розвивала й іншу іпостась своїх мистецьких обдаровань, звернувшись до мистецтва вітражу. Вона виконала два комплексні проєкти для будівлі Сенату штату Нью-Йорк у м. Албана (кольорові вітражі для вхідної брами) та вітражі й ікони для української католицької церкви св. Великомученика Дмитрія у м. Торонто (Канада). Робота над останнім об’єктом розпочалася 1974 року і тривала понад три десятиліття. Цей масштабний твір Ярослави Сурмач-Міллс став тріумфом синтетичного формально-образного мислення українки. Попри певні канонічні обмеження в іконографії зображень євангельських мотивів, художниця зуміла наповнити сакральні сцени власним ліричним світоглядом, проникливим трактуванням деталей, звучною колірно-світлоносною програмою. Виходячи з заданої архітектури, Ярослава зуміла зрежисерувати таку взаємодію кожного віконного отвору, за якої храмовий простір зазвучав піднесеними духовими інтонаціями, в яких злучилася традиційність, етика народного життя українців і сучасність. Цей мистецький шедевр визначної художниці українського зарубіжжя заохочує прислухатися до її ж суджень про емоційну природу своєї творчості. «Мені часто неможливо працювати над малюнком без усмішки, — писала вона. — Я розстаюся зі своїми роботами неохоче, але завжди надіюся, що вони принесуть усмішки й добре самопочуття для їх нових власників» (цитується за публікацією «Перша виставка Ярослави Сурмач-Міллс в Українському Музеї» в часописі «Свобода», США, за 16 березня 2018 року). Вітражі, як і вся мистецька спадщина Ярослави Сурмач-Міллс, органічно пов’язані з емоційною природою авторки, з її ціннісним імперативом. Водночас вони викликають глибоку професійну реакцію як одна з найкращих пам’яток українського сакрального мистецтва, сформована на підгрунті духово-естетичного синкретизму.
Все, що створила Ярослава за своє життя, позначене авторським натхненням і внутрішньою чистотою. З-поміж її ліричних героїв або фольклоризованих сцен важко знайти хоч найменші натяки на нещирість чи емоційну замкнутість — мисткиня горіла бажанням збагатити світ усмішкою, сакралізованою її високою моральною сутністю.
Відійшла у Вічність 17 вересня 2008 року в м. Вест Найєк (West Nyack) поблизу Нью-Йорка, залишивши у спадок українству та й усьому світові відлуння її молодечого захвату: «...Україно, ти моя рідна!».
