Гендиректор Національного театру ім.М.Заньковецької не продовжив контракт артисту драми вищої категорії, заслуженому артисту України Ярославу Кіргачу (підставою припинення контракту є закінчення терміну дії контракту). Широкого розголосу ця подія, напевно, не набула б, якби 4 вересня актор не написав про своє звільнення в соцмережах:» Без пояснень, без підстав, без аргументів перекреслено понад 20 років акторської долі, нервів, крові, поту.., — зазначено в дописі. — Низький уклін усім «великим реформаторам», які дали право одній людині виносити вирок, плюючи на стаж роботи, звання, подяки, нагороди, репертуарний лист, а він нараховує близько 100 ролей світової, української класики та сучасної драматургії. Нехтуючи думкую режисерів, колективу, глядачів, директори перетворилися на власників театру з повноваженнями більшими, ніж у Президента. Запорукою творчого життя в театрі є не відданість професії, а особиста відданість керівнику! І це тільки початок...».
І це справді початок. Бо, як з’ясувалося, не переукладено контракт із завідувачкою літературної частини Мирославою Оверчук. До слова: проти звільнення Мирослави Анатоліївни в колективі чомусь не бунтують... А от на не переукладання контракту з Я.Кіргачем у театрі відреагували бурхливо (щоправда, чомусь із затримкою в місяць). 26 вересня, коли актор зіграв свою останню виставу «Украдене щастя», на сцену вийшов головний режисер театру Федір Стригун, щоб повідомити публіці, що 49-річний Ярослав уже в театрі не працює. Сказав головний режисер не лише про звільненого Кіргача, а й про інших акторів, яких переведено на пів чи чверть ставки, і це не тільки особи пенсійного віку. «Ці контракти — найбільший розвиток корупції», — зазначив Стригун і нагадав публіці, що вже не вперше виступає проти контрактної системи... «Я вже два роки за це б’юся, і захисту ніде не знайшов».
Треба зазначити, що цей конфлікт у Львові лише вершечок «айсберга», бо нині майже у кожному театральному колективі можна знайти полярні погляди на контрактну систему. Але закон є і його потрібно виконувати, а ще треба розуміти, що старих часів уже не буде! Хоча є людський фактор і він інколи болючий, бо почивати на лаврах: ти народний, чи заслужений — нікому зараз не дають гарантії того, що актор буде просто числитись у театрі. Свою потрібність і зайнятість у репертуарі треба кожному доказувати щоденно і на кожній виставі!
ТЕАТР ГУДЕ, ЯК «ВУЛИК»
У соцмережах оприлюднені відеозвернення заньківчан, а на дверях гримерок з’явилися наліпки з написом «Ми проти звільнення Ярослава Кіргача». Такі ж папірці — на більшості гримерних столиків. Хоча насправді не всі працівники театру на боці звільненого — є й такі, що підтримують Андрія Мацяка, наполягаючи на тому, що Мацяк завжди дбав про колектив, ніколи нікого не залишав у біді і нагадуючи невдоволеним діями директора про неймовірну кількість «народних» і «заслужених» заньківчан, що дуже помітно на тлі інших львівських театрів.
У театрі відбулися профспілкові збори, де обговорювалася конфліктна ситуація. Генеральний директор обіцяв скликати прес-конференцію, але чомусь скасував це рішення і тепер приймає медійників «індивідуально».
То чому не переукладено контракт із Я.Кіргачем? Хто ще опиниться за бортом заньківчанського»корабля» і з яких причин? Чи не призведе отака «селекція» до втрати реноме театру як такого, що з діда-прадіда і чи не єдиний в Україні (і це завжди декларують у Театрі Заньковецької) зберігає українську національну традицію? Що загалом спричинило скандал? Про це далі в прямій мові представників обох боків «барикади».
«УСИПАЛЬНЯ ТУТАНХАМОНА»
Андрій МАЦЯК, генеральний директор Театру ім. Марії Заньковецької:
— Контрактна система працює в усіх театрах України. Щодо розірвання контракту, то не ми перші. Аналогічні ситуації виникали в Національній опері і не лише — по всій Україні. Мова, зрештою, не про Кіргача. Мені розходиться, чи Театр Заньковецької й надалі буде «усипальнею Тутанхамона», в яку ніхто не зайде (ні нові режисери, ні нові актори) і свіже повітря сюди не зайде, чи буде театр відкритий для світу, для інших постановок, естетик тощо.
Я говорив із багатьма колегами і за межами театру, і в нашому театрі. Говорив і з запрошеними режисерами, котрі невдовзі ставитимуть у нас вистави. І вони не виявили жодної зацікавленості в Кіргачі. Якщо з Юхницьким, Мукою, Боровською та іншими акторами вони хочуть працювати, то з Кіргачем — ні! І я зрозумів, що Ярослав Кіргач як актор зупинився в розвитку, перебуває в статичному стані. І таких, як Кіргач, у театрі чимало. Дехто отримав чіткі попередження , і ми з ними підписали контракти на коротший термін, давши таким чином шанс. Давав я такий шанс і Ярославу, щоби він і далі грав ті ролі, які має. Пропонував підписати цивільну угоду, щоби згодом мати можливість взяти участь у конкурсі і поновити контракт. Від такої пропозиції Ярослав відмовився.
Я не продовжив контракту і з завідувачкою літературною частиною Мирославою Оверчук. Тому що вона не може виконувати посадових обов’язків у нинішніх умовах — не знає, як вмикається комп’ютер, не вміє користуватися мобільним зв’язком й досі друкує документи на друкарській машинці... Тому й оголошуватимемо конкурс на завліта. А до нового року маємо розглянути питання продовження контакту зі ще 80 людьми, і це не лише актори.
Щодо тих видатних акторів, яким зменшено посадові оклади до 0,25, то вони сприймають це з розумінням, бо не приходять у театр взагалі. А маючи президентську стипендію, маючи хорошу пенсію від держави, ще й мають від театру 0,25. Хіба це погано? Щодо тих акторів, що переведені на 0,75, а це народні артисти Мірус, Брилинський та Максимчук, то, з огляду на наші, високі, Національного театру, зарплати, вони задоволені, бо отримують достатньо. Думаю, що і медики, і вчителі в Україні заздрять тим 0,75. Тому, на мою думку, в нас усе нормально. Щодо того, що ви називаєте скандалом, то йдеться про оголені особисті амбіції.
«ЦЕ ПОМСТА»
Ярослав КIРГАЧ, заслужений артист України:
— У мене є підозра, що Андрій Олександрович ніколи не цікавився моєю творчістю. Вважаю, що не переукладення зі мною контракту — це помста за активну профспілкову та громадську діяльність. Ми багато знайшли нестиковок і давали запити щодо нарахування премій, зокрема, бухгалтерії.
Я під час трирічної дії контракту зіграв шість прем’єр, мав кілька термінових вводів у вистави, маю подяки від директора за останні місяці. Найбільше обурюють несправедливі закиди щодо того, що зі мною не хочуть працювати режисери! Я був задіяний у виставах з нашими Аллою Бабенко, Федором Стригуном, Вадимом Сікорським, Орестом Огородником, також — із запрошеними, з багатьма! Просив Андрія Олександровича про організацію круглого столу, щоби з’ясувати причини мого звільнення. Директор на це не погодився. В мене таке враження, що директор боїться публічності. Мені пропонували цивільно-правову угоду. Я відмовився, бо не матиму ні сталого заробітку, ні лікарняних, ні відпускних. Йду ставати на біржу. І хочу подаватися на конкурс у театрі нашому. Думаю, що я не один такий. Із Оверчук уже не переуклали контракту. Чекатимемо на подальші події ще принаймні з вісьмома нашими працівниками. Дуже сподіваюся, що розголос через моє звільнення зупинить репресії.
«ПОТРІБНА КОЛЕКТИВНА УГОДА»
Януш ЮХНИЦЬКИЙ, народний артист України, в.о. голови профспілки Театру Заньковецької:
— На наших зборах були присутні лише члени профспілки. Прийшло 96 осіб (це половина членів профспілки. — Т.К.). Не приймали ми ніяких рішень, не було кворуму. Щодо порядку денного, то це було звільнення Кіргача, затягування процесу прийняття колективної угоди на наступний термін, також — звернення до влади щодо ситуації, яка є в театрі в зв’язку з законом про контрактну систему. Кіргач і Максименко говорили Андрієві Олександровичу, що він неправильно чинить, бо в такий спосіб розпоряджається не тільки заробітними платами, а й пенсіями працівників театру. На що Мацяк заявив: «Подавайте до суду», що й сталося. Судилися два роки. Суд виграли, але там було якесь «але», яке полягало у визначенні винного: Міністерства культури чи адміністрації театру. Мацяк цього пробачити хлопцям не може. Максименкові, а він старша людина, контракт продовжили на рік, і то, напевно, через те, що має кардіостимулятор. А з Кіргачем контракт розірвали. Я вважаю, що це звичайна помста директора Кіргачу. Як, до речі, й Мирославі Оверчук, яка колись сказала Андрієві Олександровичу, що «треба спочатку п’єси читати, а вже потім зі мною дискутувати». Розвиток теперішньої ситуації може бути тільки в одному: Мацяк повинен покинути театр. Можемо заради того розпочати страйк.
Якби в нас була колективна угода, то все розвивалося б інакше. Бо там були б пункти про те, що директор мусить погодитися з думкою профспілки, має прислухатися до думки художньої ради, а колектив має велику силу, і актор, який грає понад десять років, не має бути звільненим безпідставно. Також — народний, заслужений артист та лауреат усяких премій переходять з контракту на контракт автоматом на три роки...
P.S. Скандальна ситуація в Театрі Заньковецької — не перша така у Львові. Варто згадати події кількарічної давності в Першому українському та імені Лесі Українки, де доходило до страйку акторів через непорозуміння й конфлікти з директорами.
«День» відстежуватиме подальший розвиток події в заньківчан. Далі буде...
