Нагадаємо, у змаганні взяли участь 20 театральних колективів столиці (крім Молодого театру і Національного театру російської драми ім. Лесі Українки, дирекція яких вирішила зробити «пекторальну паузу»), були представлені 47 вистав (великої сцени — 13, камерної — 22, музичні — 7 і дитячі — 5). Вже другий рік поспіль кращих із кращих обирає переформатована експертна група (нині це було 29 осіб), до якої увійшли представники театрів (керівники літчастини, режисери, актори, диригенти, керманичі і заступники колективів), театрознавці і журналісти. Дирекція театральних колективів самі висували постановки, які вважають достойними на отримання премії (але не більше, ніж чотири, із репертуарних новинок).
Після перегляду вистав кожен із експертів надав свої пропозиції, а члени оргкомітету підбили підсумки і назвали трійки у кожній із номінацій, плюс ще були додані три премії від оргкомітету «Київської пекторалі» («Подія року», «За вагомий внесок» і спеціальна премія).
Цьогріч урочистості провели у новому приміщенні Театру на Подолі. Треба зазначити, що за 26 років, як була заснована «Київська пектораль», цю подію чекають усі, хто любить театральне мистецтво.
«ПЕРЕДЧУВАТИ, ДІАГНОСТУВАТИ І ПРОРОКУВАТИ»
— Театр має три чудові інструменти, іпостасі і завдання — це передчувати, діагностувати і пророкувати, ті процеси і настрої, які є нині у суспільстві. Можна сказати, що ознака сезону 2017—2018 рр. виявляє абсолютно іншу якість театру, — вважає Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, голова правління Київського місцевого творчого відділення Національної спілки театральних діячів України. — Сьогодні немає вистав, які тільки розважають публіку, або тільки щось декларують, залишаючи тільки поверхневий сенс, так саме нині немає постановок, які проголошують лише лозунги та інш. Сьогодні театральні колективи повернулися до роздумів про смисли кожної хвилини існування людини. Можна констатувати, що з’явилося чимало вистав де особлива, навіть нервова природа існування артистів на сцені, інколи навіть можна почути елементи істерії (в певних постановках), але за будь-яких ознак зовнішніх, емоційних «кардіограм» — головним все ж залишається зміст, координація людини і з тим, що нині відбувається у цілому в світі, в Україні, Києві, або безпосередньо у залі театру. І саме це є надзвичайно важливо.
Був час, коли у театрі домінувала «чорнуха», був час і суто розважальний, а зараз я вважаю, що визрів інтелектуальний та аристократичний театр! Нині зали театрів заповнені, а глядачі інколи зі здивуванням зізнаються, що мають проблему купити квиток, бо часто ще за місяць-два всі квитки продані. Це, на мою думку, серйозна ознака того, що театр набув достойного місця, серед найважливіших трибун у нашому суспільстві.
До речі, можу прогнозувати, що наступні вибори в Україні матимуть абсолютно інший характер, і тих, хто буде купуватися на лозунги політиків, той, хто маски прийматиме за обличчя, — буде набагато менше! Це ми сьогодні бачимо по очах, якими на нас дивиться глядацька зала, це ті священні паузи, які є перед оплесками і які немов говорять: «Ми громадяни й усвідомлюємо себе з голосом народу...» Кожен може на це явище дивитися з будь-якої своє башти, а що стосується театральної спільноти, то ми саме цей доробок, поворот і момент в історії театру будемо святкувати «Київською пектораллю». Кожен раз щось підсумовуючи, акцентуючи і пророкуючи...
Здавалось би, така проста річ — оплески, захоплення, аншлаги або навпаки — тиша і непорозуміння після закінчення вистави, але насправді це дає дуже глибокі і важливі, навіть доленосні визначення для глядачів. Сьогодні взагалі більше людей цікавляться мистецтвом і, зокрема, театром, і це ще одна велика радість, яку святкують митці, хоч би в якій галузі мистецтва вони працювали!
БОГОМАЗОВ ТА ІНШІ
Цьогорічним фаворитом (п’ять «Київських пекторалей») став колектив Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Прекрасні роботи представив режисер Дмитро Богомазов (нині головний режисер Національного театру ім. І. Франка. — Т.П.), який поставив на лівобережній сцені резонансні вистави — психологічну драму «Життя попереду», за твором французького письменника Еміля Ажара та «12 ніч, або Що захочете» за комедією Вільяма Шекспіра. Саме ці вистави здобули такі почесні нагороди, як «Краща драматична вистава», «Краща режисерська робота», «Краща камерна вистава, «Краще виконання чоловічої ролі», «За кращу музичну концепцію»...
У «Житті попереду» дія відбувається у 1950-ті. Головна героїня — колишня повія, стара польська єврейка мадам Роза (цю роль чудово грає Лев Сомов — дай Боже митцю здоров’я, який через хворобу не зміг особисто одержати «пектораль» за «Краще виконання чоловічої ролі». Інтерв’ю з актором читайте у найближчих числах «Дня»), котра пройшла гітлерівський концтабір, утримує в емігрантському кварталі Парижу дитячий притулок, де живуть діти, народжені повіями. Один із вихованців цього притулку — арабський підліток Момо (цей образ зіграла молода актриса Оксана Жданова, яка номінувалась як краща акторка), від імені якого ведеться відверта історія про велич та силу неймовірного кохання на порозі життя і на межі смерті...
Драйвовий і сучасний Шекспір — так можна охарактеризувати «12 ніч, або Що захочете» (переклад українською мовою зробив Юрій Андрухович). Ця вистава — спільна режисерська робота Дмитра Богомазова та Андрія Самініна здійснена на Камерній сцені Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, дала можливість глядачам познайомитися з тими, хто тільки починає свій професійний шлях у царині акторства (виконавці — студенти IV курсу класу Д.Богомазова у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого), а ще це дуже талановитий, харизматичний Олександр Бегма, який чудово себе проказав у цій постановці у двох різних іпостасях — у ролі феєричного Блазня і як автор музичної концепції...
Треба зазначити, що Дмитро Михайлович практично щороку чимось дивує поціоновуваців театру, а його постановки мають свій особливий почерк і завжди викликають цікавість у публіки, дискусії серед критиків. Як розказали «Дню» члени оргкомітету, підрахунки робилися дуже скрупульозно, бо інколи один «голос» вирішував, хто переміг у тій чи іншій номінації. Так, колектив Національного театру ім. І. Франка до свого активу нині додав дві «Пекторалі»: «Краща жіноча роль» — Анжеліка Савченко, за роль Патріції Хольман у виставі «Три товариші» і «Найкраща жіноча роль другого плану» — Ксенія Баша-Довженко за роль Ен Дівер у виставі «Всі мої сини».
Постановник Юрій Одинокій може порадіти, що ця вистава нині є аншлагова, а красуня Савченкодуже переконлива на сцені, створивши тонкий психологічний образ.
Є у нас і молоді таланти! Це доводить Анна Огній, яка одержала «пектораль» за «Режисерський дебют» — вистава «Холодна м’ята» (Український малий драматичний театр). Жанр постановки Огній назвала «чуттєвими оповіданнями». До речі, перед початком роботи над спектаклем Анна разом з артистами поїхала на Батьківщину Григора Тютюнника — в село Шилівка. Там відвідали музей письменника, познайомилися з людьми, які свого часу стали прототипами героїв оповідань. До вистави ввійшла низка творів Тютюнника: «Додому, додому», «Холодна м’ята», «Зав’язь», «Нюра», «Оддавали Катрю», «Кізонька», «Дикий», «Сміхота» та інш. У постановці 8 акторів грають 25 персонажів! Зі сцени звучать звертання до глядачів (перформативні елементи), а завдяки створенню єдиного простору виконавцями та глибокому психологізму творів Тютюнника, перед публікою поступово зникає межа між сценою та глядацькою залою, уявним та реальним...
ПЕРЕМОЖЦІ «КИЇВСЬКОЇ ПЕКТОРАЛІ»
«За кращу драматичну виставу»
Е. Ажар «Життя попереду» — режисер Дмитро Богомазов (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра).
«За кращу музичну виставу»
Дж. Пуччіні «Богема» — режисер Віталій Пальчиков (Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва).
«За кращу камерну виставу (виставу малої сцени)»
В. Шекспір «12 ніч, або що захочете» — режисер Дмитро Богомазов (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра).
«За кращу режисерську роботу»
Дмитро Богомазов — вистава «Життя попереду» (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра).
«За краще виконання чоловічої ролі»
Лев Сомов — за роль Мадам Рози, у виставі «Життя попереду» (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра).
«За краще виконання жіночої ролі»
Анжеліка Савченко — за роль Патріції Хольман, у виставі «Три товариші» (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка).
«За краще виконання чоловічої ролі другого плану»
Антон Соловей — за роль Юрасика та Альберта, у виставі «Тату, ти мене любив?», режисер Станіслав Жирков (Театр «Золоті Ворота»).
«За краще виконання жіночої ролі другого плану»
Катерина Кистень за роль Жінки у виставі «Двоє бідних румунів, що розмовляють польською» (Новий драматичний театр на Печерську)
«За краще пластичне вирішення вистави»
Віктор Литвинов — балетмейстер-постановник вистави «За двома зайцями» (Національний академічний театр опери і балету України ім. Т.Г.Шевченка).
«За кращу сценографію»
Сергій Маслобойщиков —художник вистави «За двома зайцями» (Національний академічний театр опери і балету України ім. Т.Г.Шевченка).
«За кращу музичну концепцію вистави»
Олександр Бегма — у виставах «Життя попереду» та «12 ніч, або що захочете» (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра).
«За кращий акторський дебют»
Вікторія Муштей — за роль Марлі у виставі «Бійцівський клуб», режисер Ігор Білиць (Київський театр «Актор»).
«За кращий режисерський дебют»
Анна Огій —режисер вистави «Холодна м’ята» (Український малий драматичний театр).
«За кращу дитячу виставу»
Номінацію було знято.
