Не секрет, що у сучасному суспільстві театр починає дедалі більше скидатися на чеховський вишневий сад — субстанцію чарівно-ефемерну, завжди неприбуткову, проте конче необхідну для повноцінного людського існування. Глобалізація економіки, бурхливий розвиток електронних медіа зробили світ дивовижно малим, але, на жаль, не сприяли поширенню духовних цінностей. Мистецтво, зокрема театр, залишається непідвладним інтеграції явищем і шукає шляхи для виживання окремо у кожній країні.
Тож не дивно, що на Конгресі обговорювалася переважно проблема культурного самовизначення та театральний досвід так званих провінцій або національних меншин. Цікаво, що майже всі держави у масштабах Європи відчувають свою другорядність поряд із незаперечними авторитетами — Францією та Великою Британією. Однак представники так званих великодержавних культур настроєні демократично. Почесний президент Міжнародної Асоціації театральних критиків англієць Джон Елсом виступив із доповіддю «Тепер ми всі провінціали!». Він вважає, що провінційність — це проблема не місця, а часу. Театральні критики із США теж нарікали на Бродвей, який давно перестав бути джерелом нових ідей. Втім, для східноєвропейського театру, що лише недавно вирвався за «залізну завісу», «центри» поки що існують. Проблема культурного усвідомлення у суворих економічних умовах далеко недемократичного суспільства стоїть для них вельми гостро. А втім, незважаючи на віщування загибелі театру, він продовжує існувати, залишаючись вишневим садом, елітною меншиною, а разом із ним продовжує свою діяльність і театральна критика — елітна меншина самого Театру.
Гданськ—Київ
№197 15.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
