Микола Васильович пристрасно любив театр і сам мав неабиякі акторські здібності, майстерно читав свої власні твори, захоплюючи читачів інтонаціями голосу та мімікою. Пристрасть до театру в Гоголя була спадковою. Його батько Василь Афанасійович і мати Марія Іванівна, мешкаючи в селі Василівка, були частими гостями маєтку Дмитра Прокоповича Трощинського, міністра юстиції (мав маєток у с. Кибинці, неподалік Василівки та Сорочинців). Відпочиваючи в затишку своїх домашніх та земляків, Трощинський і батько Гоголя знаходили один в одному прекрасних співбесідників. Щойно І. Котляревський виступив на сцені зі своєю «Наталкою Полтавкою» та «Москалем-чарівником», які так подобалися публіці. І не один поміщик влаштував для них домашній театр. Це ж зробив і Трощинський. Головною особою цього театру став батько Гоголя — організатором театру, його актором і автором комедій.
Маючи чутливу і вразливу природу, Микола Гоголь не міг залишитися байдужим до театральної справи.
«Кулисами служили ему (Гоголю) классные доски, а недостаток в костюмах дополняло воображение артистов и публики. С этого времени театр сделался страстью Гоголя и его товарищей, так что, после предварительных опытов, ученики сложились и устроили себе кулисы и костюмы, копируя по указанию Гоголя, театр, на котором подвязался его отец. Гоголь не только дирижировал плотниками, но сам расписывал декорации», — писав П. Куліш.
Театральні вистави давали на свята, глядачами були, крім наставників гімназистів, сусідні поміщики та військові Ніжинської дивізії. Грали трагедії Озерова «Едіп» та «Фінгал», водевілі, малоросійську п’єсу батька Гоголя, від якої публіка надривалася від сміху. Більш за все давалася комедія Фонвізіна «Недоросль». До речі, Гоголь блискуче грав жіночу роль Простакової. Цікаво, що коли Микола взявся за роль дядька, він годинами просиджував перед дзеркалом, пригинаючи ніс до підборіддя, поки не досяг бажаного. І роль зіграв чудово. Товариші Гоголя по гімназії не сумнівалися, що Микола обов’язково поступить на сцену, тому що бачили в ньому великий талант і всі дані для гри на сцені: міміку, грим, переміну інтонацій голосу, повне перевтілення. Один із них, Т.Г. Пащенко, писав: «Думается, Гоголь затмил бы знаменитых артистов, если бы вступил на сцену». Але... коли Миколі виповнилося 16 років, помер батько. Родина, перебуваючи у Великих Сорочинцях, не могла обійтися без нього, тим більше, що мати душі в сині не чула і ніяк не хотіла відпускати його від себе далеко та надовго.
Утім, юний Гоголь мріяв стати дипломатом або великим чиновником. Хоча риси його характеру вже тоді до цієї діяльності зовсім не годилися. Був він розважливий, поваги до старших і начальства не проявляв, здоров’я мав скоріше слабке... У той час кар’єру можна було зробити тільки в Петербурзі — і він вирушає до Північної Пальміри. Гоголь потрапив у чуже йому середовище, петербуржці дивилися на юного сорочинця зверхньо. Перед ним відкривалася кар’єра дрібного чиновника, яких він згодом так геніально описав у своїх повістях...
У 19 років він стоїть на роздоріжжі: стати актором, літератором чи службовцем? І Микола Васильович подається до театру (успіхи на гімназичній сцені давали йому впевненість і надію, що тут він буде у своїй стихії).
«В одно утро 1830 или 1831 года (хорошо не помню) мне доложили, что кто-то желает меня видеть. В то время я занимал должность секретаря при директоре императорских театров князе Гагарине, который жил тогда на Английской набережной. Приказав дежурному капельдинеру просить пришедшего, я увидал молодого человека весьма непривлекательной наружности с подвязанною черным платком щекою и в костюме, хотя приличном, но далеко не изящном...
Князь имел наружность довольно строгую и кто не знал его близко, внушал всегда какую-то робость. Вероятно, такое же впечатление произвел он и на Гоголя, который, вертя в руках шляпу, запинаясь, отвечал: — «Я желал бы поступить на сцену и просить ваше сиятельство о принятии меня в число актеров русской труппы». — «Ваша фамилия?» — «Гоголь-Яновский». — «Из какого звания?» — «Дворянин». — «Что же побуждает вас идти на сцену? Как дворянин, вы могли бы служить». Между тем, Гоголь имел время оправиться и отвечал уже не с прежнею робостью. — «Я человек не богатый, служба вряд ли может обеспечить меня, мне кажется, что я не гожусь для нее, к тому же я чувствую призвание к театру». — «Играли вы когда-нибудь?» — «Никогда, ваше сиятельство». — «Не думайте, чтоб актером мог быть всякий: для этого нужен талант». — «Может быть, во мне есть какой-нибуть талант». — «Может быть! На какое же амплуа думаете вы поступить?» — «Я сам этого теперь еще хорошо не знаю; но полагал бы — на драматические роли». Князь окинул его глазами и с усмешкой сказал: — «Ну, г-н Гоголь, я думаю, что для вас была бы приличнее комедия; впрочем, это ваше дело». Потом, обратясь ко мне, прибавил: — «Дайте г-ну Гоголю записку к Александру Ивановичу, чтобы он испытал его и доложил мне»...
В то время инспектором русской труппы был известный любитель театра А.И. Храповицкий... Гоголь читал монологи из «Дмитрия Донского», «Гофолии» и «Андромахи» перевода графа Хвостова. Я не присутствовал при этом испытании, но потом слышал, что Гоголь читал просто, без всякой декламации, но как чтение это происходило в присудствии некоторых артистов, и Гоголь, не зная напамять ни одной тирады, читал по тетрадке, то сильно сконфузился и, действительно, читал робко, вяло и с беспрестанными остановками. Разумеется, такое чтение не понравилось и не могло нравиться Храповицкому, истому поклоннику всякого рода завываний и драматической икоты. Он, как мне сказывали, морщился, делал нетерпеливе жесты и, не дав Гоголю кончить монолог Ореста из «Андромахи», с которым Гоголь никак не мог сладить, вероятно, потому, что не постигал всей прелести стихов Хвостова, предложил ему прочитать сцену из комедии «Школа стариков», но и тут остался совершенно недоволен. Результатом этого испытания было то, что Храповицкий запискою донес кн. Гагарину, что на испытании Гоголь-Яновский «окозался совершенно неспособным, не только в трагедии или в драме, но даже в комедии; что он не имеет никакого понятия о декламации», даже и по тетради читал очень плохо и нетвердо, что фигура его совершенно неприлична для сцены и, в особенности, для трагедии, что он не признает в нем решительно никаких способностей для театра, и что если его сиятельству угодно будет оказать Гоголю милость принятием его на службу к театру, то его можно было бы употребить разве только на выход. Гоголь, вероятно, сам чувствовал неуспех своего испытания и не являлся за ответом; тем дело и кончилось». В. Вересаев. «Гоголь в жизни»).
А може й не скінчилося? А тільки почався його блискучий «театральний роман», який приніс йому світову славу.
Звернімося до сучасників.
За спогадами Аксакова, Гоголь привіз до Петербурга свою комедію «Одруження» і сам визвався прочитати її в помешканні Погодіна, де зібралося дуже багато люду.
«Гоголь до того мастерски читал или, лучше сказать, играл свою пьесу, что многие понимающие это дело люди до сих пор говорят, что на сцене, несмотря на хорошую игру актеров, особенно Садовского в роли Подколесина, эта комедия не так полна, цельна и далеко не так смешна, как в чтении самого автора. Я совершенно разделяю это мнение, потому что впоследствии хорошо узнал неподражаемое искусство Гоголя в чтении всего комического». «Вчера (на субботе Жуковского) Гоголь читал нам новую комедию «Ревизор»... читает мастерски и возбуждает в аудитории непрерывные взрывы смеха. Не знаю, не потеряет ли пьеса на сцене, ибо не все актеры сыграют как он читает...». (письмо Кн. П.А. Вяземского А.І. Тургенєву).
Хоча актором Гоголь не став, але він став великим прозаїком і драматургом. Саме література була суттю художнього обдарування Миколи Гоголя. Його прозові твори вирізняються яскравим драматизмом. Можна сказати, що саме художнє бачення письменника містило в собі такі особливості, які характерні саме для драматурга. Зображаючи ту чи іншу сценку в повісті, він надає їй театралізованого характеру. Навіть у мізансценах прозових творів ми знаходимо драматургічну пластику.
Починаючи з 1832 р., думки Гоголя постійно були звернені до театру. В його голові народжувався один сюжет за одним. Він приступав до роботи над однією п’єсою, але, не завершивши її, опинявся в полоні нового задуму. Так, у самий пік роботи над п’єсою «Володимир третього ступеню», Гоголь почав писати «Одруження», не закінчивши їх, став писати трагедію «Альфред», присвячену подіям англосаксонської історії кінця ІХ століття. Після «Ревізора» у нього несподівано виникає задум зовсім нової п’єси — драми з історії України, про який він розповідає С.Аксакову, що ця п’єса — його «давнишнее, любимое дитя», що вона «у него составлена в голове». Але й цей задум не було здійснено, а можливо, Гоголь знищив п’єсу...
До 200-річного ювілею Миколи Гоголя єдиний в Україні музей трьох муз — театру, музики та кіномистецтва представив виставку «ГОГОЛІАДА.kiev.ua», яка подає твори класика, втілені в різних видах вітчизняного мистецтва — у кінематографі, на драматичній та музичній сценах. Для створення експозиції співробітники музею співпрацювали з багатьма столичними театрами, збираючи матеріал сучасної київської гоголіади. Тут представлено 19 вистав з 14-ти театрів, які подають багату жанрову та стилістичну палітру київських вистав, поставлених за творами класика. Це традиційні й експериментальні, масштабні й камерні, драматичні та музичні постановки. Поряд з сучасними матеріалами, афішами, програмами, фотографіями з вистав експонуються матеріали з фондів музею — ескізи українських сценографів до вистав за творами М.В.Гоголя. Присутність художніх робіт таких майстрів, як Анатолій Петрицький, Данило Нарбут, надають виставці більшої глибини та змістовності, демонструючи безперервність сценічного життя гоголівських творів.
