Художня виставка «Срібний шлях», яка відкрилася в галереї БК КПІ, стала частиною Міжнародного V Форуму теософії «Шляхи духовного розвитку людини та суспільства», що проходить у Києві. На виставці представлені роботи відомого письменника-фантаста Олеся Бердника («Небесні вершники»), декоративні композиції Валентини Бердник-Сокоринської («Діва-Україна»). Продовжувачем традицій символізму вважає себе художник Володимир Проклов («Розп’яття», «Неповторна»). Однак більшу частину експозиції становлять твори трьох художників — Асрора Мурадова, Олени Журавель та Валентини Чайковської.
Асрор Мурадов — творець дивного простору, таємничого та похмурого, що нагадує одночасно й іншу планету, і якийсь «паралельний світ» («По той бік»). Художник здебільшого дає своїм картинам назви прості та значущі — «Створення», «Устремління». Живопис Асрора Мурадова — мандрівка серед скель химерних форм, фантастичних рослин та загадкових замків, причому всі вони — скелі, рослини, замки — разюче схожі і здаються проявами однієї сили («Палаючий замок», «Звернення до зірки»). Ціла нескінченність цього простору незаселена, але часом звідкись з’являються всезнаючі створіння, які нагадують героїв середньовічних бестіаріїв.
Олена Журавель та Валентина Чайковська — сестри-близнюки. Тим дивовижніша своєрідність творчості кожної з них. Олена Журавель — творець картин гармонійних і тихих. Її герої, одягнені в костюми улюбленої художницею Срібної доби, сповнені очікування дива — але очікування це триває, наповнюючи їх світлою печаллю («Передчуття», «Музика моря»), а диво тим часом відбувається непомітно та просто, майже затишно, якось навіть «по-домашньому» («Ніч перед Різдвом»). Живопис та графіка Валентини Чайковської абсолютно інші. Вона — творець- візіонер, яка гаряче та пристрасно прагне донести істини, що відкрилися їй, до всього світу, «достукатися» до кожної душі («Велике Чоло», «Лист Кохання»). Її картини та акварелі, що переливаються всіма фарбами, сповнені складних, зашифрованих символів, які Валентина Чайковська розкриває у віршованих есе, що супроводжують більшість її творів, особливо нові («11 кімнат Життя», «Дві Вічності»). Однак неможливо не помітити, що в картинах попередніх років художниця обходилася без такого «словесного коментарю» — тоді її образи були цілком самодостатні, а можливо, — і більш багатозначні («Срібна відстань», «Погляд крізь віки. Майстер вітражу») .
