Гарячі дискусії навколо Трої знову породив письменник з Австрії. Він розпочав суперечку про місцезнаходження стародавнього міста. На його думку, Троя, або Іліон, була розташована в Кілікії, на кордоні з Сирією. Чи спростують Гомер і Шліман?
«Грецькою тиранією над Німеччиною» назвала одного разу особливе ставлення німців до античної Еллади одна британська дослідниця. Безумовно, коли класична освіта відійшла в небуття, ця диктаторська залежність дещо послабла. Однак історія країни класичної старовини нема-нема, та й бентежить душевне здоров’я нації, про що свідчать незліченні суперечки навколо Трої.
Приблизно за тиждень на книжкових прилавках Європи з’явиться книга австрійського письменника Рауола Шротта під назвою «Батьківщина Гомера. Боротьба за Трою та її реальне закулісся» («Homers Heimat. Der Kampf um Troia und seine realen Hintergrunde»). Ще невидана праця спричинила хвилю інтересу й викликала гарячі суперечки. Як повідомляє німецька газета «Вельт», одна з таких дискусій сталася нещодавно в Ессені за величезному скупчення народу, що прийшов послухати дебати 44-літнього автора та його маститих противників в академічних чинах.
Суть відкриття письменника, поета і вченого Шротта зводиться до наступного: місто-фортеця Троя, або Іліон, знаходилося в Кілікії, на кордоні з Сирією, пише pravda.ru. Все відбувалося інакше і не там, як думали раніше. В істориків, які отримали класичну освіту, відразу виникло питання: а чи був Гомер ассирійським писакою?
Почалося все з того, що нині покійний археолог із Тюбінгена Манфред Корфман, що керував розкопками в турецькому Гіссарліку, яке прийнято вважати місцерозташуванням історичної Трої, зробив власну інтерпретацію. Свої ідеї він наочно продемонстрував на пересувних виставках ще наприкінці минулого сторіччя. Нагадаємо, професор первісної та стародавньої історії Тюбінгенського університету вважав, що за часів Троянської війни Троя (1700—1250 рр. до н.е.) була скоріше азіатським, а не європейським містом і, всупереч «Іліаді» Гомера, населяли її зовсім не греки.
«У бронзовому віці Троя була частиною центрально- анатолійської, а зовсім не крито-мікенської цивілізації. Троя була аванпостом Азії, навислим над Європою, а не великим європейським містом бронзового віку», — стверджував Корфман. Абсолютно нез’ясовний факт, але у Трої за весь час розкопок не знайдено жодних слідів писемності! На жодному з кам’яних фрагментів, на жодному керамічному уламку — їх назбиралося близько двох мільйонів. Нічого схожого на написи немає навіть у місцях поховань троянців. Висновок професора зрозумілий: називати Трою грецьким містом не варто. Хоча результати розкопок Анатолії бронзового віку дають ученим більше тем для дискусій, аніж встановлених фактів.
Проте багато істориків не згодні з теорією Корфмана. Вони стверджують, що у своїй оцінці давніх руїн той вдався до комбінації, за якою яблуко порівнюють із грушею. І ось на сцені з’явився не професійний історик, який сам рветься в бій і впевнено відстоює тезу, що Троя знаходилася в іншому місці.
На думку Шротта, фортеця Каратепе на північному сході Кілікії має набагато більше шансів бути описаною Гомером Троєю, ніж розкопане Генріхом Шліманом поселення поблизу Дарданелл. Окрім того, узбережжя, більш віддалене від Гіссарліка, набагато більше схоже на описане в «Іліаді». До речі, свої висновки Шротт обґрунтовує не на дослідженнях Корфмана, а виходячи з абсолютно інших дисциплін. Зокрема, лінгвістики.
У ході своєї експансії, що почалася з VIII сторіччя до н. е., грецькі торговці та пірати проникали на територію родючої і багатої на метал Кілікії. Країна була під управлінням хетської династії (1350 р. до н.е. велика держава у північній Сирії, яка загрожувала Єгипту, розпалася близько 1100 р. до н.е.), що визнала верховенство ассирійського владики. На кордонах цієї супердержави, чий центр розташовувався у верхів’ях Тигра і тимчасово тягнувся від Іранського нагір’я до Верхнього Єгипту, греки зустрілися з мультикультурним світом, який мав давні традиції.
Тут існували школи для писарів, у яких готували бюрократичну еліту. Одним із випускників такої школи був також і Гомер з Адани (нинішня Аданія). Шротт, який 2004 року наново переклав месопотамський епос про Гільгамеша, побачив численні виписки з цих стародавніх оповідей, викладених у підручниках, що потрапили потім в «Іліаду». Як і у стародавній східній традиції, Гомер творив, запозичаючи історії, що ходили в районі Кіпру й були в архівах ассирійських сатрапів. Численні імена з «Іліади», вважає Шротт, вказують на історичних персонажів, які залишили свій слід на просторах Кілікії.
Історичним фоном для Троянської війни могли б слугувати битви між ассирійським Сіннахерібом і кілікійськими повстанцями. Протягом дев’яти років ассирійський цар дозволяв безуспішно битися підлеглим йому полководцям. І лише на десятий рік він особисто вийшов на поле битви, як Ахілл в «Іліаді», щоб перемогти противника. У знеславленні вождя повсталих Кіра письменник Шротт убачає прекрасний зразок пристрастей, які Ахіллес демонстрував перед Гектором.
