Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Тут ідеться про довіру»

Ще раз про конкурси в культурі
9 серпня, 2016 - 10:37
ФОТО З САЙТА YOUTUBE.COM

Наприкінці минулого тижня у київському Кризовому медіацентрі відбувся круглий стіл на тему «Громадянське суспільство за прозорі конкурсні процедури у сфері культури»

Однією з новин заходу стало висунення кандидатури засновниці журналу Art-Ukraine Наталії Заболотної на заміщення вакантної посади директора Національного художнього музею.

А втім, більша частина виступів стосувалася того, як сьогодні працює закон про конкурси в культурі (повна офіційна назва — Закон України № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури»). В розмові, окрім Заболотної, взяли участь журналіст і телеведучий Юрій Макаров, галерист Євген Карась, голова правління ГО «ВО «Креативна Україна» Віктор Гріза, видавець, президент БО «Фонд культурних ініціатив ArtHuss» Костянтин Кожемяка, продюсер Олена Матвієнко, експерт «Реанімаційного пакету реформ» Олена Салата.

Виступаючі наголошували на проблемах з практичним застосуванням закону. Зокрема, відзначали заангажованість тої частини членів конкурсних комісій, які призначаються державою. Програми кандидатів на керівні посади не оприлюднюються і публічно не обговорюються. Немає передбаченої законом відеотрансляції засідань комісій, а, власне, критерії відбору кандидатів є розмитими.

Активісти запропонували  запровадити обов’язкові публічні звіти керівників закладів культури через рік після призначення на посади, виробити чіткі  критерії оцінки програм, прописати особисту відповідальність членів комісій за прийняті рішення. Серед більш конкретних пропозицій — намір «Реанімаційного пакету реформ» бути частиною всіх конкурсних процедур і обіцянка Костянтина Кожемяки забезпечити пряму інтернет-трансляцію всіх засідань комісій.

Олена МАТВIЄНКО:

— Запит суспільства на культурний продукт не перетинається з баченням держави. Закон дуже прогресивний, але працюватиме, тільки коли держава чітко зрозуміє, яка в неї стратегія культурного розвитку країни. Програми кандидатів мають відповідати цій стратегії. Лише суспільство може адекватно оцінити ці програми. Але вони ніде не публікуються, лише зачитуються перед комісіями.

Віктор ГРIЗА:

— Навіть у непорочного зачаття були Святий Дух і Блага Вість. Так ось у реформах у сфері культури поки що немає ані Святого Духу, ані Благої Вісті.

Євген КАРАСЬ:

— Суспільство, надто ж комунікації, розвивається дуже швидкими темпами. А держава ніби досі перебуває у ХХ столітті і, прикриваючись недостатніми ресурсами, змушує нас лишатися у середньовіччі. Не вистачає інтернет-ресурсів. 50% проблем — це брак інформації, брак публічності. Українська влада не забезпечена сучасними каналами інформації і відкритості. Громадянське суспільство відбудеться тоді, коли все буде відкрито на всіх стадіях. І ще: управління культурою треба переводити в експертну площину. Саме експерти за своїми критеріями можуть сказати, добре чи погано працює культурна інституція — незалежно від кількості проданих квитків. Нам треба створити авторитетні експертні ради, які б оцінювали можливості і потенціал того чи того керівника. Є речі, які лежать тільки в експертній площині.

Юрій МАКАРОВ:

— Я вважаю, що конкурси в нинішніх умовах — це милиці. Потрібен був якийсь інструмент для зміни еліт. Щодо програми — я не дуже уявляю, чи потрібна була Андре Мальро програма для керівництва французьким міністерством культури. Тут йдеться про довіру і її делегування. Взагалі ми з вами перебуваємо в полі дуже суб’єктивних процесів і оцінок. І я не переконаний, що все це можна формалізувати. Я погоджуюся з паном Євгеном, що нам потрібні більш досконалі комунікації, більша кількість майданчиків для залучення професійної громадськості, щоб мистецьке середовище комунікувало не за принципом внутрішніх міжсобойчиків. Тут усе дуже суб’єктивно. І цю суб’єктивність треба переводити в публічний простір. Тільки тоді ця сума суб’єктивностей може перетворитися на об’єктивність. А сподіватися, що ми тут вигадаємо якісь ідеальні правила гри, за якими далі все покотиться, — наївно.

* * *

Конкурс на заміщення посади директора Національного художнього музею відбудеться через два місяці.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: