Солістка Національної опери України, заслужена артистка України Тетяна Кузьмінова має за плечима вже двадцять сезонів на столичній сцені.
На меццо-сопрано найчастіше припадають партії героїко-драматичного складу, ці персонажі сильні духом і вміють підкоряти собі обставини. Та й співачок зі справжнім меццо завжди було незрівнянно менше, ніж, скажімо, тих, хто має безтурботно-чарівне лірико-колоратурне сопрано. У штаті нашої Національної опери звичайно не більше семи-восьми меццо- сопрано, які активно співають на сцені. До того ж, спектаклі, що потребують участі меццо-сопрано для ролі головної героїні, ставляться нечасто. Публіка вже звикла до хрестоматійної пари «тенор-коханець плюс страждальниця-сопрано». Але тим паче гідні уваги співачки, котрі мають істинне, природне меццо.
Тетяна Кузьмінова спочатку мріяла стати драматичною актрисою й навіть закінчила два курси театрального інституту. Але потяг до співу взяв своє, й перевага була віддана консерваторії. До київської Опери Тетяна прийшла, коли там ще витав дух старих корифеїв театру. Творчими керівниками колективу тоді були головний диригент Стефан Турчак і головний режисер Дмитро Смолич. На першому прослуховуванні в одному з класів театру Кузьміновій довелося співати під рояль арію Вані з «Івана Сусаніна». В ті роки ця опера ще йшла на сцені, й молодій солістці цілком могли б доручити цю партію (хоча потім Кузьмінова співала Ваню лише на оркестровій репетиції й так і не встигла увійти в спектакль: незабаром його виключили з репертуару).
А вперше ступити на сцену нашого театру Тетяні довелося на відкритому відбірковому прослуховуванні. Тоді вона співала романс Поліни з «Пікової дами», а за пультом стояв сам Стефан Турчак. Так Кузьмінова була зарахована до стажерської групи театру, куди тоді ж були прийняті її майбутні колеги Оксана Яценко й Микола Коваль. Незабаром відбувся й дебют. Першою партією Тетяни була невелика партія Робітниці в опері Георгія Майбороди «Арсенал». Молода співачка зовсім не хвилювалася. Скоріше, її переповнювало відчуття щастя, задоволення. Як відомо, це є однією з ознак природного артистизму. Особливе хвилювання — хвилювання майстра — приходить потім, коли вже не маєш права понизити виставлену раніше високу планку.
Уперше заспівати у вердієвському «Реквіємі» Тетяні довелося за кордоном, у Перпіньяні. В цьому чарівному місті на півдні Франції регулярно проводиться фестиваль «Музика на морі». В його рамках і проходило виконання «Реквієму». Диригував Василь Сінайський, а партію баса виконував колега Тетяни по київській сцені, народний артист України Валентин Пивоваров. Цей випадок по-своєму показовий. Запрошення до Перпіньяна було несподіваним — там треба було терміново замінити заявлену раніше співачку. І якби не ця приємна несподіванка, невідомо, скільки б довелося чекати подібної нагоди в Києві. До того ж, це був відважний крок — відразу співати щойно вивчену партію на престижному західноєв ропейському фестивалі. Це зайвий раз підтверджує, що наші співаки надзвичайно працелюбні, завжди «тримають форму» й у себе на батьківщині могли б бути запитані набагато більше. Співачка каже, що вражень від того «Реквієму» їй вистачить «на все життя, що залишилося». Хоча згодом виступати за кордоном довелося дуже часто. Імпресаріо, який запросив Тетяну Кузьмінову в Перпіньян, раніше не був знайомий з її голосом. Але після успіху в «Реквіємі» він неодноразово запрошував її для участі в іншому фестивалі — також у Франції, в Турі. На ньому постійно виступали Юрій Башмет, квартет імені Бородіна та інші такі ж шановані музиканти. Тетяна, зокрема, співала там Берту в «Севільському цирульнику» Россіні й брала участь у концерті із зобов’язуючою назвою «Золоті голоси».
Гастролюючи за кордоном, нерідко доводиться стикатися з особливими викрутасами в оперних постановках. Одного разу Тетяна Кузьмінова співала партію Поліни в «Піковій пані» у Варшавської опері. В декораціях використовувалися живі дерева в діжках. Потім спектакль возили показувати в паризькому Пале де Конгре. Й важкі діжки з деревами подорожували в Париж разом з трупою!
Майже екзотичним можна назвати один із виступів Тетяни Кузьмінової в «Реквіємі» Моцарта. Це сталося в іспанському місті Нерха, неподалік від Малаги. Тамтешній концертний зал називається Куева де Нерха, він розташований у печері й зберігає всю її первісну красу. В ньому близько трьох тисяч місць. На цій сцені виступало багато видатних музикантів ХХ століття, включаючи Ріхтера й Ростроповича. У виконанні брали участь київські солісти — Світлана Добронравова, Олександр Дяченко, Леонід Тищенко, а також хор басків і оркестр Болгарської філармонії під керівництвом Хосе Зенса. Такі інтернаціональні склади дуже характерні для західних фестивалів. Пізніше із цим же хором Тетяні Кузьміновій довелося співати в Турі «Маленьку месу» Россіні. Насправді це аж ніяк не «маленький», а величезний і складний твір. Він завершується великим номером Agnus Dei, який виконує меццо-сопрано з хором. Перед концертом диригент у класі захотів пройти з Тетяною це місце. І раптом виявилося, що в клас набилося дуже багато людей — це хористки (меццо-сопрано) з хору басків прийшли послухати, з ким їм доведеться співати. Таким ревним і вимогливим виявилося їхнє ставлення до музики! Випробування пройшло успішно, й відтоді «синьйора Тетяна» здобула щиру симпатію хору.
Зараз Тетяні доведеться готуватися до поновлення опери Мусоргського «Хованщина» в Національній опері. На неї знову чекає робота над партією Марфи, яка для кожної співачки стає етапною. Цю партію Кузьмінова співала й тут, й за кордоном. Можливо, зараз ми маємо право чекати нового її прочитання. Шкода лише, що в нашій постановці партія Марфи відчутно скоротилася.
Це лише декілька штрихів творчої біографії Тетяни Кузьмінової. Проте найкращий спосіб дізнатися більше про співачку — це приходити на її спектаклі. Сподіваюся, наші читачі не забаряться ним скористатися.
