Це один із найпрестижніших заходів столиці Нідерландів, який відбувається вже четвертий рік поспіль і куди запрошують відомих сучасних художників. Нині в Амстердамі живуть і працюють представники різних країн, що надає виставці інтернаціонального забарвлення. Живопис, скульптура, фотографія, відео та мультимедійне мистецтво представляли художники з Нідерландів, США, Єгипту, Кореї, ЮАР, Франції, Зімбабве та інших країн. Так, величезну скульптурну групу, зварену з металевих пластин, представив найвідоміший у Буркіна-Фасо митець зі скромним псевдонімом Папа Адама.
Виставкове приміщення дозволяло розміщувати твори, значні за розміром, на підлозі, стінах і розвішувати під стелею (як це зробила Меріл ван Денберг із серією летючих паперово-дерев’яних об’єктів). Проте місце виставки зобов’язувало й до значних за змістом творів, демонструючи високий професіоналізм сучасної мистецької думки. Адже для експозиції було надано найстарішу церкву голландської столиці, засновану ще у 1250 році. Під металевими візерунчастими плитами підлоги поховані найвидатніші мешканці Амстердаму, серед яких дружина Рембрандта Саскія, мандрівник і один із засновників Нью-Йорка, герої війн, знатні вельможі та багато інших (всього — понад 2500).
Чимало спонсорів підтримало експозицію сучасного мистецтва «Art in Redlight», що означає «Мистецтво у червоному світлі». Символіка назви, перш за все, стосується безпосередньо району «Червоних ліхтарів», який розташований поруч із святими місцями; назва має ще безліч інших відтінків. (Мене на виставку до Амстердаму запросила її учасниця Жозе ван Туберген, яка експонувала свої роботи в Києві.) Діапазон творчих поглядів вернісажу не був обмежений рамками певної теми. Чимало робіт мали суто візуальну привабливість. Камерні абстрактні композиції, які вимальовував механічний пристрій, ритмічно змінювали малюнки у роботах Гійса ван Бона. У невеликих за розміром роботах Тома Хубарда, виконаних у змішаній техніці, гармонійно поєднувались цифрові фото, акриловий живопис, написи, цифри тощо. Натомість, гіперреалістичні портрети Поля Легеленда дивилися із триметрових полотен величезними очима. В інсталяції Франсуа де Плесі головну роль виконували книжки з різних країн світу (туди навіть потрапив підручник з алгебри російською мовою). Вдало процитував, напевно, улюбленого Мунка, скульптор Еміль ван дер Крук, втіливши відомі живописні образи у тривімірних дерев’яних постатях. Живопис Маріки Вифхазен нагадував цитату з Ворхола, а саме — різнобарвним тиражуванням «зіркового обличчя», позбавленого будь-яких людських рис.
Проте загалом у виставці домінували твори, розраховані на актуальний діалог з проблемами сучасності. Луна Чорнобильської трагедії гучно прокотилася під склепінням храму, в унісон суворій музиці, яку тут виконують під час богослужіння на старовинному органі. Чорно-біла графіка Мейнберта Гозевіна ван Соста «Чорнобильські вдови» зображує п’ятьох старих жінок, які тримають у руках п’ять портретів чоловіків, причепурених, з краватками, як годиться на фото для паспорту. Якими ж вони були насправді, вже ніхто ніколи не дізнається.
Маленьке мертве ягнятко Табіти Блок (кераміка, вкрита золотом), що лежить на підлозі в позі ембріону, викликає співчуття, й будь-який глядач над ним може проливати сльозу...
Особливу увагу глядачів привертав окремий зал, де розмістився колективний проект (інсталяція, відео, звук) «Real dolls real people«(«Справжні ляльки — справжні люди»), присвячений жінкам «найстаровиннішої» з професій, якою заробляють і донині у «Червоному кварталі «Амстердама. Принада для туристів усього світу, виявляється, викликає обурення у багатьох мешканців Голландії, тих, хто розуміє антилюдяність перетворення тіла на предмет купівлі-продажу.
«Леді ночі», за концепцією Зові Жанінка, — це манекени, вдягнені в принадні «спецкостюми» з блисками, чорним мереживом та пір’ям і розміщені у прозорих боксах, що нагадують труни. Посеред залу глядачі по сходинках піднімалися до відеозалу, де з моніторів бачили справжніх, постарілих і виснажених повій, які розповідали кожна свою життєву історію. Реальність контрастує з бутафорією й наводить на роздуми. Бездуховність, так само як і техногенна катастрофа, може призвести до деградації та руйнування цивілізації, від чого застерігають сучасні митці.
