15 років тому Фонд «Боспор», який виник у Керчі й поставив за мету відкривати для гостей східного Криму перлину цього древнього краю, вирішив, окрім наукового, археологічного та історичного напрямів, зосередитися й на античному мистецтві. Перед автором ідеї Фестивалю «Боспорські агони» Тетяною Умріхіною, нині директором Керченського історико-культурного заповідника, стояло масштабне завдання: відродити античні культурні змагання (агони) в сучасному вигляді й зібрати на території колишнього Боспорського царства всіх, хто займається античним мистецтвом. Так народився театральний фестиваль, що досліджує саме цю тематику. Згодом «Боспорські агони» розширили свою палітру і в їхньому просторі з’явилися літературна сторінка, музейна, кіносторінка, сторінка образотворчого мистецтва, фотомистецтва, музична сторінка й навіть спортивна. Охоплення такого широкого спектру культурної галузі найкращим чином демонструвало багатство мистецької спадщини, її поступальну ходу, сучасне осмислення зв’язку минулого й сьогодення.
Віддаючи належне іншим творчим сторінкам «Боспорських агонів», все ж треба зазначити, що всі 15 років театральний конкурс був найвагомішою складовою Фестивалю. В минулі роки колективи-учасники виходили на театральні сцени по всьому Кримському півострову — в Сімферополі, Севастополі, Євпаторії, Керчі, Ялті, Феодосії, Коктебелі. Цього ж року вистави гралися просто неба на легендарній керченській горі Мітрідат у просторі древнього городища Пантікапей. Місце архітектурно-археологічних розкопок, колони, рештки античних споруд і будівель, сам навколишній ландшафт стали природними декораціями для вистав, в основі яких була антична драматургія.
Надзвичайно органічними виглядали герої трагікомедії «Езоп» Г. Фігейредо (Севастопольський театр ім. Б.Лавреньова), в якій ішлося про вічне — свободу й рабство, фізичне й духовне. Коли Антігона з однойменної трагедії Ж. Ануя (Жамбильський російський театр, Казахстан), переслідувана охоронцями, збігала з гори на імпровізований сценічний майданчик, у глядачів складалося враження, що вона справді здійснила обряд поховання свого брата. Події античного сюжету, максимально наближеного до сьогодення, актори відтворюють у сучасних костюмах, зображаючи представників військових хунт, та сенс трагедії залишається незмінним — закони людського буття є вічними й непорушними.
Комедія Аристофана під небом античності виглядала первісним язичницьким дійством. Актори Севастопольського російського театру ім. А. Луначарського посмішили глядачів у виставі «Жінки в народному зібранні». Тема цікава у будь-які часи: жінки й чоловіки — у прагненні помінятися місцями і виконувати обов’язки одне одного. Результат, звісно, кумедний і доводить, що кожному своє. Але як мальовничо виглядали у яскравих античних костюмах персонажі комедії. Певно, саме так колись відвертими і сміливими жартами веселили жителів у античних театрах.
Відчуття повного занурення в історію було присутнє на виставі «Едіп-цар» Софокла (Вроцлавський Театр Малий, Польща). Хоча події трагедії й були максимально наближені до сучасності (на відеоекрані демонструвалися кадри хроніки протистоянь у сьогоднішніх Греції, Туреччині, Сирії, проводилися паралелі про владу, що не хоче чути голосу власного народу), вистава не була позбавлена величного духу античності. Щемливі почуття виникали, коли сліпий Едіп, переможений фатумом, спираючись на плече провідника, йшов древньою землею під зорями, і пил віків повільно осідав у сліди від його ніг.
Актриса Національного театру ім. І. Франка народна артистка України Лариса Кадирова у Музейному дворику Керченського заповідника прожила абсурдне життя у монодрамі «Стара жінка висиджує» Т. Ружевича. В образі жінки зосереджено тип Матері у найвищому сенсі цього поняття. Глядачі сміялися, співчували, переживали і навіть прохоплювалися сльозами від виразної асоціації з долею планети Земля.
Рок-опера «Ірод» І. Поклада за п’єсою О. Вратарьова Кримського українського музичного театру (керівник проекту В. Загурський), що отримала Гран-прі «Боспорських агонів»-2013, явила масштабне дійство з вигадливою сценографією, вишуканим вокалом, яскравим балетним супроводом. Цар Ірод, ім’я якого стало прозивним, розглядається з незвичного для такого історичного персонажа ракурсу. Він показаний чоловіком, до якого прийшло кохання. Та світле почуття не в змозі загасити полум’я його страшної натури. Ірод марить безмежною владою, зводить храм у надії, що він прославить його, але власну природу не здолати. Вир пристрастей вистави оздоблений талановитою музикою, вишуканим пластичним малюнком, виразним художнім світловим оформленням. Образ Ірода вимальовується монументальною постаттю правителя, якому підвладне все, окрім кохання найвродливішої й найбажанішої. Чітко прочитується мотив: за гроші можна купити все, окрім любові.
Цікавою подією Фестивалю став літературний вечір московських гостей — народних артистів Росії Василя Ланового та Олексія Кузнецова. Разом із ними виступив кримський поет і композитор Костянтин Фролов. А справжнім дивом стало знайомство з «Коломенськими білами», унікальним музичним інструментом, дзвонницею з пласких дзвонів, звучання найбільшого з яких відповідає висоті звуку об’ємного 76-тонного дзвона. Спів «Коломенських біл», що розливався чистою й світлою мелодією у повітрі, сягав моря, що хвилювалося з іншого боку гори Мітрідат. Він ніби поєднував століття. Можливо, щось подібне чули мешканці Боспорського царства в далекі античні часи. Нашим же сучасникам у цих дзвонах чувся гімн Фестивалю «Боспорські агони», який зібрав усіх у старовинній і вічно юній Керчі.
