Нещасливе число 13 у титулі нинішнього «КРОКу», можливо, і спровокувало організаційні складнощі, але загалом принесло успіх, бо культурна частина фестивалю була вища за будь-які похвали. Крім конкурсної програми, радували і склад журі, і ретроспективи, й оновлені призи. Виконані Денисом Адамовичем витончені статуетки у формі хвилі на роль КРОКівських призів підходять більше, ніж трохи легковажні дзвоники, які досі вручали на фестивалі. Адже на «КРОКу» представлене не лише веселе кіно, а весь зріз того, що створюється в мистецтві за рік. Тож із КРОКівської програми легко зрозуміти, чим живе сучасна анімація. А з огляду на те, що цей «КРОК» був відданий на відкуп дебютантам, можна навіть робити деякі прогнози на майбутнє.
Якщо говорити про кількісні характеристики, то насамперед анімація продовжує використовувати звичні жанри дитячого та гумористичного кіно. Утім, зразків першого на «КРОКу» було небагато, і зібралися вони переважно в російській програмі. Сильна традиція дитячої мультиплікації дуже помітна в творчості російських дебютантів, які вслід за майстрами продовжують створювати широкий діапазон фільмів для дітей. Тут і шкільна гумореска («Про мене» Марії Сосніної), і ніжна історія про мрійливу дитину («Горобці — діти голубів» Ніни Бісяриної), і народна казка («Шиш» Марини Карпової).
Кращою в жанрі була «Казка Сари» Світлани Філіппової, звернена не лише до дітей, а й до дорослих. У тому ж настрої філософської казки зроблений і український фільм «Ведмежа послуга» — історія про те, як вітер образив білочку, а ведмідь помстився за подружку. Режисеру Євгену Альохіну вдалося додати своєму фільму легкого дихання, якого так складно досягти в ляльковому кіно.
На відміну від дитячої, гумористична анімація була представлена вкрай активно й інтернаціонально. Німці показали історію про романтичного диявола, який шукає собі подружку («Моя дівчина з пекла», реж. Тім Вайманн, Том Брахт), іспанці — пародію на «Індіану Джонса» («Тодео Джоунс», реж. Енріке Гато), французи — фарс про війну двох самурайських кланів («Версус», реж. Франсуа Кафіо, Ромен Ноель, Томас Салас). Кілька яскравих комедій привезла на «Крок» й Україна. Призом був відзначений фільм Олени Педан «Хочеш — біжи, хочеш — ховайся» — анекдот про страхітний сон й оманливо безпечне пробудження таргана. І не відзначений лаконічний «Поєдинок» Тетяни Гагуріної про двох пластилінових борців сумо, які зливаються в обіймах боротьби — в буквальному значенні. Доповнювали веселу українську програму «Комар» Дмитра Локтєва та «Картопля» Марії Савельєвої. А найбільш неординарне почуття смішного продемонстрували фінни у фільмі «Субота» (реж. Ганна Віртанен), що розказує про те, як колготки втекли від господарів і влаштували дискотеку.
До речі, музичний напрям на «КРОКу» не дуже багато проявився, хоч саме цей жанр особливо вигідний для анімації. Ще на світанку звукового кіно мультиплікатори додавали ефектності своїм фільмам, використовуючи виняткову можливість попадання в ритм, яку дає покадрова зйомка. Цю карту розіграв, мабуть, тільки Теодор Ушев у «Вежі бохер», знятій на композицію Георгія Свиридова «Час, уперед!» Урочиста музика оживає в нього в супрематичних картинках, які складаються в історію будівництва комуністичної мрії. Зате українець Олег Цуриков показав актуальнішу для нашого часу майстерність кліпмейкера. У його «Колисковій» — постмодерністському мультфільмі на музику «Воплів Відоплясова» — пластиліновий відеоряд так насичений цитатами, гегами та різними детальками, що фільм можна переглядати нескінченно. Тему «сонних» пісень продовжили жінки: росіянка Єлизавета Скворцова показала проект «Колискові світу», а англійка Белл Меллор — сюрреалістичний кліп «Сон із рибами».
Той факт, що серед аніматоров зростає кількість представниць прекрасної статі, позначається не лише на складі гостей «КРОКу», а й на тематиці кіно. Дедалі частіше сучасна анімація розказує про специфічно жіночі проблеми та почуття. «Приречений роман жирафа й балерини» Ніка Уйда капризним голоском скаржиться на різницю характерів, японське «Серце з вогнем» (реж. Йоріко Муракамі) зображає тугу покинутої жінки, а «Оголена» ірландки Джейн Лі виступає проти поетичної любові. Не дуже своєчасний протест, однак кумедно виконаний — під вишукані компліменти юнака дівчина перетворюється на справжнє чудовисько: її губи стають вишнями, щоки — трояндами, а очі — сапфірами.
Звучать в анімації яскраві висловлювання і на соціальні теми. Наприклад, «Пташиними дзвінками» канадець Малколм Сазерленд дуже виразно нарікає на забруднення навколишнього середовища: на аркушах із зошита рука малює звуки саундтрека, який починається з пташиного цвірінькання та поступово навантажується міськими шумами так, що до кінця фільму аркуші стають чорними, а ледве чутні пташині трелі бринять у темряві слабкими білими закарлючками. А «Паросток» німкені Ганні Брейманн виражає страхи перед штучним дітовиробництвом — таблетки, опущені в квітковий горщик, дають життя не лише дитині, а й огидному дереву, з гілок якого звисають зародки.
Огидне та непривабливе взагалі дедалі частіше з'являється в роботах молодих художників. Тож на конкурсних показах «КРОКу» екран неодноразово обагрювався кров'ю або демонстрував розірвані тіла. П'ять неприємних історій про тварин входять у голландський фільм «Звірі» (реж. Дірк Вершуре), а садистський анекдот про те, як незрозуміла сила скидає пасажирів під поїзди, став сюжетом німецької «Перемоги в метро» (реж. Александер Ізерт). Ще актуальніша для сучасного мистецтва тенденція виявилася в двох бельгійських фільмах. У надзвичайно красивій «Їжі» Майї Гоубі старенька весь фільм годує качечок, потім витягує двостволку — і білий лід забарвлюють яскраві криваві смуги. А «Справжні друзі» Йєля де Бейля презентують агресію по відношенню до загальної прекраснодушності. Боротьба з красивістю для анімаційного мистецтва — тенденція не нова: вона з'явилася ще в 1960-х як протест проти діснеївщини. Однак тепер, коли кумедні фігурки з неправильними пропорціями вже стали феноменом масової культури, анімація чимраз частіше апелює до похмурості та брутальності. Проте хоч якими б модними були такі висловлювання, форма протесту часто все ж таки переважує в них глибину змісту.
Жодним із подібних трендів, ні навіть їх сукупністю, анімація, звісна річ, не обмежується. Тож навіть серед молодіжних робіт з'являється велике кіно, що виходить за будь-які жанрові й тематичні кордони.
Такі два головні призери фестивалю. Володар гран-прі «Овертайм» (реж. Урі Атлан, Тібо Берлан, Дем'єн Феріє) — це епітафія на смерть творця «Мапет-шоу» Джима Хенсона. Простір фільму населяють півсотні смішних ганчіркових жабенят, які знаходять свого творця мертвим. Не зрозумівши того, що відбувається, ляльки починають піклуватися про господаря: голять нерухоме тіло, всаджують його дивитися домашнє відео і нарешті приробляють до рук нитки, щоб примусити лялькаря рухатися. У цій історії так багато смішного, що якби не пронизлива музика й естетська картинка, фільм легко міг би скотитися до чорної комедії. Але звуки духових, що награють напівзнайому мелодію з 1920-х років, і атмосфера кадру, зробленого в стилі студійної чорно-білої фотографії, не залишають шансу зловтішанню, і смішні сценки лише посилюють сумний настрій. Зворушлива історія так захоплює, що майстерність, із якою зроблений фільм, помітна не одразу. А, до речі, «Овертайм» і в технічному сенсі є великим досягненням: кіно, що залишає повну ілюзію фотозйомки, насправді виконане в 3D, і це безперечна перемога комп'ютерного анімування, якому досі ще не вдавалося сховатися від причепливих глядацьких очей.
Можливості електронного розуму продемонстрував і володар «спеціального призу». «Автобусна поїздка та квіти в її волоссі» Асафа Аграната теж намальований на комп'ютері, хоча, дивлячись на виконану в м'яких тонах й оповиту легким серпанком картинку, такого не скажеш. Утім, головна перевага фільму не в тому, а в «зрілій режисурі», яку відзначило журі. Тягуче, задушливе кіно Аграната розказує про тоскний світ, де за вікном автобуса нескінченно мигтить пустинний пейзаж, стулка вікна стуком відлічує час, а душа, мов риба, викинена на сушу, тужить в очікуванні. Таке життя головного героя — хлопчика-підлітка, чию самотність скрашує дивний собака та скляна банка з мухою. Дев'ятихвилинний фільм їде повільно, як і автобус, щоб у фіналі привезти і героя, і глядачів до швидкоплинної, наче напівзітхання, появи краси — дівчини з розмаяним на вітрі волоссям, з якого, наче краплі води, розлітаються маленькі жовті квіточки.
Попри все багатство програми, саме ці два фільми однозначно виділялися на загальному фоні, і недивно, що судді продемонстрували одностайність, визначаючи їх як головних переможців. Члени журі, схоже, взагалі виявилися однодумцями: вони дружно вивели в призери обойму милих фільмів, залишивши за бортом кіно експериментальне та гостре.
Тож фінальний показ фільмів-призерів був наскрізь пройнятий відмінної якості позитивом. Утім, можливо, це й непогано, адже мистецтву так рідко вдається говорити про добре та вічне, не застосовуючи вульгарності й сентиментальності.
НАГОРОДИ
У категорії «Студентські фільми, створені в процесі навчання»:
— Диплом «За професіоналізм» — фільму «Дім», автори Марко Нгюен, П'єр Періфель, Ксав'є Рамонеде, Олів'є Стафіла, Ремі Заару (Франція)
— Приз і диплом — фільму «Сцена з життя антилоп», реж. Едіта Кравсова (Чехія)
У категорії «Дипломна робота» дипломи:
— «За дотепне використання нових технологій» — фільму «Усмішка», автори — Наом Абта, Йоав Абрамович (Ізраїль)
— «За оригінальну ідею» — фільму «Обережно, двері відчиняються», реж. Анастасія Журавльова (Росія)
— «За оригінальне використання класичного матеріалу» — фільму «Джем- сейшн», реж. Ізабелла Плучинська (Німеччина — Польща)
— «За гумор і абсурд» — фільму «Хеломські звичаї», реж. Ірина Литманович (Росія)
— «За легке нагадування про важке дитинство» — фільму «Про мене», реж. Марія Сосніна (Росія)
— Приз і диплом — фільму «Пташині дзвінки», реж. Малколм Сазерленд (Канада)
У категорії «Перший професійний фільм, знятий поза навчальним закладом» дипломи:
— «За несподіваний погляд на делікатну тему» — фільму «Плоть і Кістка», реж. Емі Лі (Республіка Корея)
— «За чарівливість і безпосередність» — фільму «Казка Сари», реж. Світлана Філіппова (Росія)
Приз і диплом — фільму «Вежа Бохер», реж. Теодор Ушев (Канада)
Спеціальний приз журі «За кращу програму кіношколи»
— Школі-студії «ШАР» (Росія)
Спеціальний приз журі «За зрілу режисуру в молодому кіно»
— фільму «Автобусна поїздка та квіти у її волоссі», реж. Асаф Агранат (Велика Британія, Шотландія)
Гран-прі фестивалю
— фільму «Овертайм», автори — Урі Атлан, Тібо Берлан, Дем'єн Феріє (Франція)
На фестивалі були присуджені також
Приз глядацьких симпатій фільму
«Обережно, двері відчиняються», реж. Анастасія Журавльова (Росія)
Приз-запрошення на «КРОК»-2007
режисеру Оленi Педан, автору фільму «Хочеш — біжи, хочеш — ховайся», за кращий фільм української програми
