Програма виставки намагалася ввібрати в себе всі пункти, притаманні подібним заходам: презентації видавництв, зустрічі з письменниками та презентації їхніх нових книг, конференції, семінари, конкурси на «кращу книгу» тощо. З одного боку маємо намагання наслідувати кращі зразки як вітчизняного, так і закордонного досвіду книжкової справи — з іншого, фізично невитравний совковий підхід. Останній починається вже з самої декларації, зазначеної на всіх виставкових документах, про те, що виставка проводиться відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 795-р від 9.07.1999 року. У нас же, як відомо, якщо хочеш щось зіпсувати, треба це передоручити державі. Також чомусь обов’язково треба щось до чогось присвячувати, приурочувати й прив’язувати. 10 років Незалежності нашої держави — це справді велике свято. Можливо, навiть більше, ніж ми спроможні усвідомити його сьогодні. За суто людською звичкою швидко пристосовуватися й не помічати хорошого, ми часто не бачимо великих позитивів, чіпляючись до дріб’язку сьогодення. Але така прив’язка потрібна країні не більше, ніж пробіг інвалідів по Хрещатику у той таки День Незалежності, при всій повазі до мужності цих людей. Подібний підхід міцно вкорінився і вперто процвітає. Нема дати — нема свята. Цікаво, до чого приурочений Франкфуртський книжковий ярмарок? А Венеційський Бієнале?
Отже, «Книжковий світ ‘2001». Перший день виставки можна сміливо назвати Днем дитячої книги. Організатори спиралися тут на видавництва «Веселка», «Факт» та журнал «Пізнайко». Зрозуміло, що була презентація нових книжок видавництв, ігри та конкурси від журналу та якісь міні-концерти. Щодо якості книжок, треба зазначити, що «Веселка» почала потроху виправлятися, якщо порівнювати з шедеврами нещодавньої доби. Якщо ж співставити з якісними дитячими книжками закордонного виробництва, а чи навіть окремих вітчизняних видавництв (наприклад, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»), то похмурий Тарас Шевченко у кучмі виглядає не надто привабливо. «Веселка» натомість посіла перше місце у номінації «Краща дитяча книга» конкурсу «Українська книга як символ національної культури», а «Факт» отримав диплом за серію науково-пізнавальних книжок «Дитяча Академія Наук» («Маленькому естету — уроки з етикету», «Про бізнес та гроші для дітей хороших», «Про пухнастих та повзаючих, про летючих та кусаючих» та ін.). Також у цей день відбулася презентація російських видавництв «Белый город», «Инфра-М» та «Вагриус». Сусіди переважно привезли дорогі подарункові видання, що їх ціна сягала 50-ти й більше доларів, розвіявши цим застояний міф про дешевизну легально завезеної російської книжки. Правда, вже на другий день вони десь загадково зникли, очевидно продемонструвавши цим своє «захоплення» й ставлення до виставки… Отож їхній павільйон сором’язливо використовувався окремими представниками українського бомонду для безсоромного розпиття коньяку. Символи та й годі.
Основна подія наступного дня — зустріч із класиком сучасної української літератури Павлом Загребельним. «День» вже писав про це в одному з минулих номерів (№154). Видавництво «Фоліо» цього року видало три романи письменника, в тому числі, його нову роботу «Юлія», яку й було презентовано. До кінця року «Фоліо» планує видати ще чотири романи літератора. Така увага до «живих класиків», попри сталу національну традицію, заслуговує на окреме схвалення. Зустріч з Павлом Архиповичем видалася напрочуд теплою та яскравою. Вже немолодий чоловік настільки чітко й критично формулював свої зауваження, підкріплюючи їх залізними аргументами, що йому може позаздрити багато молодих гострословів. Письменник продемонстрував неабияку обізнаність з новітніми технологіями та досконале знання вітчизняного літературного простору. На думку Загребельного, зараз ми маємо дуже потужне й якісно нове покоління українських письменників, яким притаманна «могутня стилістика». Декого з них було б не соромно номінувати навіть на Нобелівську премію. Але це питання наразі знаходиться радше у політичній, аніж суто літературній площині.
На зустріч прийшло багато шанувальників письменника, журналістів та книжкових фахівців. Не всі питання встигли прозвучати у рамках відведеного часу, а бажаючих підписати нову книжку було стільки, що аж стало якось незручно — вийшов такий собі гамірний вулик довкола літератора. Мимоволі згадалася зустріч попереднього дня з Юрієм Рогозою. Справа навіть не в тричі меншій кількості людей і не в млявій активності присутніх. Популярний кіносценарист розповідав якісь байки про те, як він у дитинстві чудом виліз з кватирки, залишився живим і зрозумів, що це Вище призначення. Займаючись літературою, він продемонстрував елементарну необізнаність з творчістю співвітчизників та загалом теорією літератури. А наостанок продемонстрував «вершину вихованості», розмовляючи по мобільному в присутності залу, який прийшов подивитися власне на нього. Така от виходить різниця поколінь.
У цей день також продюсерська агенція «Зелений пес» та видавництво «Джерела-М» презентували книжки I та II конкурсів «Золотий Бабай» — «найкращі українські детективи». Відбулася конференція «Видавнича справа, засоби масової інформації та їх місце у виборчих технологіях» та презентація Асоціації книговидавців республіки Латвії і Білорусі. Українське агентство з авторських та суміжних прав провело семінар «Захист інтелектуальної власності в Україні». Богдан Жолдак презентував свою нову книгу під інтригуючою назвою «Антиклімакс». Сам автор про свою книжку написав так: «Клімакси бувають різні, особливо в Україні, з ними борються всі чесні люди. Й голос Богдана Жолдака (який має цілющі властивості), нарешті прислужився цій великій справі. І настане злагода і суцільний оргазм — саме в цьому й полягає завдання високої літератури».
Наступний день ознаменувався зустріччю з відомим педагогом, автором багатьох книжок зі шкільної математики Ісааком Кушніром та презентацією книжок популярної письменниці Оксани Забужко. У цей день також презентували вперше виданий у незалежній Україні «Великий тлумачний словник сучасної української мови». Видавництво «Перун» з цим словником зайняло перше місце у номінації «Довідково-інформаційна та ділова книга». Друге місце номінації — «Генеза» з «Довідником з історії України», третє — «Українська енциклопедія» з книгою «Українська мова: енциклопедія».
Трохи незрозумілою видається презентація видавництв Ірану. Не в планi «культурного обміну», а в сенсi елементарного нерозуміння відвідувачами виставки книжок, виданих персидською мовою. Ошатно видані, вони були більше схожі на ілюстрації до «Тисячі й однієї ночі». В кожному разі, ніякого інформаційного навантаження, окрім того, що в Ірані є видавництво «Noor Books», яке видає яскраві книжки, вони не несли. Трохи ліпша ситуація з презентацією британського «M&A International» та фірми «ЄвробукСервіс» — представника видавництв Франції та Британії. От у кого можна дійсно повчитись видавати книжки. Європа, одним словом. В останній день відбулася зустріч охочих з письменником Юрієм Віленським, автором книги «Доктор Булгаков». Впродовж роботи усієї виставки також відбувалися поетичні читання та зустрічі з українськими поетами.
Насамкінець, як і годиться, роздавали нагороди, відзнаки, почесні дипломи, премії та сувеніри. Заплановані на початку десять номінацій конкурсу «Українська книга як символ національної культури» поступово розвинулися аж у чотирнадцять. Сорокапроцентний приріст — мрія будь-якого порядного бізнесмена. Отже, головний приз «Золотий Нестор-Літописець» отримав вище згадуваний Юрій Рогоза за бестселер «День народження буржуя» (видавництво «Фоліо»). Одразу треба зазначити, що «головним критерієм конкурсу стане оцінка мистецького та змістовного рівня видань…» Це з прес-релізу організаторів. Такого ж блискучого Нестора отримало «Мистецтво» за видання «Храми України» та «Медвін» за організацію виставки. Самі влаштували — самі й потішились. Номінація «найпопулярніша книга» — щоб ніхто не сумнівався — «День народження буржуя ІІ» («Фоліо»). Краща книга про Україну — «Віхи історії» («Мистецтво»), друге місце — «Україна: десять років поступу» («Спалах»), третє — фотоальбом «Чорнобиль поруч» («Дніпро»). Краща наукова книга — «Історія української культури» («Наукова думка»). Краща навчальна книга — комплект підручників з видавничих наук («Либідь»), друге місце — «Біологія. 6 клас» («Освіта»). Краща художня книга — Жиленко І. «Євангеліє від ластівки» («Фоліо»), друге місце — «Сто русских поэтов о Киеве» (журнал «Радуга»), третє — серія «Бібліотека історичної прози» («Дніпро»). Краща мистецька книга — К. Білокур «Фотокнига». Краща перекладна книга — Кароль Войтила «Святиня» («Дніпро»). До речі, видана похапцем, на спецзамовлення, збірка Кароля Войтили (Папи Івана Павла ІІ) вже розкритикована професійними рецензентами, адже прекрасні вірші спрофановані недбалим перекладом. Філософські тексти залишились упослідженими, є помилки теологічного характеру і звичайні русизми. Далі йдуть більш специфічні нагороди. Оригінальний видавничий проект — «Оригінальна карта України…» («Мапа») та абетка «Малятко» («Фоліо»). Найкрупніший видавничий проект — цикл книжок «Книга пам’яті України. 1941 — 1945». Найстабільніший(?!) видавничий проект — серія підручників з медичних наук для ВНЗ («Здоров’я»). Оригінальний дизайн книги — Тарнашинський «Закон піраміди» («Пульсари»). І нарешті, краща експозиція зарубіжного учасника — дипломи дали майже всім, хто був присутній — Латвія, Іран, Білорусь та російському «Инфра-М». За кращий іміджевий стенд — «Квадрат. Світ книги». За активну участь у роботі виставки — журнал «Пізнайко», П. Загребельний, Б. Жолдак, Ю. Віленський, І. Кушнір. Головне — нікого не забути.
Декілька загальних вражень. Відсутність належної реклами вкрай негативно позначилась на кількості відвідувачів. Поодинокі роззяви, що сомнамбулічно пересовувалися поміж стендами навертали відвертий сум. Напевно, тому росіяни й втікли. Навіщо ж гаяти власний час? Письменники, які приходили на зустрічі з читачами, почувалися трохи ніяково — окремі лауреати підписали лише одну книгу. Й не тому, що книги погані, а тому, що не було людей. Кажуть, що цьогорічний «Книжковий світ» кращий за попередній. Можливо. Але це таке саме порівняння, як у вітчизняній економіці: спочатку спад у сотні разів, а вже потім «покращання» на кілька процентів. Й далі активно діє психологія «звітувальників»: приїхали, постояли, побалакали, розібрали нагороди й по домівках. Результатів, окрім виконання розпорядження Кабміну, практично ніяких. Основні критерії будь-якої діяльності — дієвість та ефективність — залишилися поза увагою. Навіть соромно називати ту кількість книг, яка була продана окремими видавництвами; та й у масштабах двохсот учасників і загальної площі ярмарку понад 2,5 тисяч кв. м., цифра занадто несерйозна. Як і на попередньому книжковому ярмарку «Книжковий сад», який чомусь називався третім (перших ніби-то й не було, а один з чільних організаторів «… світу» назвав цю цифру вкраденою), споживачам пропонували словники, довідники, серії підручників, мапи й абетки, цим самим розвіюючи черговий міф про недосвідченість українців. Та й місце проведення — Національний університет фізичного виховання та спорту — видається, м’яко кажучи, не адекватним. Я б ніколи не здогадався піти до спортсменів роздивлятися книжки, так само, як і вони, сподіваюся, не прийшли б «качатися» в бібліотеку. Повинна бути елементарна відповідність місця.
Вкрай символічною є назва основного конкурсу виставки: «Українська книга як символ національної культури». Якщо українську книгу розглядати як символ національної культури, то неодмінно хочеться гомерично триматися за боки. Занедбана, витіснена, упосліджена, імітаційна, збиткова, неякісна… Синонімів-відповідників — поле неоране. Звичайно, не всі книги однакові, але так є. Книга дійсно є символом. Символом розвитку, відповідальності за майбутнє й гіднiсть сьогодення.
