Цього літа мені довелося побувати в Гамбурзі — другому за величиною полісі Німеччини. Тут мешкають два мільйони жителів, не тільки німців, але і мігрантів з усіх куточків планети. Культура міста відбиває його космополітизм: нові громадяни Гамбурга привезли на береги Ельби власні побутові, релігійні і художні традиції. І нікому з них не спадає на думку вимагати статусу державної мови для турецької, арабської або гінді. Мовчать і російськомовні вихідці з пострадянських територій.
Сьогодні німці стали чітко розуміти, що «Україна — не Росія», і до нас, українців, ставитися з набагато більшою увагою, розумінням і співчуттям.
ЦІЛОРІЧНА ІНДУСТРІЯ ЗАХОДІВ І ВИДОВИЩ
Зараз, коли в Києві театрально-концертний сезон завершився і артисти пішли на відпочинок, у Гамбурзі вирує активне культурне, розважальне і нічне життя, упродовж одного вечора можна послухати сім-вісім поп— і рокпроектів, два-три джазових, декілька концертів академічної музики — від аматорських симфонічних оркестрів, камерних складів і молодіжних напівпрофесійних колективів до виступів центральної прикраси міської афіші Hamburger Symphoniker.
Головний оркестр Гамбурга, як це прийнято в Німеччині, дає симфонічні концерти і супроводжує вистави міської опери і балету. Місто посідає третє місце після Нью-Йорка і Лондона за кількістю поставлених мюзиклів. До речі, спеціально для «Привиду опери» Веббера було побудовано театр «Нова Флора https://ru.wikipedia.org/wiki/! У Гамбурзі працює понад 40 театрів і 50 музеїв різного спрямування. Щодня у театралів є вибір із 25-30 вистав, а в музеях проходить близько 25 виставок.
ВЕЧОРИ НА ВІДКРИТОМУ ПОВІТРІ І МУЗЕЙНИЙ КВАРТАЛ КОМПОЗИТОРІВ
Берег штучного озера Альстер у центрі Гамбурга оточений красивою набережною. Вечорами на відкритому повітрі безкоштовно грають і співають на схилах ландшафтних парків досвідчені і початкуючі академічні і джазові виконавці. Нагадаю, саме в Гамбурзі 1678 року було відкрито перший у Німеччині оперний театр, у якому молодий Георг Фрідріх Гендель 1705 року поставив свою першу оперу «Альміра». Тут упродовж останніх 20 років життя творив син І.С.Баха Карл Філіпп Еммануїл.
Гамбург — батьківщина видатного композитора-романтика Йоганнеса Брамса. У цьому місті доживав віку і помер Альфред Шнітке. Тут в одному з клубів «рожевого кварталу» почалася кар’єра The Beatles. У Гамбурзі створено Музейний квартал композиторів (Komponistenquartier), і в будинках на вулиці Петерштрассе, що недалеко від церкви Святого Михайла, відкрито нові експозиції, присвячені відомим музикантам, які залишили свій слід в історії Гамбурга. Музей Брамса, розташований неподалік зруйнованого 1943-го будинку, в якому народився композитор, існує з 1971 року. Інші експозиції присвячені Г.Ф. Телеману, К.Ф.Е. Баху і І.А. Хассе, виставки Фелікса Мендельсона і його сестри Фані, в заміжжі — Гензель, і Густава Малера. Вони розмістилися в Музеї Брамса...
«МУЗИКА + ТЕАТР»
Резонанс публіки викликала прем’єра балету «Тетяна» за «Євгенієм Онєгіним», поставленого вихідцем із США, культовим гамбурзьким хореографом Джоном Ноймайєром на музику Лери Авербах. 40-річна композиторка надзвичайно модна на Заході, хоча народилася і жила в Челябінську. Лера в США з 18 років, де зуміла пробитися в перенасиченому конкурентами середовищі.
В межах літніх оперних класів «Музика + Театр», проведених Вищою школою музики і театру Гамбурга під керівництвом диригента Зігфріда Шваба і режисера Флоріана-Мальте Лейбрехта, послухала оперний триптих часів першої половини ХХ століття. У нас аналогом подібних проектів можна певною мірою вважати вистави трупи Оперної студії при НМАУ. Щоправда, і в студентській опері Києва, незалежно від епохи, до якої належить першоджерело, часто ставлять помпезно, як на головній музичній сцені Національної опери України: з масою громіздких декорацій і костюмів. Втім, сучасну виставу в наших театрах майже неможливо уявити, оскільки наші оперні виконавці і слухачі виховуються майже винятково на музиці, написаній в ХІХ столітті, і почути твори більш раннього або пізнього часу, що давно вважаються класикою на західній сцені, можна нечасто.
Гамбурзький триптих складався з одноактних партитур Моріса Равеля «Дитя і чаклунство» 1925 року, Франсіса Пуленка «Перси Тіресія» (1944 р.) і опери «Свята Сусанна» Пауля Гіндеміта, написаної 1921 року. Йшли вони в названому порядку і звучали німецькою мовою. З них у Києві був двічі поставлений Равель Ларисою Моспан-Шульгою 1990-го і 2000-го. І Пуленк молодим випускником режисерського факультету столичної музичної Академії Дмитром Тодорюком. Обидві вистави відбулися в Муніципальній опері. Київський Равель виглядав цілком традиційно. «Перси Тіресія» — «модерніше», пройшли дуже вдало, живо, але, на жаль, тільки п’ять разів. Оскільки саме на таку кількість вистав 2010-го театр зміг орендувати партитуру Пуленка у видавництва Alphonse Leduc.
У Гамбурзі у всіх новелах постановники використовували «збірну» у складі молодих солістів — учасників літніх оперних класів, запрошеного чоловічого хору, жіночого хору Вищої школи музики і театру Гамбурга і «дорослого» оркестру Hamburger Symphoniker. Прості, але виразні декорації об’єднували всі три сюжети і виглядали скромно за українськими мірками: на сцені постійно містилися п’ять-шість легких стільців і маленький стіл. Задника було два: велике табло з написом «Номер 49 — наступний», що типово для всіх приймалень у німецьких клініках, і яскравий «конус», що відходив у глиб сцени, усередині якого постійно перебували або хористи, або відбувалися окремі сольні номери й ансамблі. «Великих», потужних голосів солісти не показали, мабуть, за винятком співачки-кореянки На-Реа Сон. Втім, матеріал не передбачає типово оперних фіоритур, каденцій та інших демонстрацій класичних вокальних наворотів. Зате інтонаційна й артикуляція техніка були ідеальні, тому нудьгувати не доводилося: дія розгорталася стрімко, на високому нервовому напруженні.
РЕЗОНАНС ПУБЛІКИ ВИКЛИКАЛА ПРЕМ’ЄРА БАЛЕТУ «ТЕТЯНА» ЗА «ЄВГЕНІЄМ ОНЄГІНИМ», ПОСТАВЛЕНОГО ВИХІДЦЕМ ІЗ США, КУЛЬТОВИМ ГАМБУРЗЬКИМ ХОРЕОГРАФОМ ДЖОНОМ НОЙМАЙЄРОМ НА МУЗИКУ ЛЕРИ АВЕРБАХ / ФОТО З САЙТА BERLINOPERATICKETS.COM
Автори постановки об’єднали три драми придуманим крізним «сюжетом». В опері Равеля йдеться про невгамовне, неслухняне дитя, яке бунтує проти батьківської волі, занурене у світ власних фантазій. «Перси Тіресія» — фантасмагорична і комічна «медична» історія за мотивами фарсу Гійома Аполлінера часів Першої світової війни. Вона про подружжя, яке міняється своїми природними гендерними призначеннями: вона відсікає собі перси, а він вагітніє і народжує незчисленну кількість діточок. На закінчення циклу в опері Гіндеміта використана старовинна легенда про раптово виниклу гріховну фізичну пристрасть молодої черниці Сусанни до фігури розіпнутого Христа.
Незважаючи на різних авторів, аналогії були в музиці всіх картин. У Равеля багато танцювальності, що примикає до модних ритмів його часу: вальсу-бостону, фокстроту, галопу, канкану. Пуленк відверто наслідує звучанням американських бродвейських мюзиклів, акцентуючи легкожанрові ремінісценції. Його опера найбільш жива, «побутова», і автори постановки помістили її в середину триптиха, як у симфонічному циклі своєрідне скерцо. Тут немало комічного: величезні повітряні кулі-груди, що вилетіли з-під сукні під час «зміни статі» героїні, або загримований «під Кончиту-2014» глава сімейства після його перетворення на жінку...
Престиж присутності на прем’єрі в міській опері і балеті коштує в Європі дорого — від 10 до 200 євро. Квитки у філармонію або оперу розкуповуються за багато днів до призначеної дати, зали театрів завжди повні.
До речі, зала «Форум», де йшов триптих, невелика, вся будівля Школи музики сучасна. Але в ній розкішна, ідеальна акустика. Це до слова про наші філармонічні комуналки і необхідність нової акустичної концертної зали в столиці.
Цікавий досвід зустріла в Гамбурзькому театрі Kammerоper на виставі «Травіата» Дж. Верді. Зала для глядачів налічує всього 170 місць. Сцена має площу 25-30 квадратних метрів, в ямі поміщається тільки сім інструментів. Дію «Пані з камеліями — Травіати» Дюма — Верді перенесено у наш час, на сцені мінімум декорацій і реквізиту. Виконавці чудово співають і прекрасно грають — співаки, крихітний оркестрик. У залі глядачі переважно старшого віку — молодь віддає перевагу мюзиклам. Тому в Гамбурзі відновлено закритий кілька років тому «Привид опери» Ендрю Ллойда Веббера, який ішов десять років поспіль. Уявіть: театр, у якому щодня роками йде тільки одна вистава і який завжди повний! У нас таке неможливо, на жаль.
МЮНХЕНСЬКИЙ ОПЕРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ
Оперний фестиваль у Мюнхені (Opernfestspiele) — унікальна подія культурного життя не тільки Європи, але й усього світу, а саме місто на півдні Німеччини — найбільший центр світової оперної культури.
Головні події проходять у Національному театрі Баварії і користуються надзвичайною популярністю — щороку на його заходи продається понад 80 тис. квитків. Додатково на встановленому великому екрані на площі перед театром ще 14 тисяч глядачів можуть безкоштовно подивитися вистави. Художнє керівництво фестивалем традиційно здійснює музичний директор Баварської державної Опери.
Мюнхенський оперний фестиваль належить до найстаріших театральних свят світу — вперше він відбувся 1875 року! Цим грандіозним заходом щороку закінчує свій сезон Баварська опера. За ним можна відстежувати нові тенденції, відкривати співаків і режисерів: Мюнхен сьогодні є одним із законодавців оперної моди. Мюнхенський фестиваль не має особливої спеціалізації як Байройтський (Вагнерівський). У нього більше схожості із Зальцбурзьким, програми якого дуже різноманітні, близькі найрізноманітнішим смакам і відповідають вимогливим перевагам у класичній музиці. Якщо і говорити про якісь тенденції, то можна назвати насиченість і різноманітність цього фестивалю. Найважливішою його перевагою є гармонійне поєднання класичного і сучасного репертуарів.
