Умови камерної, майже інтимної обстановки, передбачають особливу органіку акторського існування на сцені. Будь-які невірно взяті нотки в метрі від глядача навряд чи залишаться непоміченими. У той же час, саме завдяки особливостям малої сцени вдається досягнути дивного ефекту конфіденціальної бесіди, коли можна розчути шепіт, оцінити гру поглядів, вловити всі відтінки інтонацій. У героях, тих, що з’являються в похмурій темно-зеленій кімнаті немає нічого надуманого, театрально-ефемерного. Вони — цілком реальні люди, які живуть своїм звичним життям. Немов в інший вимір занурюється в їхнiй світ глядач. У світ, що здається невитіюватим і тихим на перший погляд. У ньому головує пані Дульська (В. Чайковська). Тендітна жінка, матір, що любить, і, разом iз тим, втілення міщанського образу думки в тих негативних його виявах, коли вузькість поглядів та інтересів змінює істинну моральність на святенницьку мораль.
Каламутно-зелена аура будинку Дульських немов болото засмоктує, обволікає його мешканців. Рано або пізно кожний iз них випробовує на собі силу її впливу. Історія обдуреної покоївки Ганки, що сколихнула цей тихий вир (У. Лановенко), стає лише причиною для бунта жовчного, ущипливого Збишка (М. Міскун) проти владної матері. Егоїстична, вередлива Геся (Т. Яресько) із завидною старанністю осягає ази подвійної моралі своєї сім’ї, навчившись у тітки (І. Стежка) змінювати гримаси цікавості масками презирливості й пихи.
У всій цій історії, крім Ганки, існує ще одна жертва грубої дійсності. Це Меля (І. Руденко). Внутрішнє благородство і витонченість натури роблять її білою вороною у своїй сім’ї. У майбутньому їй залишається вибрати: піти в монастир чи стати як всі. Останнє найбільш ймовірне.
Улагоджено конфлікт. Згодом стихнуть пристрасті. Живописно згрупувавшись, герої позують як для фотознімку на спомин. Про що? Мабуть, про урок моралі. Проте, право робити власні висновки як завжди залишається за глядачем.
