Знаменитий танцівник, художній керівник Донецького театру опери та балету ім. Солов’яненка розповів «Дню» про нову хореографічну школу, яка запрацювала в Івано-Франківську, про те, чому Міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря змінив «прописку» і переїхав у Донецьк і про своє ставлення до танцювальних шоу на телебаченні.
Нині в Донецькому національному академічному театрі опери та балету ім. Солов’яненка пахне свіжою фарбою. У гримерних — ремонт, поспішають устигнути до відкриття VII Міжнародного конкурсу артистів балету імені Сержа Лифаря, що стартує 27 березня. Адже на це змагання приїздять майже 170 учасників із 18 країн. «Такого ще ніколи не було за всі роки існування конкурсу!» — не приховує радості Вадим Писарєв. — Ми зробимо так, що весь Донецьк десять днів житиме балетом!» Утім, розмова з народним артистом не обмежилася самим лише конкурсом: ми говорили про нове покоління артистів і про те, чи вдається сьогодні зберігати традиції класичного танцю.
— Вадиме Яковичу, чому все-таки Конкурс ім. Сержа Лифаря переїхав із Києва до Донецька?
— Якби ми не відродили Лифарівський конкурс, то він би помер! Адже ці змагання востаннє проводилися 2006 року. Цей Міжнародний конкурс був «обличчям» і брендом України. Про нього знали в усьому світі, в Київ приїздили зірки... І раптом Лифарівський конкурс зник. Я все життя присвятив балету, і мені було дуже боляче, коли видатний хореограф Юрій Миколайович Григорович, який усі роки очолював журі Конкурсу ім. Сержа Лифаря, запитав: «Чому немає конкурсу?» І інші колеги запитували, наче я відповідаю за цю акцію. Поступово визріло рішення відродити цю творчу подію. Цього року Конкурс ім. Сержа Лифаря проходитиме під патронатом дружини Президента України Людмили Янукович. Нас підтримали керівники області та міста — голова обласної державної адміністрації Анатолій Близнюк, голова обласної ради Андрій Шишацький, міський голова Олександр Лук’янченко. Ми повинні показати всьому Києву, що потрібно робити. Це буде величезний міжнародний форум, і десять днів Донецьк житиме балетом. І весь світ житиме разом із нами.
— Скажіть, чим організатори привабили стількох учасників? Великим призовим фондом?
— Призовий фонд — 100 тисяч доларів — справді буде найбільшим за всю історію не лише цього, а й інших балетних конкурсів. Ми обіцяємо, що Гран-прі становитиме 20 тисяч доларів. Проте молодих танцівників приваблюють не стільки гроші, як можливості, що відкриваються перед ними. До Донецька з’їдуться представники провідних балетних шкіл світу. Україну представлятимуть школи з Києва, Донецька, Одеси, Харкова, Львова і Дніпропетровська та артисти провідних театрів опери й балету. Російські конкурсанти приїжджають із Москви, Санкт-Петербурга, Красноярська, Пермі, Казані, Воронежа. На сцені нашого театру своє вміння продемонструють учасники з Японії, Кореї Білорусі, Болгарії, Киргизстану, Норвегії, Італії та інших країн. Журі очолить видатний балетмейстер Юрій Григорович. Ми передбачили майстер-класи таких знаменитих танцівників і балетмейстерів, як Олів’є Пате і Володимир Каракулєв. Чесно кажучи, спочатку навіть не чекали, що буде така кількість учасників. Але зацікавленість величезна. Відчувається, що настав якийсь перелам у розвитку класичного балету, з’явилося нове, перспективне покоління.
— Які особисті творчі завдання ви ставите перед собою на цьому конкурсі?
— Завдання такі величезні, що аж страшно. Паралельно з артистами балету змагатимуться балетмейстери. І оскільки Донеччина — батьківщина Сергія Прокоф’єва, а цього року виповнюється 120 років із дня народження композитора, то й тема конкурсу визначена. Кожен учасник повинен буде представити композицію на музику Прокоф’єва. Ми повинні пишатися своїм земляком і влаштовувати якісь заходи міжнародного рівня. Скажу більше: хочемо залишити за собою право проводити Конкурс хореографів на музику Прокоф’єва. Це буде окреме змагання, яке «випливатиме» з Конкурсу Лифаря. Ще не вирішили, чи будемо проводити конкурс балетмейстера щороку, чи раз на два-три роки. Але зобов’язані це зробити саме на батьківщині всесвітньо відомого композитора. Це буде цікаво, якщо поєднати постановки з оркестром, щоб усе було «наживо». По-справжньому цікава перспектива!
— На Конкурс ім. Сержа Лифаря в Донецьк приїдуть багато молодих артистів. Чи помічаєте відмінності між новим поколінням танцівників, і коли самі виступали на сцені?
— Зараз з’явилася тенденція... техніка заради техніки. Нашому поколінню все-таки прищепляли культуру виконання, стиль, особливості кожної варіації. А сьогодні багато танцівників виконують що «Корсар», що «Полум’я Парижа», що «Дон Кіхота» в одній і тій самій манері і з тими ж технічними рухами. Є й інша тенденція — вільне поводження з постановками. Я стверджую: ми повинні танцювати «Корсар» у версії Чибукіані. Тому що любимо цю варіацію: жете, жете, подвійний со-де-баск із піджатими на пассе ногами! Сьогодні ж цього практично ніхто не робить! Кода в «Дон Кіхоті» завжди починалася з кабріоля. Тепер це рідко побачиш: виконують якісь со-де-баски, асамбле... Хоча в канонічній постановці — кабріоль! Те ж саме — і з жіночими варіаціями. Змінюють усе, що завгодно. Зникає стиль. І коли танець на сцені більш-менш відповідає першій редакції постановки, то ми як члени журі вже радіємо. І саме той учасник, хто намагається перейняти класичний танець, його чистоту і грамотність, — він-то і стане золотим медалістом. А техніка — це теж добре, проте самої лише віртуозності ще не досить для перемоги.
— На вашу думку, наскільки важливий для успіху в балеті життєвий досвід? Бо виходить так, що молоді артисти повинні передати зі сцени ті почуття, яких у житті ще не переживали...
— Потрібен і досвід, і наполегливість, і щоденна робота. В артиста балету дуже короткий вік. Він ще не розуміє чогось — а вже потрібно робити. Бо коли розумітиме — буде пізно. Тіло людське старішає. Оперний співак після 20 років роботи лише починає розцвітати, а танцівник — іде на пенсію. На жаль, це так. Тому той юний артист, у кого є здоровий глузд і прагнення чогось досягти, — він не витрачає часу на комп’ютери, телефони, на різні ігри, спілкування в «Однокласниках»... Він весь час проводить у балетній залі. Але таких сьогодні мало. Останнім часом пішла хвиля: виявляється, можна не працювати в балетному залі, а піарити себе на телебаченні. Народна артистка СРСР Катерина Максимова свого часу не ходила по телепрограмах, а завзято тренувалася. Для неї було важливо, як вона вийде і демонструватиме свою майстерність перед глядачем. А сьогодні нашу культуру кудись занесло. Цілий вихор шоу: «Танці з зірками», «Х-фактор»... Коли виконавець середнього і навіть нижче середнього рівня виходить на сцену, а вся країна за цим стежить. Ось це найгірше. Коли ми забуваємо Чайковського, Моцарта, Прокоф’єва, якісь висоти в мистецтві та йдемо на різний ширвжиток, — ми втрачаємо головне.
— Цього року почалися заняття у вашій хореографічній школі в Івано-Франківську. Як виникла ця ідея?
— Торік під час поїздки в Прикарпаття я побачив багато талановитих дітей. Вони люблять танцювати змалку, мають хист. Їм просто необхідно дати класичну балетну освіту! Так виникла ідея, яку гаряче підтримав голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк. Вони виділили приміщення, відремонтували його, взяли на себе фінансування. Для дітей навчання в школі безкоштовне. Викладає в школі моя учениця Марія Цапова, яка працювала в театрі, а тепер закінчила університет культури і мистецтв. Всього набрали 40 студентів, чотири групи. Робимо ставку на молодші класи. Уже 27 березня на сцені Донецької опери наша балетна школа привезе і покаже перший номер. Їхнім номером ми відкриватимемо вечір. Навчання триватиме вісім років. У перспективі за рахунок вихованців школи можна буде створити балетну трупу місцевого драмтеатру. Зерно посаджене і, впевнений, дасть гарні паростки.
— Минулого місяця донецький балет блискуче представив виставу «Лісова пісня» в західних областях. Як пройшли гастролі?
— У Луцьку ми виступали саме в день 140-річчя Лесі Українки — 25 лютого. У залі був весь цвіт нації. Сиділи поети, художники, була онука композитора Скорульського — автора музики до «Лісової пісні». Величезний успіх! А нам було приємно, що зі сходу України привезли саме такий подарунок на ювілей поетеси. В Івано-Франківську виступали в супроводі оркестру обласної філармонії. Звичайно, гарна імпровізація — це великі репетиції, і наш диригент Віктор Олійник добре попрацював із місцевими музикантами. Все було продумано, професійно, талановито. Такий самий тандем «Схід — балет, Захід — оркестр» виступив і в Чернівцях. Ви уявити собі не можете, як тепло нас приймали! Я шкодував, що не танцюю сам. Аплодували стоячи, не відпускали артистів, губернатор Волині зворушено плакав на сцені. Прозвучало багато теплих, щирих слів. І слова про те, що Донбас відроджує українську культуру, мені, повірте, було дуже приємно почути. Все-таки ми зробили це. Адже така мистецька акція відбулася не за бюджетні кошти, а за кошти Благодійного фонду «Творчий Олімп», головою спостережної ради якого є Владислав Дрегер. У планах фонду цього року — представити вечір балетних постановок на музику Едварда Гріга. Ми назвали програму «Грігіана». Там будуть як композиції молодих хореографів, так і метрів — Володимира Васильєва, Раду Поклітару, Дмитра Сімкіна. І повеземо це балетне свято в Норвегію — покажемо в Осло, Трондхеймі та Бергені. Завдяки таким акціям рухаємося вперед.
У Донбасі живуть і працюють чудові люди. Вони оптимісти за вдачею і не занепадають духом. На нас гроші з неба не падають, як думає дехто. Все дістається наполегливістю та спільними зусиллями. Але коли один одному допомагаємо, то все виходить!
