Перед читачами «Дня» мало знана стаття відомого українського актора, режисера, театрознавця Василя Василька (Миляєва, 1893—1972). Цей текст він написав 1967 року, тож стриманість та недомовки Василька цілком зрозумілі. Не з усім зі сказаного можна погоджуватися, однак безперечна цінність даної статті у тому, що це погляд практика театру, до того ж безпосереднього учасника подій, про які мовиться. Друкується за оригіналом, який зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ф. 653, оп. 2, од. зб. 270) з незначним скороченням та деякими літературними правками.
"...Чого мене навчив Олександр Степанович Курбас? Перш за все — бути САМИМ СОБОЮ! У всіх вчитися, але нікого не копіювати. До зустрічі з Курбасом я вчився у наших корифеїв і, правду кажучи, «чесно» наслідував їх. Після школи Курбаса у процесі творчості я уже не згадував, як би той чи інший епізод зіграв Садовський або Саксаганський. Я свідомо уникав копіювання. Курбас своєчасно застеріг мене від епігонства, від переспівування чужих досягнень, від кволості творчої думки. Лесь Степанович навчив мене творити самостійно!
Ще одне, чого навчив мене Курбас, — це почуття суб’єкта і об’єкта в творчому процесі. Оце Я-творець, а оце — МІЙ ТВІР — зроблена роль чи постановка. Почалося все з вимоги навчитися фіксувати жест, рух, пластичний малюнок ролі. А коли я почав фіксувати, само собою загострився процес відбору, відкидання зайвого, оцінки того, що робиш. Олександр Степанович вчив ніколи не фіксувати знайдену деталь як елемент майбутнього образу. Лише, коли образ буде вирішений вцілому, тоді можна вирішувати: доречна знайдена тобою деталь чи ні. Курбас вчив, не шкодуючи, відкидати цікаві знахідки, якщо вони не відповідають суті (зерну) образу. Вчив не інтуїтивному методу творчості, а свідомому компонуванню образу. Вимагав відповіді, ЩО і ДЛЯ ЧОГО я роблю у тій чи іншій ролі. Таким чином, кожний з учнів Курбаса бачив, чув, відчував зроблений ним образ відокремлено від себе і міг будь-якої хвилини незалежно від самопочуття відтворити роль. Перші роки Курбас називав це «механізованою фактурою». Багато років потому ми відчули те саме у брехтівській теорії відчуження.
Курбас навчив нас тонко відчувати ритм і на свій розсуд ним користуватися. Він надавав великого значення почуттю ритму. Одна з його крилатих фраз: «Актор — людина, здатна жити і діяти в заданому ритмі». Усе живе існує у певному ритмі! Але далеко не всі, навіть серед акторів, відчувають ритм, в якому існують на сцені і навіть у житті. Ритм у мистецтві — надзвичайна сила. Це всеоб’єднуючий початок всієї вистави. Правильно знайдений ритм — уже наполовину зроблена роль. До того ж, ритм — надзвичайна сила впливу на почуття і свідомість глядачів.
Олександр Степанович категорично заявляв: «Хто не здатний мислити образно, не може стати актором».
Курбас навчив мене мислити образно. У його «системі» є спеціальний розділ про перетворення. Це метод образного відтворення дійсності, в якому домінуюче значення надається асоціаціям. «Метод перетворення» дав блискучі наслідки в постановочній та акторській практиці. Щоб опанувати цей метод, треба не лише образно мислити, а й бути освіченою людиною з добре розвиненою фантазією. «Перетворення» — це, так би мовити, вершина театральної майстерності.
Але наш учитель і на цьому не зупинився! Наступним етапом розвитку його системи була робота над ПРОСТОРОВИМ ТА ЧАСОВИМ ПЛАНАМИ вистави. На жаль, ці проблеми він лише накреслив і з відомих причин до кінця не розробив.
Курбас навчив мене бути чесним, принциповим митцем і ніколи не йти у своїй творчості на компроміси, чого б це не коштувало! Увесь його творчий шлях — яскравий приклад принциповості художника. Треба виробити велику силу волі, аби довести свій творчий задум до завершення. У власній творчій практиці я намагався бути принциповим і чесним, але не завжди у мене вистачало сили волі, щоб обстояти свої переконання..."
