Хлопець родом з російської Калуги опинився у Києві, тут вивчився на оператора і прийшов працювати на легендарну студію «Київнаукфільм».
Співпрацював з Олександром Роднянським — фільми «Побачення з батьком» (з В.Гуєвським) і «Прощавай, СРСР» стали справжніми подіями, вразивши, окрім всього, високою візуальною культурою. Хоч би що знімав потім Ігор — його рука одразу помічається в кадрі: бездоганною, багатою на нюанси пластикою, продуманістю руху камери, неквапністю.
Вперше я зустрівся з Ігорем на фільмі «Важко перші сто років», режисера Юрія Терещенка і за моїм сценарієм (до 100-річчя українського кіно). Іванов працював разом із Володимиром Гуєвським. Спокійний, усміхнений, уважний до найменших подробиць, і в результаті — розкішна пластика кадру, та ще й дивовижним чином суголосна пластиці старого кіно.
Ця височенна культура буде при Ігорі завжди, хоч би що він знімав. Неігрові, зокрема, ті, що з циклу «Обрані часом», про визначних вітчизняних діячів, або напрочуд цікавий фільм «Помаранчева зима» Андрія Загданського (тут разом із Гуєвським та П.Казанцевим), чи, зрештою, «Україна. Точка відліку» Сергія Буковського...
Серед ігрових проектів — «Старики-полковники» і «Сповідь Дон Жуана» Андрія Бенкендорфа, «Сюрприз» Олега Гойди... Й останній з відомих мені фільмів — міні-серіал «Століття Якова» Бати Недича, де Іванов упорався з дуже складним завданням — зняти столітній відтинок часу за пару місяців і в одну й ту ж пору року, осінню. Пейзажний екранний живопис вразив особливо...
Мабуть, не випадково в послужному списку Ігоря стільки фільмів, вибудуваних на історичному матеріалі. Він, як ніхто інший, відчуває саму фактуру часу, особливості руху часового потоку. Який поглинає тебе й несе невість куди. І коли б не око художника — так би й пронеслося навмання...
Ігоре, з ювілеєм! Доброї роботи й обов’язково — доброго здоров’я, на многії і премногії ще літа!
